Слободенюк Пилип Аркадійович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Слободенюк Пилип Аркадійович
 Старший лейтенант
Загальна інформація
Народження10 березня 1961(1961-03-10)
Бежів, Черняхівський район, Житомирська область, Українська РСР, СРСР
Смерть14 серпня 2014(2014-08-14) (53 роки)
Хрящувате, Краснодонський район, Луганська область, Україна
ПохованняХорошів
Військова служба
Роки служби2014
ПриналежністьУкраїна Україна
Вид ЗСЗСУ Збройні сили
Рід військ Сухопутні війська
Формування
 «Айдар»
Війни / битви

Війна на сході України

Командування
командир 1-ї роти охорони, 24-й ОШБ «АЙДАР» ЗСУ
Нагороди та відзнаки
Орден Богдана Хмельницького III ступеня (Україна)
Медаль «За жертовність і любов до України»
Медаль «За жертовність і любов до України»
Нагрудний знак «За оборону Донецького аеропорту»
Нагрудний знак «За оборону Донецького аеропорту»
У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Слободенюк.

Пили́п Арка́дійович Слободеню́к(1961—2014) — старший лейтенант Збройних сил України, учасник російсько-української війни.

Короткий життєпис

[ред. | ред. код]

Пилип закінчив навчання в Житомирському сільськогосподарському політехнікум. 1980—1982 рр. пройшов строкову службу в Німецькій Демократичній Республіці Військово-Повітряні сили (НДР ВВС) В/Ч 66555 в Мальвинкелі. Звільнився старшим лейтенантом. Був нагородженим 24 вересня 1982 року нагрудним знаком «Воїн-спортсмен» I ступеня.

Пилип працював на цегельному заводі, потім начальником ЦОКу ВО «Західкварцсамоцвіти». Після політичної й економічної кризи та розпаду старої держави, підприємство теж перестало працювати, та й інші підприємства району. Пилип займався рієлторською діяльністю в м. Києві.

Революція Гідності

[ред. | ред. код]

В часі Революції Гідності був командиром 3 взводу 8 сотні Майдану Української спілки ветеранів Афганістану на Євромайдані.[1] Коли події на сході України стали загрожувати, незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України під час першої хвилі мобілізації на початку травня Пилип звернувся до військкомату по місцю проживанню, але йому відмовили так, як 53 роки, не є віком призиву. Біля Українського Дому в м. Києві формувався добровольчий батальйон «Айдар» . Підтримкою бійців — афганців: « Пилип — наш командир. Куди він піде, туди і ми» рушили в зону АТО на схід України.

Боротьба з російським агресором

[ред. | ред. код]

З 11 травня по 14 серпня 2014 року, старший лейтенант,  Слободенюк Пилип був призначений на посаду командира 1-ї штурмової роти 24-й батальйон територіальної оборони «Айдар» В2950 (колишнє найменування військова частина — польова пошта В0624). Рота складалася з воїнів-афганців і назву мала «афганська» або ще її називали «філіппінці».

Пилип завжди був першим, не ховався за спинами товаришів, служив зразком мужності і сміливості для інших. Він користувався авторитетом серед людей та громадських активістів. На його ім'я приходила вагома допомога для бійців. Був не байдужий до горя місцевих жителів, які перебували у зоні Антитерористичної операції здійснював видачу гуманітарної допомоги (ліків, продуктів харчування). Йому військовослужбовці вірили і були переконані, що він справжній надійний командир і патріот України. Організовував волонтерів на допомогу медичних препаратів в госпіталь для солдат. Разом з бойовими товаришами їздив до військоматів перевіряв та контролював за процесом оформлення та проходження медичної комісії.

Брав безпосередню участь та керував в розвідувальних та штурмових бойових операціях в зоні АТО. Чудовий тактик, за час травня по серпень 2014 року брав участь зі своєю ротою в бойових діях по звільненню міст та селищ: Сєвєродонецьк, Щастя, Металіст, Стукалова Балка, Олександрівськ, Георгіївка, Лутугине, Успенка, Красний Яр, Вергункий Роз'їзд, Луганський аеропорт, Хрящувате. 14 серпня 2014-го, старший лейтенант Слободенюк Пилип, командир 1 роти охорони, загинув у ході виконання бойового завдання з визволення населеного пункту Хрящувате Луганської області від незаконних збройних формувань із трьома військовослужбовцями[1] — Колотвін Олександр Вікторович, Дібрівний Дмитро Олександрович, Качур Іван Іванович та військовослужбовцями 80-ї окремої аеромобільної бригади. На український підрозділ наступало 8 танків терористів, 2 з них було підбито — перший танк підбив Ігор Філіпчук, решта відійшли в сторону. Командир батальйону та заступник були поранені. Володимир Зюзь при відході основної групи лишився прикривати. Після того терористи здійснили залп із «Граду».

Похований 18 серпня 2014-го у Хорошеві Житомирської області.

Нагороди

[ред. | ред. код]

За особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі під час російсько-української війни

  • нагороджений орденом Богдана Хмельницького III ступеня (26.02.2015 року) посмертно.

[2]

  • нагороджений медаллю «За жертовність і любов до України» посмертно.

За вірність присязі

  • нагороджений орденом (03.04.2015 року) посмертно.

За оборону рідної держави

  • нагороджений медаллю (29.08.2015 року) посмертно.

За оборону Луганського аеропорту

  • нагороджений нагрудним знаком (30.05.2016 року) посмертно.

Вшанування

[ред. | ред. код]
  • Його портрет розміщений на меморіалі «Стіна пам'яті полеглих за Україну» у Києві: секція 2, ряд 6, місце 40.
  • Вшановується 14 серпня на щоденному ранковому церемоніалі вшанування українських захисників, які загинули цього дня у різні роки внаслідок російської збройної агресії[2].

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ Korrespondent.net. В пам'ять про загиблих героях-айдарівцях... Процитовано 27 серпня 2016.
  2. ↑ Дзвін Пам'яті пролунав 18 разів… В Міноборони вшанували загиблих Українських захисників

Джерела

[ред. | ред. код]
  1. Указ Президента України від 26 лютого 2015 року року № 109/2015 «Про відзначення державними нагородами України»
  2. Указу Патріархату Київського і всієї Руси — України (Українська Православна церква)  Філаретом від 23 квітня 2015 року № 1895
  3. Наказом Всеукраїнською громадською організацією «Спілка ветеранів та правників силових структур України» Звитяга" від 03 квітня 2015 року № 4
  4. Наказом Всеукраїнським об'єднанням «КРАЇНА» та Патріархату Української Автокефальної Православної церкви від 29 серпня 2015 року
  5. Загинув Пилип Слободенюк. Командир 1 роти «Айдара»
  6. Історії війни. Айдарівець Тарас «Таксист» Рудик: «Я ні краплі не пожалкував, що потрапив сюди»
  7. Пилип Слободенюк .Командир 1 роти «Айдара»
  8. Анжеліка Рудницька: «За п’ять років війни так і не звикла бачити безпілотник у небі під час концертів»[3]
  9. Хоровод на фронті «Айдар» серпень 2014 рік
  10. Стіна памʼяті Слободенюк Пилип Аркадійович
  11. Георгиевка глазами «Айдара»
  12. Айдаровка «мама Таня» вспоминает первый раз выстрелить в человека тяжело [4]
  13. Володимир Сакун: «Таких боїв в Афганістані не було, ми билися практично в повному оточенні й не схибили, і без наказу не відійшли!»
  14. Бой за Хрящеватое Батальон «Айдар». Героя войны Пецкович Николая (позывной «Ниндзя») — судят бюрократы-беспредельщики за его любовь к Украине (рос.)
  15. Офіційна сторінка на Фейсбуці [5]
  16. Бій за місто Хрящувате [6]
  17. Анжеліка Рудницька про Слободенюка Пилипа [7]
  18. Батальон «Айдар». Героя войны Пецкович Николая (позывной «Ниндзя») – судят бюрократы-беспредельщики за его любовь к [8]
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Слободенюк_Пилип_Аркадійович&oldid=41377255