Судацький кадилик
Судакський кадилик — скасована адміністративно-територіальна одиниця в Криму . Входила до складу Кефінського санджаку в 1475—1558 (пізніше, в 1558—1774 — Кефінського еялета Османської імперії[1] і Кефинського каймаканства (1774—1783) Кримського ханства. Кадилак займав приблизно територію сучасного Судакського та східну частину Алуштинського міських округів (включаючи алуштинську долину). Утворений в 1475 року, після завоювання Османами Генуезького володіння — Солдайського консульства і, на думку істориків, в його межах[2]. У 1520 і 1542 роках було проведено переписи населення Кефинського санджаку. За цими матеріалами, кадилик включав такі послення:
|
|
У матеріалах перепису згаданий Ворунарай, у наступному не записаний (є думка, що це прибережне селище в гирлі річки Ворон, (італ. Casale de lo Diauollo) генуезьких документів, занедбане після зсувів у XV столітті[3]). У «джизйе дефтер» (податковий перепис неісламського населення) 1634 року у каза-і Сугдак (поселення кадилика) внесено 642 хані (домогосподарств). За дефтером, із сіл на узбережжі від Судака до Алушти, у зв'язку з високими податками та частими набігами козаків до селищ Кримського ханства виїхало найбільше переселенців-християн. Всього за переписом у 26 селищах кадилика було враховано 494 сімейства християн[4].
У джизйє дефтера Ліва-і Кефе (Османської податкової відомості) 1652 міститься список сіл, за яким можна бачити приблизний склад кадилика часів турецького панування[5]:
|
|
За «Османским реєстром земельних володінь Південного Криму 1680-х років» до кадилика Согдак входили фортеця Согдак і 19 селищ[6]:
|
|
Після здобуття ханством незалежності за Кючук-Кайнарджійським мирним договором 1774 року[7] «наказовим актом» Шагін-Гірея 1775 року практично в незмінному вигляді кадилик був включений до складу Кефинського каймаканства Кримського ханства[6]. За Камеральним Описом Криму… 1784 включав власне Судак і такі поселення:
|
|
- ↑ Yücel Öztürk. Osmanlı Hakimiyeti'nde Kefe: (1475-1600). — Ankara : Kültür ve Turizm Bakanlığı Yayınları, 2000. — Т. 1. — 570 с. — ISBN 975-17-2363-9.
- ↑ В.А. Типаков. Общины Готии и капитанство Готии в уставе Каффы 1449 г. // «Культура народов Причерноморья». — Симферополь : « Таврический национальный университет имени В. И. Вернадского», 1999. — Т. 6 (26 грудня). — С. 218—224. — ISSN 1562-0808.
- ↑ Чернов Эдуард Анатольевич. Солдайское консульство и Судакский кадылык: преемственность границ и населенных пунктов / С.В. Ушаков, В.В. Хапаев // Причерноморье. История, политика, культура. : античность и средневековье. Избранные материалы XIV Всероссийской научной конференции «Лазаревские чтения». — Севастополь : Филиал МГУ в г. Севастополе, 2017. — Т. XXII, № VII (26 грудня). — С. 136—154. — ISSN 2308–3646. — Bibcode:. — DOI:.
- ↑ Ефимов А.В. Христианское население Крыма в 1630-е годы по османским источникам // Вестник РГГУ : журнал. — 2003. — № 9 (110) (26 грудня). — С. 134—143. — ISSN 2073-6355.
- ↑ Из джизйе дефтера Лива-и Кефе 1652 г. (Османские налоговые ведомости). Азовские Греки. Процитовано 13 червня 2018.
- ↑ а б Османский реестр земельных владений Южного Крыма 1680-х годов / А. В. Ефимов. — Москва : Институт наследия, 2021. — Т. 3. — С. 5—6. — ISBN 978-5-86443-353-9. — DOI:
- ↑ Кючук-Кайнарджийский мирный договор (1774). Арт. 3