Склади Браницьких
| Склади Браницьких рос. Владельческий экономический магазин | |
|---|---|
 | |
| 49°48′29.1″ пн. ш. 30°06′07.2″ сх. д. / 49.808083° пн. ш. 30.102000° сх. д. | |
| Країна |  Україна |
| Місто | Біла Церква |
| Розташування | 49°48′30.82″ пн. ш. 30°06′08.84″ сх. д. / 49.8085611° пн. ш. 30.1024556° сх. д. |
| Стиль | класицизм[1] |
| Статус | пам'ятка архітектури національного значення[1] |
  Склади Браницьких Склади Браницьких (Україна) | |
 | |
 Медіафайли у Вікісховищі | |
Склади Браницьких — пам'ятка виробничої архітектури кінця XVIII століття в місті Біла Церква. Сучасна адреса — Олександрійський бульвар, 48[1] (також відома під номером 62, який належить і іншій будівлі).
Склади були збудовані на замовлення Францішека Браницького в 1788 році. У той час вони називались «Владельческим экономическим магазином» чи «хлібним складом», у якому зберігався резервний запас зерна на випадок неврожаю. У магазин засипалось селянське і поміщицьке збіжжя.
Після скасування кріпацтва син Францішека Браницького Владислав вирішив продати магазин під казарми VI саперного батальйону, який прославився в ході оборони Севастополя під час Кримської війни і був розквартирований у Білій Церкві. Військові інженери склали проєкт під назвою «Приспособление магазина под помещение двух сапёрных рот с прикомандированием к ним учеников батальона школы 60 человек от двух других рот, — всего 300 человек». Проєкт пройшов усі інстанції і 16 квітня 1869 року був затверджений російським військовим інженером генералом Тотлебеном. Згідно з проєктом склади повністю перебудовувались, не враховуючи архітектурних цінностей. З невідомих причин проєкт не був реалізований, завдяки чому будівля збереглась до наших днів майже в незмінному вигляді. Лише в 1927 році з метою пристосування її під елеваторне господарство дослідно-селекційної станції вона була дещо реконструйована. Нині пам'ятка закрита з боку магістралі житловими будинками, що ускладнює її огляд.
Прямокутна в плані споруда, понад 100 м у довжину, заввишки в два поверхи, покрита вальмовим дахом. Внутрішній простір розділений у подовжньому напрямі спареними опорами на три відсіки. На торцях влаштовано входи в будівлю, відмічені двоколонним портиком тосканського ордера. Посередині подовжньої сторони — в'їзд, підкреслений чотирьохколонним портиком того ж ордера. Рідко розставлені вікна прорізають гладкі стіни. По поздовжній осі будівлі в інтер'єрі розміщувались два ряди дерев'яних колон із консолями, що тримали плоскі перекриття. Строгість і стриманість архітектурного стилю відповідають цільовому призначенню — створенню виробничої, утилітарної будівлі.
Поруч із будівлею складів розташована будівля-заїзд, зведена на початку XIX століття (ймовірно, для тимчасового поселення робітників). Вона побудована з саману, має один поверх та підвал і прямокутна в плані. Є пам'яткою архітектури місцевого значення. Суттєво спотворена власниками (обкладена білою цеглою, перероблено дах)[1].
-
Портик на північно-західному боці -
Портик на південно-західному боці -
Портик на південно-східному боці
- ↑ а б в г [1] / Науково-дослідний і проектний інститут містобудування. — Київ, 2015. — С. 26, 54—56, 70—71. Архівовано з джерела 27 жовтня 2016 [Архівовано 2016-10-27 у Wayback Machine.]
- Срібняк М. Л., Федотов В. М. Біла Церква. Історико-архітектурний нарис. — К.: Будівельник, 1966 — С. 22
- Памятники градостроительства и архитектуры Украинской ССР. — Т. 1. — К.: Будівельник, 1983 — С. 128
- Памятники истории и культуры Украинской ССР. Каталог-справочник. — К.: Наукова думка, 1987 — С. 234
- Біла Церква. Шлях крізь віки. — Біла Церква: Буква, 1994 — С. 313—314
- Федотов В. М. Біла Церква: нотатки архітектора міста. — Біла Церква, 1998 — С. 24
