Перейти до вмісту

Страдиньш Павло Іванович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Страдиньш Павло Іванович
Народився17 січня 1896(1896-01-17) Редагувати інформацію у Вікіданих
Вієсіте, Friedrichstadt Countyd, Курляндська губернія, Російська імперія Редагувати інформацію у Вікіданих
Помер14 серпня 1958(1958-08-14) (62 роки) Редагувати інформацію у Вікіданих
Рига, Латвійська РСР, СРСР Редагувати інформацію у Вікіданих
ПохованняЛісовий цвинтар Редагувати інформацію у Вікіданих
Країна Російська імперія
 Латвія
 СРСР Редагувати інформацію у Вікіданих
Діяльністьлікар, хірург, викладач університету Редагувати інформацію у Вікіданих
Alma materВійськово-медична академія імені С. М. Кірова Редагувати інформацію у Вікіданих
Галузьмедицина[1], хірургія[1] і онкохірургія[1] Редагувати інформацію у Вікіданих
ЗакладЛатвійський університет Редагувати інформацію у Вікіданих
Науковий ступіньдоктор медичних наук
ДітиЯніс Страдіньш Редагувати інформацію у Вікіданих
Нагороди
орден Трудового Червоного Прапора Хрест визнання
CMNS: Страдиньш Павло Іванович у Вікісховищі Редагувати інформацію у Вікіданих

Павло Іванович Страдиньш (латис. Pauls Stradiņš Pauls Stradiņš — Паулс Страдиньш; 17 січня 1896 року, Вієсіте — 14 серпня 1958 року, Рига) — латвійський хірург, онколог, академік АН Латвійської РСР (1946), член-кореспондент АМН СРСР (1945), професор Латвійського університету та Ризького медичного інституту. Основоположник клінічної онкології в Латвії. Керував Другою Ризькою міською клінікою та Інститутом біології та експериментальної медицини. Засновник Музею історії медицини в Латвії.

Біографія

[ред. | ред. код]

Паулс Страдиньш народився 17 січня 1896 року в Вієсіте (колишня Екенграве), в сім'ї ремісника. Навчався в місцевих сільських школах, в Екабпилському торговому училищі, в Дубултській приватнії гімназії, в 1914 році з золотою медаллю закінчив Ризьку Олександрівську гімназію. З 1914 по 1919 роки Паулс Страдиньш навчався в Петрограді, в Військово-медичній академії, закінчив з відзнакою, пізніше удосконалював знання і захистив дисертацію на тему «Ураження периферичних нервів та їх лікування» під керівництвом професора С. П. Федорова (1869—1936) в клініці Госпітальній хірургії.

Повернувшись у Латвію, з 1924 року працював під керівництвом професора Екабс Алксніса (1870—1957) в Хірургічній клініці Медичного факультету Латвійського Університету. У 1925 і 1926 роках стажувався в США і в Англії, як стипендіат фонду Рокфеллера. У 1927 році захистив другу дисертацію на тему «Етіологія, клініка і терапія так званої gangraena spontanea».

За принципові погляди, під час німецької окупації був звільнений від обов'язків медичного директора Другої Ризької міської лікарні й в 1942 році — знятий з посади наукового керівника Лікарні раку.

Помер 14 серпня 1958 року в Ризі. Похований на Лісовому кладовищі.

Медицина - це професія, наука і мистецтво одночасно.

Тільки хороша людина може бути хорошим лікарем. Любов - це вища медицина. Після себе я повинен залишити клініку, хірургічну школу і музей.

(Паулс Страдиньш)

Професійна діяльність[2]

[ред. | ред. код]
  • З 1924 року працював в Хірургічній клініці Медичного факультету ЛУ;
  • З 1925 по 1926 рік стажувався в США і Англії;
  • 1928 року — керівник Кафедри загальної хірургії ЛУ;
  • З 1931 по 1941 рік директор Другої Ризької міської клініки;
  • 1933 рік — професор Кафедри загальної хірургії ЛУ;
  • У 1939 році заснував першу в Латвії Лікарню раку і Другу медичну школу;
  • У 1941 році заснував Республіканську станцію переливання крові;
  • З 1944 по 1946 рік — декан Медичного факультету ЛУ;
  • З 1944 та 1947 рік -головний лікар Другої Ризької міської клініки;
  • У 1945 році обраний членом-кореспондентом АМН СРСР;
  • У 1946 році заснував Інститут біології та експериментальної медицини при Академії наук Латвійської РСР;
  • З 1946 по 1951 рік — директор Інституту біології та експериментальної медицини при Академії наук Латвійської РСР;
  • У 1946 році обраний академіком АН Латвійської РСР;
  • З 1951 року — керівник онкологічного сектора Латвійського Інституту експериментальної і клінічної медицини;
  • 1948 рік обіймав посаду голови медичної наукової ради при Міністерстві охорони здоров'я Латвійської РСР;
  • З 1945 по 1949 рік — головний хірург республіки;
  • З 1950 року — головний онколог республіки;
  • З 1955 року — депутат Верховної ради Латвійської РСР.

Внесок у науку[3]

[ред. | ред. код]
  • Основоположник клінічної онкології в Латвії.
  • Дослідження, присвячені ранній діагностиці раку і питань організації онкологічної допомоги.
  • Роботи з клінічної хірургії — холецистит, виразка шлунка, гнійні захворювання, діагностика та лікуванням пошкоджень периферних нервів та інші.
  • Роботи по онкології — хірургічні, променеві та терапевтичні методи лікування злоякісних новоутворень.
  • Сприяв розвитку нових в той час напрямків в медицині (онкологія, переливання крові, хірургія серця і кровоносних судин, хірургія легенів, анестезіологія і реаніматологія, хіміотерапія та ін.).
  • Дослідження з травматології, урології, переливання крові, дієтології, фармакології, фізіотерапії, курортології, охорони здоров'я, будівництва медичних установ та ін.
  • Дослідження з історії медицини в Балтії.

Сім'я

[ред. | ред. код]

Син академіка П. Страдиньша Яніс Страдиньш (народ. 1933) — вчений-хімік, академік Латвійської Академії наук, історик науки і культури.

Онук академіка П. Страдиньша Андрій Ергліс — кардіохірург і вчений, професор, керівник кардіоцентру Університетської клінічної лікарні .

Головні праці

[ред. | ред. код]
  • Ураження периферичних нервів та їх лікування. Петроград, 1923 (дисертація).
  • Par tā saucamās gangraena spontanea etioloģiju, klīniku un terapiju. Rīga, 1927 (дисертація).
  • Tautas veselības kalendāra izdevējs (1936—1940).
  • Страдиня П. І. Вибрані праці. Рига, т. 1-3, 1963—1965.

Нагороди та звання

[ред. | ред. код]
  • Премія фонду культури Латвії, 1928 р.
  • Дійсний член Міжнародної академії підвищення кваліфікації лікарів, 1938 р.
  • Хрест пошани третього ступеня, 1939 р.
  • Заслужений науковець Латвійської РСР, 1945 р.
  • Член-кореспондент Академії медичних наук СРСР, 1945 р.
  • Дійсний член Академії наук Латвійської РСР, 1946 р.
  • Депутат Верховної ради Латвійської РСР, 1955 р.
  • Почесний член і почесний голова Наукової ради хірургів Латвії, 1955 р.
  • Орден Трудового Червоного Прапора (31.01.1956 р.).
  • Заслужений член Товариства хірургів ім. Пирогова, 1957 р.

Пам'ять

[ред. | ред. код]
Файл:Музей медицины 2.JPG
Музей медицини імені П. Страдиньша
  • Скульптура естонського художника Антона Старкопфа «Кінець — це спокій»
  • Скульптора Олександри Брієдіт, в Ризі, на вулиці Пілсон 13, в лікарняному саду.
  • Скульптора Карліс Янсонса, архітектор Едвінса Вецумніекс (в Вієсіте)[4]
  • Пам'ятні плити в Вієсіте, в Ризі, в Юрмалі
  • Заклади та вулиці носять ім'я Paula Stradiņa
  • Засновано приз Страдиньша
  • Ім'я носить Музей історії медицини (Рига)
  • Ім'я носить Університетська клінічна лікарня (Рига)
  • У 1996 році, на честь сторіччя П. Страдиньша, Латвійська пошта випустила поштову марку.

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ а б в Чеська національна авторитетна база даних
  2. ↑ Віксна А. Місця життя і діяльності Паула Страдиня. Рига, 1978. 48 с
  3. ↑ Страдиня П. І. Вибрані праці. Рига, т. 1-3, 1963—1965
  4. ↑ Скульптура у Віесітской середньої школи, дітворі є на кого рівнятися.

Джерела

[ред. | ред. код]
  • Akadēmiķis Pauls Stradiņš. Bibliogrāfija. Академік Павло Іванович Страдиня. Бібліографія. Rīga, 1959. 138 lpp.
  • Profesors Pauls Stradiņš dzīvē un darbā. Rīga, 1961. 362 lpp.
  • Павло Іванович Страдиня — лікар, вчений, людина. Відп. ред. В. В. Канепі. Рига: Зинатне, 1967. 392 с.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/wiki/Страдиньш_Павло_Іванович