Перейти до вмісту

Софія Нідерландська

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Софія Нідерландська
Sophie der Nederlanden
Софія Нідерландська
Софія Нідерландська
Портрет Софії Нідерландської пензля Шарля Верла, 1870
3-а велика герцогиня Саксен-Веймар-Ейзенаху
Початок правління:8 липня 1853
Кінець правління:23 березня 1897
Попередник:Марія Павлівна
Наступник:Кароліна Ройсс цу Ґряйц
Дата народження:8 квітня 1824(1824-04-08)
Місце народження:Ланге Ворхаут, Гаага
Країна:Об'єднане королівство Нідерландів
Дата смерті:23 березня 1897(1897-03-23) (72 роки)
Місце смерті:Веймар, Саксен-Веймар-Ейзенах
ПохованняВеймарська герцогська усипальняd
Чоловік:Карл Александр Саксен-Веймар-Ейзенахський
Діти:Карл Август, Марія Александріна, Софія, Єлизавета Сибілла
Династія:Оранська династія, Саксен-Мейнінгени
Батько:Віллем II
Мати:Анна Павлівна Романова

Софія Нідерландська (нід. Sophie der Nederlanden, Sophie van Oranje-Nassau), повне ім'я Вільгельміна Марія Софія Луїза Нідерландська (нід. Wilhelmine Marie Sophie Louise der Nederlanden), ( 8 квітня 1824 — 23 березня 1897) — нідерландська принцеса з дому Оранж-Нассау, донька короля Нідерландів Віллема II та російської великої княжни Анни Павлівни, дружина великого герцога Саксен-Веймар-Ейзенаху Карла Александра. Регентка Саксен-Веймар-Ейзенаху під час Франко-прусської війни 1870—1871 років.

Біографія

[ред. | ред. код]

Софія народилася 8 квітня 1824 року в палаці Ланге Ворхаут у Гаазі. Вона була п'ятою дитиною та єдиною донькою в родині кронпринца Нідерландів Віллема та його дружини Анни Павлівни. Своє ім'я новонароджена отримала на честь бабусі Вільгельміни Прусської, бабусі Марії Федорівни, уродженої Софії Доротеї Вюртемберзької та тітки Луїзи Нідерландської. Дівчинка мала старших братів Віллема, Александра та Генріка. Ще один брат помер немовлям до її народження. Нідерландами в цей час правив їхній дід Віллем I.

Софія (друга справа) у колі родини, портрет Яна Баптіста ван дер Хальста, 1832

Восени 1824 її батьки вирушили до Росії, де пробули майже рік. Зиму Софія проводила у Гаазі, літньою резиденцією родини був палац Сустдейк, де дівчинка мала власні молочні ферми. Також бувала у Гет-Лоо, Брюсселі та Тервюрені. Дитиною багато часу проводила на свіжому повітрі, після чого батьки вирішили потурбуватися про розвиток її інтелектуальних талантів та винайняли новою гувернанткою баронесу Райнвайк. Принцеса брала уроки голландської, французької, німецької, італійської та англійської мов, а також математики, історії та музики.[1] До її навчального курсу входили філософія, політика та сільське господарство. На її фермах дружина фермера навчала Софію доїнню корів, ткацької справи та виготовленню сиру. Отримані знання Софія згодом застосовувала у керуванні своїми маєтками в Силезії. Релігійним вихованням займався батько, намагаючись дати його вільним від догм. Принцеса полюбляла читати твори Паскаля та Френсіса Бекона.[2]

Після Бельгійської революції 1830 року Нідерланди втратили низку своїх територій та нерухомість на бельгійських землях, у тому числі новозбудований Палац Академій у Брюсселі. 1840 року Віллем I зрікся престолу, і батько Софії став королем Нідерландів.

У 1834 році Софія із матір'ю були присутніми у Веймарі на святкуванні 16-річчя спадкоємного принца Карла Александра.[1] Його матір була рідною сестрою Анни Павлівни і великою герцогинею-консортом Саксен-Веймар-Ейзенаху. Наприкінці 1830-х років Софія важко хворіла і разом з матір'ю відвідувала Веймар для лікування. 1841 року Карл Александр прибув до Нідерландів просити її руки. Про заручини було оголошено 20 січня 1842.

У віці 18 років Софія взяла шлюб із 24-річним спадкоємним принцом Саксен-Веймар-Ейзенаху Карлом Александром. Весілля відбулося 8 жовтня 1842 у палаці Кнеутердейк у Гаазі. 19 жовтня Софія вирушила на нову батьківщину. Шлях пари лежав через Айзенах і Вартбург до Веймару.

Шлюб виявився щасливим. У подружжя народилося четверо дітейː

Перші роки шлюбу подружжя взимку проводило у Веймарському палаці, а літо — у замку Еттерсбург, запрошуючи до себе видатних представників мистецтва, літератури та науки. Також пара вирушала у тривалі подорожі до Англії, Росії та Італії.

У липні 1853 після смерті батька, її чоловік став великим герцогом Саксен-Веймар-Ейзенаху. Двір у Веймарі був ліберальним, а також відомим культурним осередком. Правляча пара, між іншим товаришувала із Гансом Крістіаном Андерсеном та Ріхардом Вагнером. Покровительствувала розвитку музики та живопису. У палаці в Веймарі відбувалися щотижневі зустрічі із вченими та художниками[2].

Софія багато займалася благодійністю, засновуючи школи, лікарні, сестринства, реабілітаційні клініки. Фінансово підтримувала у найбідніших районах країни школи, церкви та муніципалітети. 1859 року взяла на себе управління «Патріотичним інститутом жіночих асоціацій»[3].

Софія продовжувала слідкувати за станом справ у Нідерландах та підтримувати зв'язки із родичами. У 1849 помер її батько, і королем став брат Віллем. Софія була вірною порадницею його дружини Емми та доньки Вільгельміни, кожного року навідуючи в Нідерландах[1].

Часи правління Карла Александра та Софії у Веймарі називають «Срібним століттям»[4].

У березні 1897 Софія застудилася і 23 березня раптово померла о 20 вечора від серцевої недостатності[2]. Її поховали 29 березня у князівській усипальниці Веймару[5].

Нагороди

[ред. | ред. код]

Генеалогія

[ред. | ред. код]
Вільгельм V
 
Вільгельміна Пруcська
 
Фрідріх Вільгельм II
 
Фредеріка Луїза Гессен-Дармштадтська
 
Петро III
 
Катерина II
 
Фрідріх II Ойген
 
Фредеріка Бранденбург-Шведтська
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Віллем I
 
 
 
 
 
Вільгельміна Прусcька
 
 
 
 
 
Павло I
 
 
 
 
 
Марія Федорівна
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Віллем II
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Анна Павлівна
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Софія
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ а б в Історія Нідерландів. Софія Оранж-Нассауська [1] (нід.)
  2. ↑ а б в Max Berbig: Sophie (Großherzogin von Sachsen-Weimar). In: Allgemeine Deutsche Biographie. Band 54, Duncker & Humblot, Leipzig 1908, стор. 396—399. [2] (нім.)
  3. ↑ Detlef Jena: Wilhelmine Maria Sophie Louise. In: Neue Deutsche Biographie. Band 24, Duncker & Humblot, Berlin 2010, ISBN 978-3-428-11205-0, стор. 594 [3] (нім.)
  4. ↑ Hannelore Henze; Ilse-Sibylle Stapff: Streifzüge durch das alte Weimar. Weimar 2004, ISBN 3-86160-156-7, стор. 76
  5. ↑ Князівська усипальниця Веймару [4] [Архівовано 29 січня 2018 у Wayback Machine.] (англ.)

Література

[ред. | ред. код]
  • Catherine Radziwill, Memories of Forty Years, New York, Funk & Wagnalls Press, 1915.
  • Richard Bürkner: Ein fürstliches Jubelpaar. Festschrift zum 8. Oktober 1892. Weimar, 1892
  • Paul von Bojanowski: Sophie, Großherzogin von Sachsen. Braunschweig, 1898
  • Haar, Carel ter: Grossherzogin Sophie, eine niederländische Königstochter verwaltet Goethes Erbe. Hrsg. von der Kgl. Niederländ. Botschaft, Bonn 1993
  • Lothar Ehrlich und Justus H. Ulbricht: Carl Alexander von Sachsen-Weimar-Eisenach. Erbe, Mäzen und Politiker. 2004
  • Detlef Jena: Das Weimarer Quartett. Die Fürstinnen Anna Amalia — Louise — Maria Pawlowna — Sophie. 2007

Посилання

[ред. | ред. код]
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Софія_Нідерландська&oldid=41948011