Станіслав Фризе

|портрет= |ім'я мовою оригіналу=

Станіслав Станіславович Фризе
Народився	1 грудня 1885(1885-12-01) Краків, Королівство Галичини та Володимирії, Цислейтанія, Австро-Угорщина
Помер	3 березня 1964(1964-03-03) (78 років) Гливиці
Поховання	Липовий цвинтар у Гливицяхd
Країна	Польща
Діяльність	інженер-електрик, викладач університету
Alma mater	Львівська політехнічна школа (1917)
Галузь	електротехніка
Заклад	Львівський політехнічний інститут Сілезька політехніка
Вчене звання	професор
Науковий ступінь	доктор технічних наук
Науковий керівник	Роман Дзеслевський
Аспіранти, докторанти	Adam Macurad
Членство	Польська академія наук Польське фізичне товариство
Війна	Перша світова війна і польсько-радянська війна 1920
Нагороди
Станіслав Фризе у Вікісховищі

Станіслав Фризе (пол. Stanisław Fryze; 1 грудня 1885, Краків — 3 березня 1964, Гливиці) — польський електротехнік. Один з творців основ загальної електротехніки. Доктор технічних наук (1924), член Польської академії наук (1952), почесний член Об'єднання польських електриків (1989, посмертно).

Життєпис

Був другим з трьох синів Станіслава Фризе й Марії Піні (італійка за походженням). У 1897 році закінчив 5-й клас загальної школи, у 1904 році — 4-й клас реальної школи, перейшовши до Вищої промислової школи у Кракові, де з відзнакою склав підсумковий екзамен у 1905 році. Уже там проявив зацікавленість наукою, видавши працю «Електрика і магнетизм» (1902).

Потреба заробляти на життя завадила продовженню навчання і Станіслав влаштувався електромонтером на фабриці фірми «Siemens-Schuckert» у Кракові. У жовтні 1906 забраний до війська. Служив в австро-угорських військово-морських силах на військовій базі Пула на півострові Істрія. Після повернення з армії працював у львівському відділенні фірми «Siemens», а від 1912 року, близько одного року — у центральному офісі «Siemens» у Відні. За 6 років роботи у фірмі пройшов шлях від найнижчих щаблів до одного з керівників виробництва.

У 1911 році переїхав до Львова та записався на курс електротехніки у Львівській політехнічній школі. Оскільки лекції відбувалися в ту саму пору, що й робочі години, змушений був покинути робу в «Siemens» та влаштуватися в Державну промислову школу. Там учив майстрів та вів курси підвищення кваліфікації для електромонтерів. Згодом призначений керівником відділу електромеханіки.

У лютому 1914 року після завершення другого року навчання склав I державний іспит (так званий «напівдиплом»), але початок першої світової війни перервав навчання. Служив у військовій базі в Пулі на півострові Істрія. Спочатку був у складі команди міноносця MSM 51, потім служив на лінкорах «Tegetthof» та «Arpad». Попри побутові незручності та тісноту на кораблі продовжував читати праці, наречена Анна поштою зі Львова присилала йому матеріали з лекцій.

У квітні 1917 року отримав 3-місячну відпустку для завершення навчання. 23 квітня одружився з Анною Крип'якевич. Протягом 2 місяців склав 18 екзаменів за пропущені 4 і 5 роки навчання, а 16 червня 1917 року з відзнакою склав II державний іспит (диплом). Повернувшись до флоту, отримав звання підхорунжого військово-морських сил. У листопаді 1918 на кораблях поширилися заворушення, почалася революція. Фризе повернувся до Львова, де був комендантом військових електротехнічних машин. Працював учителем у Державній промисловій школі. 1918 року став членом Політехнічного товариства.

У березні 1922 року представив у Львівській політехніці докторську працю «Нова теорія загального електричного кола». Це була перша докторська праця з електротехніки в Польщі. У ній він одним із перших запропонував використання символічних методів. У січні 1924 року отримав докторський ступінь. Його докторську роботу надрукували в закордонних наукових часописах: французькому «Revue generale de l'electricite» та німецькому «Elektrotechnische Zeitschrift». Окрім них статті Фризе друкували у виданнях: «Przegląd Elektrotechniczny», «Czasopismo Techniczne» та «Elektrotechnik und Maschinenbau». Протягом 1926—1934 років написав 3-томну книгу «Elektrotechnika ogólna» (пол. Загальна електротехніка), що мала служити підручником для студентів Львівської політехніки. Кожен том складався з двох великих частин. I том мав назву «Електрика й магнетизм», II — «Постійний струм», III — «Змінний струм». Загалом тритомник мав 2445 сторінок і містив 2498 ілюстрацій.

Наприкінці 1934 року вийшла найбільша праця науковця «Загальна теорія трансфігурації електричного кола», що стала підсумком його досліджень електричного кола.

Серед його учнів: Микола Максимович, майбутній завідувач кафедри теоретичної та загальної електротехніки Львівського політехнічного інституту та ректор Львівського політехнічного інституту у 1953—1963 роках.

У січні 1945 року НКВС заарештував Фризе та ще 5 інших професорів Політехніки, його було вивезено до Донбасу на примусові роботи в шахті. Восени того ж року повернувся до Львова, а в червні 1946 року виїхав до польського міста Гливиці, де очолив кафедру основ електротехніки Шльонської політехніки.

З дружиною Анною Крип'якевич дітей не мали.

Помер 3 березня 1964 року в Гливицях.

Доробок і шана

Розробив теорії трансфігурації електричного кола та активної, пасивної й уявної потужності в колах струмів і напруг, впровадив поняття змінної електромоторної сили, а також методи розрахунку за допомогою контурних струмів і вузлових потенціалів, спростив теорію та методи аналізу багатофазних систем через запровадження символічних методів. Автор 32 наукових праць, зокрема 3-томного (в 6 частинах) курсу «Загальна електротехніка». Учасник Міжнародного конгресу електриків у Парижі (1932).

У 1989 році з нагоди ювілейної 25-річниці з дня смерті удостоєний звання «почесний член Об'єднання польських електриків». Об'єднання створило Медаль імені професора Станіслава Фризе, якою нагороджують «заслужених осіб для визнання їхньої видатної та творчої праці в галузі електрики (на науковій, технічній, педагогічній, а також професійній і громадській ниві)». Її, зокрема отримав львівський учений Юрій Рашкевич.

Джерела

• Profesor dr inż. Stanisław Fryze w 115. rocznicę urodzin (elektroenergetyka.pl, грудень 2000) (пол.)
• Нові імена. Львівщина та львів'яни. Історико-біографічний енциклопедичний довідник. — Львів, 2004 — С. 424.