Перейти до вмісту

Соболь Любов Едуардівна

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Соболь Любов Едуардівна
рос. Любовь Эдуардовна Соболь[1] Редагувати інформацію у Вікіданих
Ім'я при народженнірос. Любовь Эдуардовна Феденёва Редагувати інформацію у Вікіданих
Народилася13 вересня 1987(1987-09-13) (37 років) Редагувати інформацію у Вікіданих
Лобня, Московська область, РРФСР, СРСР[2] Редагувати інформацію у Вікіданих
Країна Росія Редагувати інформацію у Вікіданих
Діяльністьполітична активістка, юристка, адвокатка, політична діячка, громадська діячка, телепродюсерка Редагувати інформацію у Вікіданих
Alma materЮридичний факультет Московського державного університетуd (2011) Редагувати інформацію у Вікіданих
Знання мовросійська, англійська і французька Редагувати інформацію у Вікіданих
ЧленствоКоординаційна рада російської опозиціїd Редагувати інформацію у Вікіданих
ПартіяПартія прогресуd і Росія майбутнього Редагувати інформацію у Вікіданих
У шлюбі зSergey Mokhovd[3] Редагувати інформацію у Вікіданих
Зріст175 см[4] Редагувати інформацію у Вікіданих
Нагороди
IMDbID 6767063 Редагувати інформацію у Вікіданих
У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Соболь.

Любо́в Едуа́рдівна Со́боль (уроджена Феденьова[5][6]; нар. 13 вересня 1987, Лобня, Московська область) — російська політична та громадська діячка, юристка «Фонду боротьби з корупцією», зокрема, в межах проєкту «РосПил» (2011—2018), член партії «Росія майбутнього», член Координаційної ради російської опозиції (2012—2013)[7].

Життєпис

[ред. | ред. код]

Народилася 13 вересня 1987 року в Лобні. У 2004 році закінчила гімназійний клас загальноосвітньої школи зі срібною медаллю. 2004 року вступила до Інституту правознавства Московської державної юридичної академії. Паралельно з навчанням працювала в Пресненському районному суді Москви на посаді секретарки судового засідання і помічниці судді. У 2006 році вступила на юридичний факультет МДУ імені М. В. Ломоносова. Закінчила навчання 2011 року з червоним дипломом[6][8].

У 2011—2012 роках брала участь в різних формах цивільно-політичної діяльности: у цивільних форумах «Антиселігер» і «Остання осінь», в опозиційних мітингах, волонтерському русі в Астрахані і допомоги Кримську, багаторазово була спостерігачем на виборах різних рівнів. З березня 2011 року є юрискою проєкту «Роспил», створеного Олексієм Навальним в цілях боротьби з корупцією у сфері витрачання бюджетних коштів.

Журнал Forbes надав Любові Соболь сьоме місце в рейтингу головних героїв 2011 року, яких мало хто знає в обличчя[9].

2012 року ввійшла разом зі співробітниками «Фонду боротьби з корупцією» Георгієм Албуровим, Володимиром Ашурковим, а також політологом Федором Крашенинниковим і депутатом Єкатеринбурзької міської думи Леонідом Волковим до складу політичної партії «Народний альянс» (2014 року партія перейменована на «Партію прогресу»[10], нині називається «Росією майбутнього»[11]).

22 жовтня 2012 була обрана за загальногромадянським списком до Координаційної ради російської опозиції, отримавши 25 270 голосів виборців за загальногромадянським списком і зайнявши п'ятнадцяте місце, випередивши таких відомих політиків, як Борис Нємцов і Сергій Удальцов.

2014 року висувалася кандидаткою з 32 округу на вибори до Московської міської думи, але в останній день подачі підписів виборців зняла свою кандидатуру, оскільки не зібрала необхідну кількість[12][13].

У березні 2016 року оголосила про намір висуватися на виборах в Державну Думу восени 2016 року від мажоритарного округу в Центральному адміністративному окрузі Москви. 24 травня відкликала свою кандидатуру через неможливість знайти підтримку ПАРНАС і «Яблука», яка дозволила б їй не збирати підписи[14].

З 15 березня по 31 серпня 2017 року — ведуча ранкового шоу «Кактус» на YouTube-каналі «Навальний LIVE»[15][16].

19 травня 2018 року увійшла до складу Центральної ради партії «Росія майбутнього» (до 2018 року — «Партія прогресу»)[17].

28 серпня 2018 року покинула пост керівниці «РосПіла», ставши генеральним продюсером YouTube-каналу «Навальний LIVE», а керувати «РосПілом» призначений юрист ФБК Олександр Головач[18].

2019 року знову взяла участь в кампанії з висунення на виборах у Московську міську Думу[19]. На думку штабу Навального[уточнити], влада проти Соболь використовувала тактику висування громадської діячки Нюти Федермессер, яка все ж знялася з виборів надалі[20][21]. Збирачі зібрали понад 6000 підписів виборців за висунення Соболь в Московську міську Думу при необхідному мінімумі в 4500 підписів, 6 липня 2019 року Соболь здала у виборчком максимально можливе число підписів — 4940[22][23]. Однак уже 13 липня Соболь оголосила голодний протест, бо розцінила недопущення до виборів політичним рішенням[24]. 14 липня Любов Соболь поміж інших кандидатів в депутати стала учасницею акцій протестів, за що пізніше її було затримано. Також вона спільно з іншими кандидатами закликала виходити щодня на Трубну площу протягом тижня, а 20 липня вийти на мітинг на проспекті Сахарова[25].

У 2021 році стала вести новинну програму "Що сталося?" - спочатку на YouTube-каналі "Навальний LIVE", пізніше - на своєму особистому YouTube-каналі.

Станом на вересень 2022 року особистий канал Соболь має 188 тисяч підписників і 11,4 млн переглядів.

25 січня 2022 року внесена Росфінмоніторингом до реєстру "терористів та екстремістів".[26]

З лютого 2022 року є учасником Антивоєнного комітету Росії.[27]

Особисте життя

[ред. | ред. код]

Любов Соболь носить прізвище першого чоловіка.[28]

Другий чоловік - антрополог і спортсмен-пауерліфтер, видавець журналу "Археологія російської смерті" Сергій Мохов.

У 2014 році у них народилася дочка Мирослава.[29]

У 2016 році на Мохова було скоєно напад, в організації якого Соболь звинуватила Євгена Пригожина, діяльність якого вона розслідувала у ФБК.[30][31]

8 серпня 2021 року Соболь повідомила про розлучення з Моховим.[32]

Соболь сповідує православ'я[33][34]

Має спортивні розряди - кандидат у майстри спорту із самбо та дзюдо. Також раніше займалася танцями, лижним спортом і бігом. Займається йогою.

Знає французьку та англійську мови.[35]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ https://svpressa.ru/persons/lyubov-sobol/
  2. ↑ Соболь Любовь Эдуардовна — Central Election Commission of Russia.
  3. ↑ https://www.thetimes.co.uk/article/kremlin-critic-s-husband-is-stabbed-with-syringe-3czvc90gp
  4. ↑ https://twitter.com/teamnavalny_mos/status/1151798197758636032
  5. ↑ Во власти все друг друга не любят, сливают и пытаются подсидеть // Йополис Интервью с Любовью Соболь, 19.06.2014
  6. ↑ а б А. Мухин, А. Гафаров. Глава 6. Друзья Навального // [1] — М. : ООО «ТД Алгоритм», 2016. — С. 138. — ISBN 978-5-906842-08-4. Архівовано з джерела 18 вересня 2017 [Архівовано 2017-09-18 у Wayback Machine.]
  7. ↑ Координационный совет избран [Архівовано 1 лютого 2014 у Wayback Machine.] // Інтерфакс 22.10.2012
  8. ↑ Архівована копія. Архів оригіналу за 5 лютого 2021. Процитовано 17 липня 2019.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання) [Архівовано 2021-02-05 у Wayback Machine.]
  9. ↑ Главные герои 2011 года, которых мало кто знает в лицо [Архівовано 18 серпня 2017 у Wayback Machine.] // Forbes 22.12.2011
  10. ↑ Алексей Навальный не вступил в свою партию [Архівовано 17 липня 2019 у Wayback Machine.] // Коммерсантъ № 238/П (5023), 17.12.2012
  11. ↑ Команда Навального учредила новую партию. РБК. Архів оригіналу за 21 січня 2022. Процитовано 11 серпня 2019.
  12. ↑ Оппозиционный кандидат Любовь Соболь сняла свою кандидатуру с выборов в Мосгордуму (рос.). ТАСС. 11 липня 2014. Архів оригіналу за 22 червня 2019. Процитовано 17 липня 2019.
  13. ↑ Сведения о кандидатах, выдвинутых по одномандатным (многомандатным) избирательным округам (рос.). ЦВК Росії. Архів оригіналу за 4 лютого 2021. Процитовано 17 липня 2019. [Архівовано 2021-02-04 у Wayback Machine.]
  14. ↑ Владимир Дергачев, Андрей Винокуров. Оппозиция не поделила центр [Архівовано 7 червня 2019 у Wayback Machine.] «Газета.Ru», 24.05.2016
  15. ↑ Александра Елагина. Люди онлайн [Архівовано 6 серпня 2017 у Wayback Machine.] «The New Times» № 11 (440), 03.04.2017
  16. ↑ Любовь Соболь о выборах, Никите Белых, ФБК и Кактусе. Эхо Москвы. Процитовано 17 липня 2019. Архівована копія. Архів оригіналу за 5 березня 2019. Процитовано 29 березня 2022.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)
  17. ↑ Партия Навального получила название «Россия будущего» [Архівовано 4 лютого 2021 у Wayback Machine.] // Ведомости
  18. ↑ Любовь Соболь о перезапуске «Навальный LIVE» [Архівовано 5 березня 2019 у Wayback Machine.] // YouTube-канал Навальный LIVE
  19. ↑ Юрист ФБК Любовь Соболь заявила о намерении участвовать в выборах в Мосгордуму. Архів оригіналу за 10 червня 2019. Процитовано 17 липня 2019. [Архівовано 2019-06-10 у Wayback Machine.]
  20. ↑ «Они понимают, что Москва голосует умно». Архів оригіналу за 13 серпня 2019. Процитовано 17 липня 2019.
  21. ↑ Письмо Анне Константиновне (Нюте) Федермессер. Архів оригіналу за 29 липня 2019. Процитовано 17 липня 2019.
  22. ↑ Гункель, Елена (6 липня 2019). Не всем оппозиционерам хватило подписей для регистрации на выборах в Мосгордуму. Deutsche Welle. Архів оригіналу за 24 травня 2021. Процитовано 25 січня 2022. (рос.)
  23. ↑ Первая победа: более 6000 подписей за Любовь Соболь. YouTube. Навальный LIVE. 6 липня 2019. Архів оригіналу за 5 лютого 2021. Процитовано 7 червня 2021.
  24. ↑ Любовь Соболь объявила голодовку после проверки ее подписей для выборов в Мосгордуму. Архів оригіналу за 16 липня 2019. Процитовано 17 липня 2019.
  25. ↑ Соболь призвала участников акции протеста не уходить от здания Мосгоризбиркома. Архів оригіналу за 16 липня 2019. Процитовано 17 липня 2019.
  26. ↑ Навального и Соболь внесли в реестр террористов и экстремиcтов. РБК (рос.). Процитовано 9 березня 2023.
  27. ↑ Антивоенный комитет России. Антивоенный комитет России (ru-RU) . Процитовано 9 березня 2023.
  28. ↑ Любовь Соболь. web.archive.org. 22 червня 2014. Архів оригіналу за 22 червня 2014. Процитовано 9 березня 2023. [Архівовано 2014-06-22 у Wayback Machine.]
  29. ↑ https://twitter.com/sobollubov/status/1360905796763140097?lang=en. Twitter (англ.). Процитовано 9 березня 2023. {{cite web}}: Зовнішнє посилання в |title= (довідка)
  30. ↑ Пригожин подал в суд на Соболь и «Царьград». Медиазона (рос.). Процитовано 9 березня 2023.
  31. ↑ Соболь: на мужа могли напасть из-за расследований фонда Навального. BBC News Русская служба (рос.). Процитовано 9 березня 2023.
  32. ↑ Любовь Соболь сообщила о разводе с мужем: «Уже какое-то время мы не вместе». web.archive.org. 8 серпня 2021. Архів оригіналу за 8 серпня 2021. Процитовано 9 березня 2023.
  33. ↑ Любовь Соболь сходила в церковь вопреки домашнему аресту. Радио Свобода (рос.). 21 березня 2021. Процитовано 9 березня 2023.
  34. ↑ Соболь: на мужа могли напасть из-за расследований фонда Навального.
  35. ↑ Panel on Fighting Authoritarianism at the 2020 Geneva Summit for Human Rights (укр.), процитовано 9 березня 2023
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Соболь_Любов_Едуардівна&oldid=44439755