Скіпальський Олександр Олександрович

Народний депутат України
	2-го скликання

Олександр Скіпальський
Олександр Скіпальський
	Олександр Скіпальський (фото 2008 р.)
Народився	12 березня 1945 (79 років); Вижгів, Любомльський район
Громадянство	Україна
Національність	українець
Діяльність	Військовик
Alma mater	Академія Федеральної служби безпеки Російської Федерації
Посада	народний депутат України
Військове звання	Генерал-лейтенант
Партія	КПРС
Нагороди	Почесна грамота Кабінету Міністрів УкраїниОрден Данила Галицького
	; ; Медіафайли у Вікісховищі;

Олекса́ндр Олекса́ндрович Скіпа́льський (нар. 12 березня 1945, с. Вижгів, Волинська область) — український військовик, генерал-лейтенант.

Життєпис

1968 — закінчив Московське вище прикордонне училище, 1975 — факультет контррозвідки Вищої Червонопрапорної школи КДБ СРСР.

Служив на Далекому Сході, зокрема, на Курильських островах.

З 1987 проживає в Україні.

З 1991 по 1992 р. — начальник Управління військової контррозвідки СБУ, у 1992-1994 рр. - начальник Головного управління розвідки Міноборони, голова Спілки офіцерів України.

1994–1998 — Народний депутат ВР 2-го скликання (обраний у виборчому окрузі № 66, Володимир-Волинський). Член Комітету з питань оборони і державної безпеки.

Робота в СБУ

З 1997 — заступник голови СБУ, з 1998 — заступник міністра з питань надзвичайних ситуацій.

Після «Помаранчевої революції», коли очолював так звану "службу безпеки майдану", Скіпальський називався одним із найреальніших кандидатів на посаду голови СБУ.

У 2006–2007 роках очолював Управління СБУ в Донецькій області. Його попередником був генерал Петрулевич Олександр Миколайович.

16 травня 2007 року президент Ющенко постановив звільнити Скіпальського з посади заступника Голови Служби безпеки України - начальника Управління Служби безпеки України в Донецькій області.

Олександр Скіпальський так описує свою роботу на Донеччині: "Коли в Україну заходили фури з озброєнням, ніхто їх не перевіряв. Бо йшли за контрабандними схемами. 2007 року я очолив Донецьке управління СБУ. Тоді наші спецслужби не вели жодної роботи щодо східного сусіда. Лише контрабанду ганяли туди-сюди. Я вирішив на кордоні, у напрямку Ростова, будувати відділення СБУ, яке б займалося контррозвідувальною роботою. Це мав бути такий собі опорний пункт з перехоплення і нейтралізації російських зусиль. Вже тоді давав пропозицію підготувати Артемівську шахту до замінування. Розумів, що в разі чого її можуть захопити... Бо бачив, що там готується. Під виглядом охоронців Ахметова та інших місцевих олігархів було до 10 тисяч озброєних людей. По суті, створювались міні-армії. А я відповідав за безпеку цього регіону і бачив розстановку сил. Їхні служби безпеки отримували у рази більші зарплати, ніж ми. Як наслідок, не СБУ контролювала ситуацію в регіоні, а вони намагалися контролювати СБУ. Почав цю ситуацію ламати, але через півроку мене забрали «на підсилення в центр». На моє місце призначили людину, яку цікавила тільки контрабанда. Хоча попереджав тодішнього керівника СБУ Валентина Наливайченка, що ситуація на Донбасі небезпечна, тому треба призначити фахівця найвищого рівня. Зробили по-іншому. І припинили будувати опорний пункт СБУ на кордоні, який я ініціював". ^[3].

Був президентом МГО «Волинське братство», віце-президентом Центру стратегічних досліджень та аналізу ^[4].

Почесний голова правління Об'єднання ветеранів розвідки України.

У 2017 р. в ексклюзивному інтерв’ю «Високому замку» генерал-лейтенант Олександр Скіпальський висловився за те, щоб у контексті війни з Росією заборонити в Україні церкву Московського патріархату: "Ще 1995 року, коли був начальником управління розвідки, писав доповідну в Адміністрацію президента. Ми мали у своєму розпорядженні аналітичний матеріал, який тодішній голова служби зовнішньої розвідки Росії Євген Примаков підготував Борису Єльцину. У доповідній писав, що найбільш ефективним інструментом тиску на Україну є церква Московського патріархату. По суті, це філія ФСБ. У них ідеологія проросійська, вони ведуть відповідну пропаганду".

Бібліографія

Не вірте кремлівським сценаристам. Газ. Волинь, 24 квітня 2012 р., с. 10.

Про О. Скіпальського

Кравчук П. А. Рекорди Волині 1998. – Любешів: Ерудит, 1999. – 206 с. ISBN 966-95453-0-7., с. 31.
Кравчук П. А. Книга рекордів Волині. — Луцьк : Волинська обласна друкарня ; Любешів : Ерудит, 2005. — 304 с. — ISBN 966-361-079-4., с. 38.

Примітки

↑ http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/radac_gs09/d_index_arh?skl=2
↑ Указ Президента України від 24 березня року № 105/2020 «Про відзначення державними нагородами України»
↑ Архівована копія. Архів оригіналу за 22 березня 2018. Процитовано 21 березня 2018.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)
↑ Україна — полігон російської інформаційної війни — ветеран розвідки. Архів оригіналу за 23 жовтня 2014. Процитовано 31 серпня 2013.

Джерела

Офіційний сайт Олександра Скіпальського
Генерал Скіпальський готовий стати українським Ататюрком // Волинська правда, 2009^{[недоступне посилання з липня 2019]}
Картка на сайті ВРУ

[[http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/radac_gs09/d_index_arh?skl=2_http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/radac_gs09/d_index_arh?skl=2]<span_class="wef_low_priority_links"></span><div_style="display:none"></div>-1] ttp://w1.c1.rada.gov.ua/pls/radac_gs09/d_index_arh?skl=2

[2] Указ Президента України від 24 березня року № 105/2020 «Про відзначення державними нагородами України»

[3] Архівована копія. Архів оригіналу за 22 березня 2018. Процитовано 21 березня 2018.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)

[4] Україна — полігон російської інформаційної війни — ветеран розвідки. Архів оригіналу за 23 жовтня 2014. Процитовано 31 серпня 2013.

[1]

[2]

[3]

[4]