Перейти до вмісту

Станіслав Пташицький

Очікує на перевірку
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Станіслав Пташицький
 Редагувати інформацію у Вікіданих
Народився12 квітня 1853(1853-04-12)[1] Редагувати інформацію у Вікіданих
Помер20 грудня 1933(1933-12-20)[1] Редагувати інформацію у Вікіданих (80 років)
Варшава, Польська Республіка
Місце проживанняСанкт-Петербург[2]
Країна Російська імперія Редагувати інформацію у Вікіданих
 Польська Республіка Редагувати інформацію у Вікіданих
Діяльністьісторик
ЗакладЛюблінський католицький університет Івана Павла II Редагувати інформацію у Вікіданих
ЧленствоPolish Society for Assistance to War Victims in Saint Petersburgd Редагувати інформацію у Вікіданих
Брати, сестриПташицький Іван Львович Редагувати інформацію у Вікіданих
ДітиStanisław Jan Aleksander Ptaszyckid Редагувати інформацію у Вікіданих
Нагороди
Орден Відродження Польщі (Лицарський Хрест)
Орден Відродження Польщі (Лицарський Хрест)
Орден Відродження Польщі (Командорський Хрест)
Орден Відродження Польщі (Командорський Хрест)
Кавалер ордена Святого Григорія Великого
Кавалер ордена Святого Григорія Великого
Хрест Заслуги (Польща)
Хрест Заслуги (Польща)

Станісла́в Пташи́цький (пол. Stanisław Ptaszycki; 12 квітня 1853(18530412) — 20 грудня 1933) — польський і російський філолог та історик. Професор (1918). Член Польської академії мистецтв (чл.-кор. — із 1904, дійсний член — із 1931) Варшавського наукового товариства, Польського історичного товариства (почесний член — із 1925), Польського геральдичного товариства, Товариства історії при Петербурзькому університеті та ін. польських і російських наукових товариств.

Біографія

[ред. | ред. код]

Народився в с. Кузово поблизу Москви. Навчався в Санкт-Петербурзі під керівництвом І.Срезневського та В.Ламанського. 1877 став кандидатом історико-філологічних наук. 1877—1918 — асистент і доцент у Петербурзькому університеті, водночас викладав російську літературу в Петербурзькій духовній академії (1892—1918). Досліджував архіви та бібліотеки С.-Петербурга, Відня, Будапешта (нині столиця Угорщини), а також Італії. Автор численних праць з історії Литви, видавець литовських хронік та ін. джерел. Уклав один із найповніших інвентарів Литовської метрики (1884—1887) («Описание книг и актов Литовской метрики»; С.-Петербург, 1887). Досліджував також історію литовських шляхетських родів. Разом з О.Соболевським видав таблиці російської палеографії 14 ст. (1903). Популяризував здобутки польської науки в Росії.

1918 переїхав назавжди до Польщі. Екстраординарний професор Католицького університету в Любліні (Польща; зав. кафедри допоміжних історичних дисциплін 1918—1919 і 1920—1926), а також Університету Стефана Баторія у Вільно (нині м. Вільнюс; зав. кафедри допоміжних історичних дисциплін; 1919—1920); водночас обіймав посаду директора Державного архіву в Любліні (1918—1919 і 1921—1926). Брав участь у поверненні польських архівних зібрань із Росії 1920—1922. 1926—1931 — гол. директор державних архівів у Польщі. Заснував і редагував (1927—1932) часопис «Archeion».

Досліджував польську літературу 16 ст. (творчість М. Рея, Л. Гурницького, А. Кжицького, М. Стрийковського, А.-П. Нідецького). Автор важливих праць із царини спеціальних історичних дисциплін («Encyklopedia nauk pomocniczych historii i literatury», 1919; 2-ге вид. — 1922) та архівознавства («Inwentarz Archiwum Koronnego z r.1613» (1928), «Uzupeinienia» (1929)).

Примітки

[ред. | ред. код]

Джерела

[ред. | ред. код]