Перейти до вмісту

Стасіс Раштікіс

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Стасіс Раштікіс
лит. Stasys Raštikis
Генерал
Загальна інформація
Народження13 вересня 1896(1896-09-13)
Куршенай, Шяуляйський район, Литва
Смерть3 травня 1985(1985-05-03) (88 років)
Лос-Анджелес, Каліфорнія, США[1]
ПохованняПетрашунський цвинтар
Громадянство Російська імперія →
Литва Литва → США США
Національністьлитовець
Військова служба
Роки службиРосійська імперія 1914–1918
Литва 1918–1940
Приналежність Російська імперія →
Литва Литва → США США
Рід військЛитва Сухопутні війська
Війни / битвиПерша світова війна
Радянсько-литовська війна
Польсько-литовська війна
Нагороди та відзнаки
Командор ордена Великого князя Литовського Гядиминаса
Командор ордена Великого князя Литовського Гядиминаса
Кавалер ордена Хреста Вітіса
Кавалер ордена Хреста Вітіса
Орден Відродження Польщі (Великий Хрест)
Орден Відродження Польщі (Великий Хрест)
Кавалер ордена Орлиного хреста 1 класу (Естонія)
Кавалер ордена Орлиного хреста 1 класу (Естонія)
Великий офіцер ордена Почесного легіону
Великий офіцер ордена Почесного легіону
Орден Трьох зірок
Орден Трьох зірок
CMNS: Стасіс Раштікіс у Вікісховищі
У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Раштікіс.

Стасіс Раштікіс (лит. Stasys Raštikis; 13 вересня 1896, Куршенай, Ковенська губернія — 3 травня 1985, Лос-Анджелес, США) — литовський військовий діяч; генерал, з 1935 по 1940 рік — головнокомандувач литовської армії.

Життєпис

[ред. | ред. код]

Стасіс Раштікіс народився 13 вересня 1896 в Куршенаї, проте скоро його сім'я переїхала до містечка Дукштас, де його батько влаштувався пономарем. Там Стасіс закінчив початкову школу, після якої навчався у Зарасайській прогімназії. У той час Литва була частиною Російської імперії. І у розпал Першої світової війни у 1915 році молодий Раштікіс записався добровольцем до Російської армії. Він воював в Литві, Галичині. Після підготовки у Тулі його полк відправили на Румунський фронт. Після закінчення підготовчих курсів в 10-й армії Раштікіс отримав звання унтер-офіцера і був відправлений на подальше навчання до Тифліського військового училища, яке закінчив у 1917 році зі званням прапорщика і до завершення війни перебував на Кавказькому фронті.

З початком Російської революції російська армія почала деморалізуватись і розвалюватися, тому Раштікіс почав шукати шляхи повернення додому. У цей час литовський представник на Кавказі Пранас Дайліде отримав дозвіл від німців на пересування литовських біженців та військовослужбовців територією, контрольованою Німеччиною. На кораблі військовик дістався з Поті до Констанци, після чого провів два тижні на карантині у таборі полонених в Пітешті. В Литву Раштікіс повернувся у червні 1918 року і вступив до Каунаської духовної семінарії[2].

У 1918 році почалася війна за незалежність Литви, і литовці вимушені були швидко організовувати власну армію шляхом мобілізації військових офіцерів. У 1919 році колишній російський офіцер пішов добровольцем до створеного Казисом Шкірпою Вільнюського батальйону, що був пізніше реорганізований у 5-й піхотний полк імені Великого князя Литовського Кястутіса. Раштікіс брав активну участь у боях з поляками і росіянами в районах Зарасая, Жежмаряя, Вієвіса, Авіляя, Даугавпілса. В боях за Тармунтас з більшовиками був двічі важко поранений у плече та ногу. Після другого поранення потрапив у більшовицький полон, перебував у таборі під Тулою, в московських в'язницях.[3]

У 1921 році, після обміну полоненими, Стасіс Раштікіс повернувся до Литви і продовжив службу інструктором у тому ж 5-му піхотному полку, який базувався на польсько-литовському кордоні. У березні 1922 року його перевели до розвідувального відділу генштабу. Працюючи, він відвідував вечірню школу і отримав диплом про закінчення старшої школи. У 1925 році Раштікіс вступив до Каунаського університету[2]. В результаті Військовий переворот 1926 року військовик за сприяння Повіласа Плехавічюса отримав посаду директора розвідувального відділу. 1 серпня 1927 року отримав звання майора.

Раштікіс оглядає литовські війська.

У червні 1929 року Раштікіс одружився з Еленою Марією — небогою президента Антанаса Смятони. У тому ж році він закінчив навчання на відділенні ветеринарії Каунаського університету, після чого з початку 1930-го до 1932 року проходив офіцерські курси генерального штабу Рейхсверу[2]. Курсів він не закінчив, проте отримав рекомендацію, яка дозволила працювати в Генштабі[4]. Після завершення навчання швидко ріс по службі — спочатку був заступником командира 3-го піхотного полку, потім — командиром 5 піхотного полку, начальником штабу 3-ї дивізії.

Раштікіс із прапором Збройних сил Литви на церемонії у 1939 році.

У 1934 році став начальником Генерального штабу. З 23 листопада 1934 — полковник. У 1937 році президент Антанас Смятона присвоїв йому звання бригадного генерала. Першим завданням Раштікіса на посаді командира Генерального штабу було проведення військової реформи. Близько місяця він, разом з іншими офіцерами, готував пропозицію, в якій було підкреслено необхідність модернізації усіх родів військ. В той самий час структура керівництва була реформована для більш чіткого розмежування обов'язків і відповідальності між Міністерством оборони та Генеральним штабом. Була створена нова посада командуючого збройними силами, яку 1 січня 1935 року зайняв сам Раштікіс. Проти реформи виступав міністр фінансів Юозас Тубяліс, адже вона потребувала додаткових видатків, які на той час вже становили 18-19 % бюджету Литви[4]. Проте президент Смятона схвалив усі реформи, за винятком запропонованого військового союзу з Латвією та Естонією.

Раштікіс під час візиту до Польщі у 1939 році.

З початком Другої світової війни Литва проголосила нейтралітет. Проте 17 вересня 1939 року, коли СРСР вторгся до Польщі, Литва під приводом того, що військові дії проходять у безпосередній близькості до її кордонів, почала мобілізацію. Проте через нестачу фінансів мобілізацію довелося зупинити вже 2 жовтня. У той же час почалися переговори по Радянсько-литовському договору про взаємодопомогу: СРСР обіцяв віддати Литві частину захопленого у Польщі Віленського краю, в обмін на дозвіл базування 20,000 радянського військового контингенту на території Литви[5]. Раштікіс був членом литовської делегації до Москви.

У листопаді 1939 року Йонаса Чярнюса на посаді прем'єр-міністра змінив Антанас Мяркіс — давній послідовний критик Стасіса Раштікіса. У той самий час Раштікіс, підтримуваний християнсько-демократичною опозицією, набув у суспільстві великої популярності. У 1940 році, довгого конфлікту амбіцій з президентом, Раштікіс подав у відставку. 23 квітня 1940-го Смятона підвищив головнокомандувача до звання бригадного генерала і прийняв відставку.[6]

Литовська делегація до Москви (Раштікіс другий ліворуч)

У березні 1940 року, після закінчення Радянсько-фінської війни, СРСР значно посилив політичний тиск на Литву. Раштікіса запросили повернутися до армії, проте він 7 червня лише погодився очолити військову академію. Вже через тиждень його покликали на надзвичайне урядове засідання для обговорення Радянського ультиматуму Литві. На засідання військовик висловив думку, що починати збройне протистояння, в той час як радянські війська вже присутні в країні, неможливо. Згідно з вимогами СРСР про формування нового прорадянського уряду, кандидатура Раштікіса була висунута на посаду прем'єр-міністра, проте була відхилена в Москві.[2]

Після окупації Литви Радянським Союзом у 1940 році Стасіс Раштікіс виконував обов'язки командира 29-го стрілецького корпусу. Лише 20 грудня 1940 року йому дали дозвіл піти у відставку. Під загрозою арешту 19 березня 1941 він емігрував до Німеччини і оселився у Берліні.

Раштікіс (шостий праворуч) на засіданні Тимчасового уряду Литви у червні 1941 року.

Після нападу Третього Рейху на СРСР 22 червня 1941 року колишній головнокомандувач повернувся до Литви, де був одним з організаторів антирадянського повстання, що спалахнуло у перші дні війни, та став міністром оборони у Тимчасовому уряді Литви, метою якого було відновлення незалежності країни. Пізніше працював у військовому музеї Каунаса. У 1944 році виїхав до Німеччини, де працював на фабриці в Регенсбурзі, а пізніше — в офісі енергетичної компанії. Опинився в американській зоні окупації Німеччини. У травні 1946 року його як і інших литовців перемістили до табору у Шайнфельді. У травні 1949-го Раштікіс разом з дружиною емігрував до США.

У Сполучених Штатах Стасіс Раштікіс отримав роботу на фабриці і став активістом різноманітних організацій литовців Америки. Він читав лекції, писав статті у литовських виданнях, брав участь у різних подіях. У квітні 1951 року він отримав посаду викладача у Сиракузькому університеті, де став викладати російську мову для майбутніх військових авіаторів. З 1952 по 1953 рік Раштікіс був членом Верховного комітету визволення Литви і проживав у Лондоні та Ройтлінгені. Пізніше зайнявся написанням спогадів. Помер Стасіс Раштікіс внаслідок інфаркту міокарда у 1985 році у Лос-Анджелесі. Його останки та останки його дружини були повернені до Литви у 1993 році і перепоховані на Петрашунському цвинтарі.

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ а б Deutsche Nationalbibliothek Record #1036762947 // Gemeinsame Normdatei — 2012—2016.
  2. ↑ а б в г Surgailis, Gintautas (1992). Lietuvos kariuomenės vadai. Vilnius: Mintis. ISBN 5-417-00513-4. (лит.)
  3. ↑ Jankauskas, Juozas. 1941 m. Birželio sukilimas Lietuvoje: pagrindiniai sukilimo organizatoriai, vadovai, ryšininkai ir pasiuntiniai. — Vilnius: Lietuvos gyventojų genocido ir rezistencijos tyrimo centras. — 2010. ISBN 978-609-8037-05-0. (лит.)
  4. ↑ а б Vaičenonis, Jonas. «Lietuvos kariuomenės modernizacija (1926—1939)». Darbai ir dienos. — 2000. — p. 131—176. ISSN 1392-0588. (лит.)
  5. ↑ Misiunas, Romuald J.; Taagepera, Rein. The Baltic States: Years of Dependence 1940—1990. University of California Press. — 1993. ISBN 0-520-08228-1. (англ.)
  6. ↑ А.Бумблаускас, А.Ейдинтас, А.Кулакаускас, М.Тамошайтис. Історія Литви кожному. — К.: «Балтія-Друк», 2018. — с. 279.

Посилання

[ред. | ред. код]
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Стасіс_Раштікіс&oldid=39542743