Перейти до вмісту

Суперконтинент

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Суперконтинент
Зображення
Межею є суперокеан
CMNS: Суперконтинент у Вікісховищі
Лавразія і Гондвана. Тріас.
Карта Пангеї
Родинія. Едіакарій.
Лавруссія у девоні

Суперконтине́нт — у тектоніці плит континент, який містить майже всю континентальну кору Землі.

Вивчення історії переміщення континентів показало, що з періодичністю близько 600 млн років всі континентальні блоки збираються в єдиний блок, який потім розколюється.

Загальний опис

[ред. | ред. код]

У геології суперконтинент — це сукупність більшості або всіх континентальних блоків або кратонів Землі для формування єдиної великої суші[1][2][3]. Однак деякі геологи використовують інше визначення, «угруповання раніше розсіяних континентів», яке залишає простір для тлумачення та легше застосувати до докембрійських часів[4]. Щоб відокремити суперконтиненти від інших угруповань, було запропоновано межу, згідно з якою континент повинен включати принаймні близько 75 % континентальної кори, яка тоді існувала, щоб кваліфікуватися як суперконтинент[5].

Рухаючись під впливом тектоніки плит, суперконтиненти неодноразово збиралися та розсіювались у геологічному минулому. Згідно з сучасними визначеннями, суперконтиненту сьогодні не існує[1]; найближчим є нинішня афро-євразійська суша, яка займає приблизно 57 % загальної площі суші Землі. Останній період, коли континентальні масиви були близькі один до одного, був від 336 до 175 мільйонів років тому, утворюючи суперконтинент Пангея. Положення континентів було точно визначено ще в ранньому юрському періоді, незадовго до розпаду Пангеї[6]. Попередник Пангеї Гондвана не вважається суперконтинентом за першим визначенням, оскільки на той час суші Балтія, Лаврентії та Сибіру були розділеними[7].

Вважається, що майбутній суперконтинент під назвою Пангея Ультима сформується протягом наступних 250 мільйонів років[8].

Суперконтинентальний цикл — інтервал часу між послідовними об'єднаннями всієї суші планети в єдиний суперконтинент. Наукою встановлено, що земна кора постійно перебудовується: її блоки рухаються відносно один одного, що призводить до переміщення, зіткнення і розпаду континентів. При цьому точно невідомо, чи змінюється загальна кількість континентальної кори. Один суперконтинентальний цикл триває від 300 до 500 мільйонів років.

Колізія континентів призводить до укрупнення континентів, в той час як рифтинг породжує нові (менші) континенти. Останній суперконтинент, Пангея, утворився 300 мільйонів років тому. Він сформувався з уламків попереднього суперконтиненту, Паннотія, що існувала близько 600 мільйонів років тому. До цього утворення суперконтинентів відбувалося через нерегулярні проміжки часу. Наприклад, суперконтинент, що передував Паннотії, Родинія, існував з 1100 до 750 млн років тому, лише на 150 мільйонів років передуючи Паннотії. Попередній суперконтинент — Колумбія — існував з 1,8 до 1,5 мільярда років тому[9][10]. До цього теорія припускає існування ще трьох суперконтинентів: Кенорланду з 2,7 до 2,1 мільярда років тому, Ура 3 мільярди років тому і Ваальбара від 3,6 до 2,8 мільярда років тому.

Гіпотетичний суперконтинентальний цикл є доповненням циклу Вїльсона (названий на честь канадського геолога Д. Т. Вільсона), який описує періодичне утворення і зникнення океанів. Найстарішому відомому океанському дну всього лише 170 мільйонів років, в той час як найстаршій ділянці континентальної земної кори — понад 4 мільярди років, так що континентальні цикли мають куди більш тривалу історію.

Відомо, що рівень моря низький в ті часи, коли континенти збираються разом і підвищується в міру їх розсування. Наприклад, рівень моря був низький під час утворення Пангеї (пермський період) і Паннотії (неопротерозой), і досягав максимумів в ордовику і крейдовому періоді, коли континенти розходилися. Це пояснюється тим, що вік літосфери під океанами відіграє важливу роль у визначенні глибини океанів: океанське дно утворюється в районах серединно-океанічних хребтів. У процесі руху кори від хребтів відбувається її охолодження і усадка, які призводять до потоншання кори та збільшення її щільності, що своєю чергою веде до зниження океанського дна далеко від серединно-океанічних хребтів[11].

Зі зниженням рівня дна збільшується обсяг океанських басейнів і знижується рівень океанів. Навпаки, молода земна кора під океанами призводить до більш дрібних океанів і більш високого рівня моря, який своєю чергою призводить до затоплення більшої частини материків.

Ці зв'язки «суперконтинент → старе дно океану → низький рівень моря» і «численні континенти → молоде дно океану → високий рівень моря» посилюються кліматичними факторами:

  • Суперконтинент має континентальний клімат, що підвищує ймовірність заледеніння, яке додатково знижує рівень моря.
  • Численні континенти мають більш морський клімат і рівень моря додатково не знижується.

Під час роздроблення суперконтиненту переважає рифтогенез; ця фаза змінюється фазою спокійного зростання океанів; змінюється своєю чергою фазою колізії континентів, яка починається зі зближення материків і ланцюжків островів і завершується зіткненнями самих материків. За цим сценарієм проходили події в палеозойському суперконтинентальному циклі й відбуваються зараз, у мезозойсько-кайнозойському циклі.

Список суперконтинентів

[ред. | ред. код]

Можливі майбутні суперконтиненти

[ред. | ред. код]

Американські вчені базуючись на супутникових спостереженнях прогнозують через 50 млн років утворення нового суперконтинента. Африка зіллється з Європою, Австралія рухаючись на північ поєднається з Азією, Атлантичний океан зникне.

Сучасні суперконтиненти

[ред. | ред. код]

Давні суперконтиненти

[ред. | ред. код]
Докладніше: Праматерики

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ а б Rogers, John J. W.; Santosh, M. (2004). Continents and supercontinents. New York: Oxford University Press. ISBN 978-0195165890. Процитовано 5 січня 2021.
  2. ↑ Rogers, J.J.W.; Santosh, M. (2002). Configuration of Columbia, a Mesoproterozoic Supercontinent (PDF). Gondwana Research. 5 (1): 5—22. Bibcode:2002GondR...5....5R. doi:10.1016/S1342-937X(05)70883-2. Архів оригіналу (PDF) за 3 лютого 2015.
  3. ↑ Hoffman, P.F. (1999). The break-up of Rodinia, birth of Gondwana, true polar wander and the snowball Earth. Journal of African Earth Sciences. 28 (1): 17—33. Bibcode:1999JAfES..28...17H. doi:10.1016/S0899-5362(99)00018-4.
  4. ↑ Bradley, D.C. (2011). Secular Trends in the Geologic Record and the Supercontinent Cycle. Earth-Science Reviews. 108 (1–2): 16—33. Bibcode:2011ESRv..108...16B. CiteSeerX 10.1.1.715.6618. doi:10.1016/j.earscirev.2011.05.003. S2CID 140601854.
  5. ↑ Meert, J.G. (2012). What's in a name? The Columbia (Paleopangaea/Nuna) supercontinent. Gondwana Research. 21 (4): 987—993. Bibcode:2012GondR..21..987M. doi:10.1016/j.gr.2011.12.002.
  6. ↑ Fluteau, Frédéric. (2003). «Earth dynamics and climate changes». C. R. Geoscience 335 (1): 157—174. doi:10.1016/S1631-0713(03)00004-X
  7. ↑ Bradley, D. C. (23 грудня 2014). Mineral evolution and Earth history. American Mineralogist. 100 (1): 4—5. Bibcode:2015AmMin.100....4B. doi:10.2138/am-2015-5101. S2CID 140191182.
  8. ↑ Williams, Caroline; Nield, Ted (October 2007). Earth's next supercontinent. New Scientist. 196 (2626): 36—40. doi:10.1016/S0262-4079(07)62661-X.
  9. ↑ Zhao, Guochun; Cawood, Peter A.; Wilde, Simon A.; Sun, M. Review of global 2.1–1.8 Ga orogens: implications for a pre-Rodinia supercontinent : [англ.] // Earth-Science Reviews[en] : journal. — 2002. — Vol. 59, № 1—4. — С. 125—162. — Bibcode: 2002ESRv…59..125Z. — DOI:10.1016/S0012-8252(02)00073-9.
  10. ↑ Zhao, Guochun; Sun, M.; Wilde, Simon A.; Li, S.Z. A Paleo-Mesoproterozoic supercontinent: assembly, growth and breakup : [англ.] // Earth-Science Reviews[en] : journal. — 2004. — Vol. 67, № 1—2. — С. 91—123. — DOI:10.1016/j.earscirev.2004.02.003.
  11. ↑ Parsons, Barry; Sclater, John G. An analysis of the variation of ocean floor bathymetry and heat flow with age : [англ.] // Journal of Geophysical Research : journal. — American Geophysical Union. — Vol. 82, № B5. — С. 802—827. — Bibcode: 1977JGR….82..802P.

Література

[ред. | ред. код]
  • Xiao Xuchang & Liu Hefu (eds). Global Tectonic Zones: Supercontinent Formation and Disposal. Proceedings of the 30th International Geological Congress. Utrecht — Tokyo: VSP, 1997.
  • Мала гірнича енциклопедія: у 3 т. / за ред. В. С. Білецького. — Д. : Східний видавничий дім, 2004—2013.

Посилання

[ред. | ред. код]
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Суперконтинент&oldid=43804233