Перейти до вмісту

Стецько Дмитро Григорович

Додати посилання
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Стецько.
Дмитро Стецько
Дмитро Григорович Стецько
Народження8 листопада 1943(1943-11-08) (81 рік)
Тернопіль, Українська РСР, СРСР
Смерть6 січня 2017(2017-01-06) (73 роки)
 Тернопіль, Україна
КраїнаУкраїна Україна
Діяльністьхудожник
У шлюбі зСтецько Віра Іллівна
CMNS: Стецько Дмитро Григорович у Вікісховищі

Дмитро Григорович Стецько (8 листопада 1943, село Полонне, нині Польща — 6 січня 2017, Тернопіль) — український живописець, скульптор. Чоловік Віри Стецько.

Життя і творчість

[ред. | ред. код]

Дмитро Стецько народився в листопаді 1943 року в селі Полонна (нині Польща) у багатодітній родині.

Дитинство минуло на хуторі Драгоманівка на Тернопіллі. З 1973-го художник мешкав у Тернополі. Закінчив Львівське училище прикладного та декоративного мистецтва ім. Івана Труша. Учителями з фаху були Т. Драган, В. Трофимлюк.

Дмитро Стецько — представник західноукраїнського мистецького андеграунду 1970-80-х, відомий як живописець та скульптор, однак на початку ХХІ сторіччя заявив про себе акварелями.

З 1971 року працює в галузі станкового та монументального живопису, скульптури та графіки. Учасник численних міжнародних та національних виставок. Автор пам'ятників і меморіальних таблиць Іванові Франку, Василеві Стусу, Миколі Лисенку, Романові Купчинському, Іванові Горбачевському, Ярославові Стецьку. Учасник реставрації Тернопільського академічного музично-драматичного театру (1979). Член редколегії журналу «Образотворче мистецтво» (1992—1995), дорадчої ради альманаху «Артанія» (1996—1999), член журі Міжнародної виставки сучасного українського мистецтва бієнале «ПАН-Україна» (Дніпропетровськ).

Паралельно із сюжетно-тематичним живописом Дмитро Стецько працював у жанрі портрета. Він вивчав архівні матеріали, щоб ближче дізнатися про героїв своїх картин, серед яких Дмитро Вишневецький (1981, 1990), княгиня Ольга (1987), князь Володимир (1984), Анна-Ярославна (1991), князь Василько Теребовлянський (1992), гетьман Іван Мазепа (1992), король Данило Галицький (2004).

У перші роки Незалежності України Дмитро Стецько ініціював створення Національної Асоціації Мистців (заступник голови НАМу), член Національної Спілки художників України з 1990 року. У 1993 році вийшов з НСХУ за власним бажанням (вимагав люстрації для митців, що співпрацювали з тоталітарним режимом), лауреат тернопільської обласної мистецької премії імені Михайла Бойчука, премії редакції журналу «Образотворче мистецтво» — за найкращий твір на Міжнародному бієнале українського образотворчого мистецтва «Львів — Відродження», організатор і перший голова гурту художників «Хоругва»(1990).

Персональні виставки

[ред. | ред. код]
  • Львівська галерея мистецтв(1989),
  • виставковий зал Спілки художників України, Київ (1989),
  • Галерея Канадсько-Української Мистецької Фундації, Торонто /Канада (1985),
  • Хмельницький художній музей (1997, 2008),
  • Національний музей у Львові (1999, 2010),
  • Національний художній музей України (2000, 2010),
  • Музей-заповідник Тараса Шевченка, Канів (2000),
  • Музей західного та східного мистецтва, Одеса (2001),
  • Галерея «36», Київ (2001),
  • Івано-Франківський художній музей (2008),
  • Галерея Волинської організації НСХУ, Луцьк (2010),
  • Рівненський обласний краєзнавчий музей (2010).


Твори Дмитра Стецька у світових колекціях

[ред. | ред. код]
  • Національний художній музей України (Київ),
  • Львівська картинна галерея,
  • Канівський музей-заповідник Тараса Шевченка,
  • Національний музей імені Андрея Шептицького (Львів),
  • Літературно-меморіальний музей Івана Франка (Львів),
  • Музей гетьмана Івана Виговського (с. Руда, Львівська обл.),
  • Галерея Канадсько-української мистецької фундації (Торонто, Канада),
  • Івано-Франківський художній музей,
  • Хмельницький обласний художній музей,
  • Одеський художній музей,
  • Тернопільський обласний краєзнавчий музей,
  • Рівненський обласний краєзнавчий музей,
  • Галерея Ліцею гуманітарних наук (Київ),
  • Галереї «36» (Київ),
  • Галерея Атланта (США),
  • приватні збірки та галереї України, США, Канади, Італії, Франції, Німеччини, Австрії, Чехії, Словаччини, Польщі.

Вшанування пам'яті

[ред. | ред. код]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ Тернопільська Алея зірок збільшилася на 3 зірки на YouTube // Телеканал ІНТБ. — 2017. — 28 серпня.

Література

[ред. | ред. код]
  • Encyclopedia of Ukraine. — Торонто, Буфало, Лондон, 1993.
  • Виставка творів живопису Дмитра Стецька [Текст] : каталог / упоряд. В. Стецько. – Тернопіль : Збруч, 1989. – 24 с.
  • Стецько Д. Ангел-весляр // Образотворче мистецтво. – 2007. – № 3. – С. 102.
  • Україна від Трипілля до сьогодення в образах сучасних художників / авт. О. Мельник. – [б. м.] : Софія А, 2004. – 108 с. – Текст укр., англ. мовами.
  • Шот М. Колесо долі Дмитра Стецька // Урядовий кур'єр. — 2002. — 10 серпня.
  • Шот М. Тихий смуток душі / Микола Шот. — Тернопіль: Воля, 2003. — С. 281—284;
  • Кравченко Я. Школа Михайла Бойчука. Тридцять сім імен. — Київ: Майстерня книги, Оранта, 2010.
  • Пан-Україна. Друге Міжнародне бієнале українського сучасного мистецтва. — Дніпропетровськ, 1995.
  • Українське мистецтво ХХ сторіччя. — Київ, 1998.

Посилання

[ред. | ред. код]
Отримано з https://uk.wikipedia.org/wiki/Стецько_Дмитро_Григорович