Перейти до вмісту

Смерть Сарданапала

Очікує на перевірку
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Смерть Сарданапала
Дата створення / заснування 1827
Зображення
Зображення в рамі
Назва фр. La Mort de Sardanapale
англ. Death of Sardanapalus[1]
Напрям, рух мистецький романтизм[2]
Місце розташування Room 700d
Власник Étienne-François Harod і Joseph Vittad
Ґрунтується на Sardanapalusd
Жанр історичний живопис
Творець Ежен Делакруа[1]
Каталожний код 158
З матеріалу олійна фарба[3] і полотно[3]
Зображує Sardanapalusd, жінка (особа), оголеність, раб, кінь свійський, ліжко, Декоративна подушка, half recliningd, чоловік (особа), clothed male, naked femaled і євнух
У збірках Department of Paintings of the Louvred
Інвентарний номер RF 2346
Історія експозиції Паризький салон 1827 рокуd
Історичний період романтизм[2]
Ширина 496 ± 1 см[4]
Висота 392 ± 1 см[4]
Описано за адресою louvre.fr/oeuvre-notices/la-mort-de-sardanapale(фр.)
louvre.fr/en/oeuvre-notices/death-sardanapalus(англ.)
wga.hu/html/d/delacroi/2/204delac.html
wga.hu/html/d/delacroi/2/205delac.html
wga.hu/html/d/delacroi/2/206delac.html
Статус авторських прав 🅮
CMNS: Смерть Сарданапала у Вікісховищі

Смерть Сарданапала (фр. La Mort de Sardanapale) — історична картина французького художника Ежена Делакруа.

Історія

[ред. | ред. код]

Картину вперше виставили в Салоні Лувру в 1827 — 1828 роках. Вона відразу викликала негативні відгуки критиків. Її критикували за авторські помилки в перспективі і за хаос, що панує на передньому плані. Також Делакруа було звинувачено в еротоманії та смакуванні жорстокості. Однак художнику вдалося передати те, що відбувається живими та яскравими фарбами, метою Делакруа було вразити і схвилювати глядача.

Етюд

Сюжет картини

[ред. | ред. код]

Делакруа взяв сюжет картини з драми Джорджа Гордона Байрона «Сарданапал», але з деякими змінами . На художника також вплинуло тривале перебування в Іспанії та Марокко.

За легендою, ассирійський цар був відомим розпусником, й уславився своєю байдужістю до справ країни, що врешті призвело до повстання. Після невдалої спроби придушити заколот, Сарданапал вирішує покінчити життя самогубством. На картині зображено той момент, коли цар наказує також вбити свого коханого коня, собак і жінок, знищити всі свої скарби. Сам Делакруа писав, що образ Сарданапала — суворе попередження для тих, хто не прагне в житті до доброчесності.

Незважаючи на відчайдушне рішення царя, на картині він виглядає розслабленим і насолоджується влаштованою ним оргією. Башта, що горить на задньому плані, символізує байдужість Сарданапала до свого царства, яке гине, а слон зі зламаними бивнями — втрачену владу.

Етюд

Сам Делакруа був натхненний віршованою драмою лорда Байрона " Сарданапал " (1821), а його полотно, своєю чергою, надихнуло Гектора Берліоза на створення кантати («Сарданапал», 1830), а Франца Ліста створення опери («Сарданапал» 1845—1852, не закінчена).

Див. також

[ред. | ред. код]

Примітки

[ред. | ред. код]

Література

[ред. | ред. код]
  • Rose-Marie Hagen, Rainer Hagen. Bildbefragungen – Meisterwerke im Detail. — Köln : Taschen, 1994.
  • Maneyre-Dagen, N. Leer la pintura. — Spes Editorial, S.L, 2005. — ISBN 84-8332-598-5.

Посилання

[ред. | ред. код]