Стишовіт

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Стишовіт
Загальні відомості
Статус IMAзатверджений (А)[d][1]
IMA-номерIMA1967 s.p.
АбревіатураSti[2]
Хімічна формулаSiO₂
Nickel-Strunz 104.DA.40[3]
Dana 84.4.1.9
Ідентифікація
Сингоніятетрагональна сингонія[4]
Просторова групакристалографічна група 136d[4]
Твердість7,5—8[5]
Прозорістьпрозорий[5]
Густина4,35[5]
Інші характеристики
Подібні мінераликоесит,
шоковий кварц
Названо на честьSergey Stishovd[6]
CMNS: Стишовіт у Вікісховищі

Стишовіт[7] — мінерал групи рутилу, щільна модифікація оксиду кремнію (кремнезему).

Назва походить від прізвища радянського дослідника Сергія Михайловича Стишова, який першим синтезував його[5].

Синоніми: стиповерит.

Опис

[ред. | ред. код]

Хімічна формула: SiO2.

Сингонія тетрагональна. Дитетрагонально-дипірамідальний вид. Форми виділення: субмікроскопічні волокнисті аґреґати, голчасті, рідше пластинчасті кристали. Твердість — 7,5-8. Густина — 4,35. Це на 64 % більше, ніж у кварцу, та на 45 % більше густини іншої ущільненої модифікації кремнезему — коеситу. Може бути одержаний штучно при дії великого тиску (понад 160 тис. атм.) і т-ри 1200—1400 °C на звичайний оксид кремнію, а також трапляється в метеоритній речовині. Гіпотетично може утворюватися на глибинах близько 100 км.

Поширення

[ред. | ред. код]

Знайдений в пісковиках метеоритного кратера Каньйон Диявола (штат Аризона, США), у Баварії (ФРН), Сибіру (РФ). Супутні мінерали: коесит, лешательєрит, шоковий кварц.

Штучне одержання

[ред. | ред. код]

До недавнього часу єдині відомі випадки стишовіту в природі сформувалися при дуже високих ударних тисках (> 100 кбар, або 10 ГПа) та температурах (> 1200 °С), що виникають під впливом метеорита на кварцову породу. У діамантах знайдені фрагменти стишовіту[8]. Постшистовітові фази були виявлені в мантійних породах надвисокого тиску[9]. Стишовіт також може бути синтезований шляхом дублювання цих умов у лабораторії або ізостатично, або через шок (див. Шоковий кварц)[10]

Див. також

[ред. | ред. код]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ International Mineralogical Association - Commission on new minerals, nomenclature and classification The IMA List of Minerals (February 2013) — 2013.
  2. ↑ Warr L. N. IMA–CNMNC approved mineral symbols // Mineralogical Magazine — Cambridge University Press, 2021. — Vol. 85. — P. 291–320. — ISSN 0026-461X; 1471-8022 — doi:10.1180/MGM.2021.43
  3. ↑ Ralph J., Nikischer T., Hudson Institute of Mineralogy Mindat.org: The Mineral and Locality Database — [Keswick, VA], Coulsdon, Surrey: 2000.
  4. ↑ а б mineralienatlas.de
  5. ↑ а б в г Webmineral - Stishovite (англ.)
  6. ↑ http://www.handbookofmineralogy.org/pdfs/stishovite.pdf
  7. ↑ Г. Кульчицька, Д. Черниш, Л. Сєтая. Українська номенклатура мінералів / відп. ред. О. Пономаренко. — К. : Академперіодика, 2022. — С. 333. — ISBN 978-966-360-463-3.
  8. ↑ Wirth, R.; Vollmer, C.; Brenker, F.; Matsyuk, S.; Kaminsky, F. (2007). Inclusions of nanocrystalline hydrous aluminium silicate "Phase Egg" in superdeep diamonds from Juina (Mato Grosso State, Brazil). Earth and Planetary Science Letters. 259 (3–4): 384. Bibcode:2007E&PSL.259..384W. doi:10.1016/j.epsl.2007.04.041.
  9. ↑ Liu, L.; Zhang, J.; Greenii, H.; Jin, Z.; Bozhilov, K. (2007). Evidence of former stishovite in metamorphosed sediments, implying subduction to >350 km (PDF). Earth and Planetary Science Letters. 263 (3–4): 180. Bibcode:2007E&PSL.263..180L. doi:10.1016/j.epsl.2007.08.010. Архів оригіналу (PDF) за 17 липня 2010.
  10. ↑ J. M. Léger, J. Haines, M. Schmidt, J. P. Petitet, A. S. Pereira & J. A. H. da Jornada (1996). Discovery of hardest known oxide. Nature. 383 (6599): 401. Bibcode:1996Natur.383..401L. doi:10.1038/383401a0.

Література

[ред. | ред. код]

Посилання

[ред. | ред. код]
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Стишовіт&oldid=43690059