Сунь Чо
Сунь Чо | |
---|---|
Псевдо | Сунь Сінгун |
Народився | 320 Тайюань (сучасна провінція Шаньсі) |
Помер | 377 |
Підданство | Династія Цзінь |
Національність | китаєць |
Діяльність | поет, мислитель, державний службовець |
Конфесія | буддизм |
Діти | Sun Gand, Sun End, Sun Jud і Sun Kaid |
Сунь Чо (孫綽, 320 — 377) — китайський державний діяч, буддистський ідеолог й літератор часів династії Цзінь.
Народився у 320 році у м. Тайюань (у сучасній провінції Шаньсі). Походив із впливового чиновницького клану. Займав високі пости в административному апараті династії Цзінь. Помер у 377 році.
Вважається одним із найзначніших буддистських ідеологів періоду формування власне китайських буддистських шкіл. Відстоював популярний на ранньому етапі поширення буддизму в Китаї тези про ідейну тотожність вчення Будди з традиційними китайськими вченнями та про духовну спорідненість їх засновників: «Конфуцій — це Будда, Будда — це Конфуцій». Намагався інтерпретувати вчення про праджня — «мудрості» з позицій пройнятої даоськими ідеями філософії сюань-сюе, сприяючи тим самим «китаїзації» буддизму. Його погляди викладені у трактаті «Дао юй лунь» («Алегоричні міркування про дао»), текст якого увійшов до буддистської антології VI ст. «Хун мін цзи».
Сунь Чо належить поетичний твір. «Ю Тяньтайшань фу» («Ода про сходження на гору Тяньтай») — перший у китайській словесності з виразними буддистськими мотивами. Крім того, відомою є поема «Павільйон орхідей».
- Yip, Wai-lim (1997). Chinese Poetry: An Anthology of Major Modes and Genres . (Durham and London: Duke University Press). ISBN 0-8223-1946-2