Спелеологія

	Спелеологія
Тема вивчення/дослідження	печера
	Спелеологія у Вікісховищі

Спелеоло́гія (від грец. σπήλαιον — печера та λόγος — вчення, наука) — комплексна наука, розділ наук про Землю, а саме карстознавства, яка займається вивченням печер, включаючи їх виникнення, розвиток, форми, вміщуючі породи, породи та мінерали печерного походження, склад та міграцію підземних вод, мікроклімат, органічний світ в минулому та в сьогоденні, а також залишки давньої матеріальної культури. Синонім — печерознавство.

Загальний опис

Спелеологія досліджує походження печер, їх морфологію, органічний світ, залишки матеріальної культури та використання людиною. Як наука спелеологія почала формуватися з другої половини ХІХ ст. Розрізняють геоспелеологію, антропоспелеологію, загальне печерознавство, історичне печерознавство, технічне печерознавство, регіональне печерознавство (Trimmel, 1988). За іншою класифікацією спелеологію поділяють на геоспелеологію, біоспелеологію, антропоспелеологію, палеонтоспелеологію, регіональну, прикладну і технічну спелеологію, а також спелеомедицину (К. А. Горбунова та Н. Г. Максимович (1987)).

Не слід плутати науку спелеологію і спелеотуризм — екстремальний вид туризму, що пов'язаний з проходженням печер.

Одним з розділів спелеології є відносно новий напрямок науки — спелестологія, яка досліджує штучні підземні споруди: гірничі виробки, давні та сучасні міські комунікації тощо.

Історія спелеології

Термін «спелеологія» запропонував у 1890 році французький археолог Е. Рів'єр. У цьому ж році його застосував як наукове визначення один з засновників сучасної науки про печери Е. М. Мартель. У 1928 році при Віденському університеті відкрився перший у світі інститут спелеології.

Австрійський спелеолог X. Триммель, виділяє чотири етапи становлення спелеології як науки:

бароко (XVI—XVII ст.),
просвіти (XVIII ст.),
романтики (XIX ст.) та
класичний (кінець XIX — початок XX ст.).

В 1960-ті роки французький спелеолог Мішель Сіфр, перебуваючи в глибокій печері на самоті та без можливості визначення часу та дати, провів серію досліджень біоритмів. Результати його досліджень були використані у французькій космічній програмі^[1]. Печери Кавказу досліджував Є. С. Міляновський.