Спільне споживання
Термін сумісне споживання (англ. collaborative consumption, також шерінг — англ. sharing) використовується для опису економічної моделі, заснованої на колективному використанні товарів і послуг, бартері та оренді замість володіння.[1] Спільне споживання ґрунтується на ідеї, що зручніше платити за тимчасовий доступ до продукту, ніж володіти цим продуктом.[1]
Торгові майданчики, засновані на моделі спільного споживання, дозволяють обмінюватись навичками, речами, послугами та грошима. Від великих торгових майданчиків, таких як eBay і Craigslist, до менш поширеного, таким як системи для обміну подорожами, обміну речами, фудшерінг і каршерінг — мережі, спільне споживання переосмислює не тільки те, що люди купують, але і те, як вони це отримують.[2]
Спільне споживання тісно пов'язане з розвитком сучасної однорангової економіки, в рамках якої виникають горизонтальні мережі виробництва та обміну економічних продуктів, а учасники економічної діяльності взаємодіють один з одним без посередників. Спільне споживання дозволяє максимізувати ефективність використання ресурсів та є формою суспільної кооперації.[3]
Концепція спільного споживання була створена Рейчел Ботсман та Ру Роджерс, співавторами книги «What's Mine Is Yours: The Rise of Collaborative Consumption»[4]. У червні 2010 року ТВ-програма Big Ideas показала виступ Ботсман на конференції TED 2010 року, яка розповідає про нову соціоекономічну модель, яка має революціонувати наше споживання товарів та послуг[5]. У тому ж році журнал TIME назвав спільне споживання однієї з десяти ідей, які змінять світ[6].
Концепція вторинного використання та загального використання не нова. Десятиліттями багато громадських та приватних організацій використовували варіант спільного використання: бібліотеки, секонд-хенд-магазини, каршеринг, велошеринг. Останнім часом набула розвитку ідея оренди товарів в інших людей (а не тільки організацій), особливо у тих, хто проживає по сусідству. Замість оренди в організацій з'являються майданчики для обміну безпосередньо між людьми.[7]
Завдяки моделі спільного споживання виникає можливість суттєвого збільшення коефіцієнта корисного використання речей. Наприклад, у численних каршерингових та карпулінгових проєктах між власниками/перевізниками та орендарями/пасажирами автотранспорту виникають прямі економічні відносини щодо персонального (поїздки) або комерційного (перевезення вантажів) використання автомобілів. Ці відносини дозволяють досягти суттєвого економічного ефекту: зменшується час простою та підвищується загальна корисність служби автомобілів. В результаті розвивається оптимізація використання технічних засобів пересування та «колективізація» мобільності. Практика спільного споживання у багатьох випадках виявляється ефективнішою формою економічної організації, ніж індивідуальне володіння та використання речей.
Система спільного споживання заснована на товарах, що були у вжитку, які передаються (тимчасово або назавжди) від однієї людини, якій вони більше не потрібні, до іншої, якій вони потрібні.[8]
Ідея спільного споживання набуває розвитку у багатьох секторах економіки. Наприклад, транспорт (машини — каршеринг, велосипеди), одяг, харчування, житло, аксесуари для дому, гроші (система соціального кредиту, соціальний кредит, віртуальні валюти, банки часу), подорожі, приміщення (зберігання, паркінг). На майданчиках обміну речами в оренду здають навіть тварин, букети квітів та тести на вагітність.[9]
Бізнес, заснований на моделі спільного споживання, критикують за ігнорування протиріч між самодостатніми малими транзакціями та транснаціональними корпораціями, які ними управляють, порушення трудових прав, обхід державного регулювання та ухилення від податків.[10][11][12]
- ↑ а б What’s Mine is Yours: The Rise of Collaborative Consumption. Архів оригіналу за 1 липня 2011. Процитовано 28 червня 2011.
- ↑ What’s Mine is Yours: The Movement. Архів оригіналу за 21 червня 2011. Процитовано 28 червня 2011.
- ↑ Карп Андреев. [1] — Litres, 2018-12-02. — 330 с. — ISBN 9785041455347. Архівовано з джерела 17 листопада 2021
- ↑ Rachel Botsman, Roo Rogers, What's Mine Is Yours: The Rise of Collaborative Consumption, HarperBusiness, 2010 ISBN 978-0-06-196354-4
- ↑ Rachel Botsman on Collaborative Consumption — Business — Browse — Big Ideas — ABC TV. Архів оригіналу за 18 червня 2011. Процитовано 28 червня 2011.
- ↑ Today's Smart Choice: Don't Own. Share — 10 Ideas That Will Change the World [Архівовано 24 серпня 2013 у Wayback Machine.] // TIME
- ↑ Adele Peters, Let's Share: The Growth of Peer-to-Peer Product-Service Systems, Worldchanging, May 18, 2010
- ↑ Beyond Zipcar: Collaborative Consumption [Архівовано 4 березня 2016 у Wayback Machine.] // Harvard Business Review
- ↑ Все напрокат. Доброе утро. Фрагмент выпуска от 07.04.2017 (рос.). Архів оригіналу за 17 листопада 2021. Процитовано 14 квітня 2017.
- ↑ Том Сли. Шеринговый блюз [Архівовано 17 листопада 2021 у Wayback Machine.]
- ↑ Slee, Tom. The of Uber & Airbnb [Архівовано 17 листопада 2021 у Wayback Machine.]
- ↑ Slee T. (2015). What's Yours Is Mine: Against the Sharing Economy. New York: OR Books. ISBN 1-68219-022-6
- Спільне споживання. Фінансова енциклопедія [Архівовано 18 листопада 2021 у Wayback Machine.]
|
