Перейти до вмісту

Софія Доротея Ганноверська

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Софія Доротея Ганноверська
нім. Sophie Dorothea von Braunschweig-Lüneburg
Народилася16 березня 1687(1687-03-16)[1][2][…]
Ганновер, Брауншвейг-Люнебурзьке герцогство, Священна Римська імперія[1][2]
Померла28 червня 1757(1757-06-28)[1][2][…] (70 років) або 1757[4]
Палац Монбіжу, Мітте, Берлін, Королівство Пруссія[2]
ПохованняБерлінський собор[2][5]
КраїнаНімеччина
Діяльністьаристократка
Знання мовнімецька
Конфесіялютеранство
РідГанноверська династія
БатькоГеорг I[2]
МатиСофі Доротея Брауншвейг-Целльска
РодичіСофія Шарлотта Ганноверська, Фрідріх Вільгельм I, Софія Ганноверська, Éléonore Desmier d'Olbreused і Фрідріх V Пфальцський
Брати, сестриГеорг II і Melusina von der Schulenburg, Countess of Walsinghamd
У шлюбі зФрідріх Вільгельм I[2]
ДітиАвгуст Фердинанд Прусський, Генріх Пруський (1726)[2], Август Вільгельм Прусський, Anna Amalia of Prussiad[2], Луїза Ульріка Прусська, Софія Доротея Марія Прусська, Філіпіна Шарлотта Прусська[2], Фредеріка Луїза Прусська[2], Фрідріх II[2], Вільгельміна Пруська[2], Frederick Louis, Crown Prince of Prussiad, Friedrich Wilhelm Prinz von Preußend[6], Charlotte Albertine Prinzessin von Preußend[6] і Ludwig Karl Wilhelm Prinz von Preußend[6]

Софія Доротея Ганноверська (нім. Sophie Dorothea von Hannover; 16 березня 1687(16870316), Ганновер — 28 червня 1757 року, палац Монбіжу поблизу Берліна[7]) — королева-консорт Пруссії, дочка короля Великої Британії Георга I, дружина короля Пруссії Фрідріха Вільгельма I і мати прусського короля Фрідріха II.

Походження

[ред. | ред. код]
Софія Доротея з матір'ю і братом

Софія Доротея народилася 16 березня 1687 року в сім'ї курпринца Ганновера Георга Людвіга, який успадкував у 1714 році від своєї троюрідною тітки корону Великої Британії, і Софії Доротеї Брауншвейг-Целльскої; була єдиною дочкою, другою і останньою дитиною в сім'ї[8].

Будучи онукою курфюрста Ганновера, з народження Софія Доротея отримала право називатися Її світліша Високість принцеса Софія Доротея Ганноверська. Згідно з Актом про спадкування престолу 1701 року, на момент прийняття акту, вона займала четверте місце в порядку спадкування британського престолу після своєї бабусі, батька і брата[9].

Незабаром після народження дівчинки її батьки розійшлися, але розлучення не було. У 1694 році Софія Доротея Брауншвейг-Целльська була звинувачена в подружній зраді, шлюб був розірваний і матері було заборонено бачитися з дітьми[10][11]. Цілком ймовірно ні Софія Доротея, ні Георг Август більше ніколи не бачили матір[12][13][14]. Стосунки з єдиним братом у Софії Доротеї не складалися і в підсумку Георг Август зненавидів сестру[15].

Кронпринцеса Пруссії

[ред. | ред. код]

27 листопада 1706 роки Софія Доротея урочисто в'їхала в Берлін[16], а вже 28 листопада взяла шлюб зі своїм кузеном, кронпринцом Фрідріхом Вільгельмом Прусським[17], з яким була знайома з дитинства: він деякий час проживав при дворі їх спільної бабусі Софії Ганноверської, яка вважала правильним виховувати його разом з дітьми свого старшого сина. З перших днів знайомства Софія Доротея і Фрідріх Вільгельм не злюбили одне одного. Недолюблював кузена і Георг Август, і саме він, що став згодом королем Великої Британії Георгом II, одружився з Кароліною Бранденбург-Ансбахською, яку кохав Фрідріх Вільгельм. Софія Доротея відрізнялася від чоловіка всіма якостями, що згодом негативно позначилося на їхньому шлюбі. Фрідріх Вільгельм планував розлучитися ще у перший рік після одруження і, судячи з листів Софії Доротеї рідним, звинувачував її в небажанні бути з ним у шлюбі[18][19].

Королева Пруссії

[ред. | ред. код]

Софія Доротея стала королевою Пруссії в 1713 році, коли Фрідріх Вільгельм зійшов на прусський трон. За рік до цього Софія Фредеріка переїхала до своєї літньої резиденції — палацу Монбіжу. Після коронації сувора вдача Фрідріха Вільгельма, який ймовірно, страждав порфірією і багато пив, щоб заглушити біль[20], проявилася остаточно: він став тероризувати і бити дружину і дітей[21][22]. Крім того, король звинуватив дружину в тому, що вона налаштовує дітей проти нього, і заборонив Софії Доротеї бачитися з ними в його відсутність. Заборона була зустрінута дітьми негативно і вони стали відвідувати матір таємно. Під час одного з таких відвідин Фрідріху і Вільгельміні довелося ховатися за меблями, коли в кімнату раптово увійшов батько[23]. Найбільш теплі відносини у Софії Доротеї склалися з Фрідріхом, який був сильно прив'язаний до матері і пізніше важко переживав її смерть[24]. Вона багато часу проводила в бібліотеці, де розмовляла з сином, а також знала про його план втечі з-під арешту батька в 1728 році. Після того, як Фрідріх був віддалений від двору і поміщений в Кюстшин-над-Одрою, Софія Доротея вела з ним постійне листування[25].

Софія Доротея, прагнучи зміцнити зв'язок з Великою Британією, спланувала подвійний шлюб своїх дітей з дітьми свого брата, британського короля Георга II: Фрідріх повинен був одружитися з принцесою Амелією, а Вільгельміна повинна була стати дружиною спадкоємця Георга II, Фредеріка Луїса[26]. Однак проти першого шлюбу виступив чоловік Софії Доротеї, що згодом одружив сина з Єлизаветою Христиною Брауншвейзькою[27][28]. Проти другого шлюбу виявилися обидва короля — і прусський, і британський, хоча Фредерік Луїс наполягав на шлюбі[29]. Остаточний провал цих матримоніальних планів стався, коли Фрідріх Вільгельм зажадав від Георга II зробити принца регентом Ганновера[30].

Останні роки і смерть

[ред. | ред. код]

Софія Доротея овдовіла 31 травня 1740 року[31]. Її улюблений син став королем Пруссії; сама стара королева остаточно перебралася до Монбіжу, де займалася улюбленим заняттям: азартні ігри, театр і філософські роздуми. Софія Доротея померла тут же 28 червня 1757 року. Король Фрідріх, незадовго до цього розбитий у Колінський битві, писав своїй сестрі Анні Амалії: "Дорога сестро, все нещастя обрушилися на мене разом. Напевно, небеса забрали нашу дорогоцінну матінку, щоб вона не бачила лих нашого дому… "[32].

Особистість

[ред. | ред. код]
Софія Доротея Ганноверська

Софія Доротея захоплювалася мистецтвом, наукою, літературою і модою. За описом сучасників, в тому числі і дочки Вільгельміни Прусської, Софія Доротея ніколи не була красунею. Усипана віспою, вонаб однак, мала гарну фігуру, попри численні вагітності. Вона розглядалася як горда і амбітна, але її чоловік відмовився дати їй будь-яку владу, оскільки вважав, що жінки потрібні лише для продовження роду, інакше вони почнуть домінувати над чоловіками. За словами Вільгельміни «король-солдат» був несправедливий до Софії Доротеї. Фрідріх Вільгельм не поділяв інтересів дружини, вважаючи її любов до театру і азартних ігор легковажними. Він також не схвалював те, що Софія Доротея вела фактично незалежне від нього життя. Манера спілкування з дружиною у короля була незмінно грубою. На противагу чоловікові Софія Доротея завжди була добра до нього, що було вельми несподівано. У 1726 році королева успадкувала після смерті матері велику суму грошей[33], і король раптово перемінився до дружини. Зміна була сприйнята з підозрою: придворні вважали, що король хотів здобути її гроші. Коли гроші Софії Доротеї забрав її брат, король Георг II, Фрідріх Вільгельм повернувся до колишніх стосунків з дружиною, що тільки підтвердило його бажання розбагатіти[19].

Нащадки

[ред. | ред. код]

Всього Софія Доротея народила 14 дітей[34] :

Генеалогія

[ред. | ред. код]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ а б в г Deutsche Nationalbibliothek Record #118798022 // Gemeinsame Normdatei — 2012—2016.
  2. ↑ а б в г д е ж и к л м н п р http://192.124.243.55/cgi-bin/gkdb.pl?x=u&t_show=x&wertreg=PER&wert=sophie+dorothea%2C+preussen%2C+koenigin++-+BIOGRAFIE&reccheck=,158436
  3. ↑ а б в Find a Grave — 1996.
  4. ↑ а б https://www.biografiasyvidas.com/biografia/s/sofia_dorotea_de_inglaterra.htm
  5. ↑ https://www.preussen.de/de/geschichte/1713_friedrich_wilhelm_i./koenigin_sophie_dorothea.html
  6. ↑ а б в Lundy D. R. The Peerage
  7. ↑ Royal Christenings (aka Christening Information of the Royal Family since King George I) (англ.). Yvonne's Royalty Home Page. Архів оригіналу за 27 серпня 2011. Процитовано 4 липня 2015. [Архівовано 2011-08-06 у Wayback Machine.]
  8. ↑ Hall, 1871, с. 2, 7.
  9. ↑ Hall, 1871, с. 9.
  10. ↑ Van der Kiste, 2013, с. 6.
  11. ↑ Hall, 1871, с. 3.
  12. ↑ Black, 2007, с. 35—36.
  13. ↑ Thompson, 2011, с. 19.
  14. ↑ Van der Kiste, 2013, с. 7.
  15. ↑ Griffith Davies, 1938, с. 103.
  16. ↑ Hall, 1871, с. 15.
  17. ↑ Hall, 1871, с. 10, 13.
  18. ↑ Hall, 1871, с. 14.
  19. ↑ а б Reiners, 1956.
  20. ↑ Briscoe, 2004, с. 107.
  21. ↑ Griffith Davies, 1938, с. 105.
  22. ↑ Nemeth, 2008, с. 229.
  23. ↑ Reiners, 1956, с. 31.
  24. ↑ Hall, 1871, с. 36.
  25. ↑ Reiners, 1956, с. 41.
  26. ↑ Reiners, 1956, с. 33.
  27. ↑ Van der Kiste, 2013, с. 118.
  28. ↑ Panton, 2011, с. 45.
  29. ↑ Van der Kiste, 2013, с. 109—110.
  30. ↑ Van der Kiste, 2013, с. 86, 118.
  31. ↑ Hall, 1871, с. 40.
  32. ↑ Hintze, 1915, с. 367.
  33. ↑ Hall, 1871, с. 35.
  34. ↑ Beatty, 2003, с. 117—122.

Література

[ред. | ред. код]
  • Beatty, Michael A. The English Royal Family of America, from Jamestown to the American Revolution. — McFarland, 2003. — P. 117—122. — 261 p. — ISBN 0786415584, 9780786415588.
  • Black, Jeremy. George II: Puppet of the Politicians?. — Exeter: University of Exeter Press, 2007. — P. 35—36. — 303 p. — ISBN 978-0-85989-807-2.
  • Briscoe, James R. New Historical Anthology of Music by Women. — Indiana University Press, 2004. — P. 107. — 518 p. — ISBN 0253216834, 9780253216830.
  • Griffith Davies, John David. A king in toils. — L. Drummond, ltd, 1938. — P. 103. — 375 p.
  • Hall, Matthew. The Royal Princesses of England: From the Reign of the George the First. — G. Routledge and sons, 1871. — P. 1—44. — 540 p.
  • Hintze, Otto. Die Hohenzollern und ihr Werk: 500 Jahre vaterländischer Geschichte. — Parey, 1915. — P. 367. — 704 p.
  • Nemeth, Alexander J. Voltaire's Tormented Soul: A Psychobiographic Inquiry. — Associated University Presse, 2008. — P. 229. — 359 p. — ISBN 0934223920, 9780934223928.
  • Panton, Kenneth John. Historical Dictionary of the British Monarchy. — Lanham: Scarecrow Press, 2011. — P. 455. — 722 p. — ISBN 0810874970, 9780810874978.
  • Reiners, Ludwig. Fredrik den Store. — Hökerberg, 1956. — 332 p.
  • Thompson, Andrew C. George II: King and Elector. — New Haven and London: Yale University Press, 2011. — P. 19. — 315 p. — ISBN 978-0-300-11892-6.
  • Van der Kiste, John. George II and Queen Caroline. — The History Press, 2013. — P. 6—7. — 240 p. — ISBN 0750954485, 9780750954488.

Посилання

[ред. | ред. код]
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Софія_Доротея_Ганноверська&oldid=43856644