Координати: 56°7′10.999200100011″ пн. ш. 46°2′4.9992001000077″ сх. д. / 56.11972° пн. ш. 46.03472° сх. д. / 56.11972; 46.03472

Сура (проєкт)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Сура
Антенне поле «Сура»
Антенне поле «Сура»
Антенне поле «Сура»

56°7′10.999200100011″ пн. ш. 46°2′4.9992001000077″ сх. д. / 56.11972° пн. ш. 46.03472° сх. д. / 56.11972; 46.03472
Країна Росія
РозташуванняВасильсурськ, Нижньогородська область

Сура. Карта розташування: Росія
Сура
Сура
Сура (Росія)
Мапа

CMNS: Сура у Вікісховищі

Багатофункціональний радіокомплекс Сура — нагрівальний стенд, призначений для вивчення іоносфери. Розташований біля міста Васильсурська Нижньогородської області Росії, за 150 км від Нижнього Новгорода. Побудований 1963 року[1].

Управляється нижньогородським Науково-дослідним радіофізичним інститутом[1], відділ 8[2].

До складу комплексу входять антени, будівля радіопередавального комплексу, трансформаторна підстанція, лабораторний та господарський корпуси.

Антенний комплексу «Сура»

Установка «Сура» випромінювє тонкий пучок радіохвиль потужністю приблизно до 200 МВт, який поглинається в іоносфері Землі, викликає її нагрівання та інші локальні збурення. Потім наземні датчики реєструють зміни у поведінці частинок, у полях та хвилях.

Розташування нагрівального стенда «Сура» в середніх широтах дозволяє йому проводити експерименти у відносно спокійних областях іоносфери[1].

На Сурі були відкриті коливання нейтральних частинок, що виникають у відповідь на збурення зарядженої плазми. Це відкриття показало, що іоносфера впливає на нижчі шари атмосфери. Раніше вчені вважали, що різні шари атмосфери не взаємодіють між собою взагалі або взаємодіють односторонньо — нижні шари впливають на верхні[1].

Однією з наукових задач для створення установки була розробка принципів далекого радіозв'язку, у тому числі зв'язку з підводними човнами на наддовгих радіохвилях, які планували генерувати за допомогою іоносфери. Експерименти показали, що іоносфера надто нестійка, і інтерес Міністерства оборони до проєкту зник[1].

Технічна інформація

[ред. | ред. код]

Установка є фазованою антенною решіткою, складається з трьох передавачів потужністю по 250 кВт і антенного поля 300 × 300 м[1], на якому розташовані 144 дипольні антени.

Частотний діапазон установки нагрівання — від 4,5 до 9,3 МГц. У середині діапазону досягається максимальне підсилення в зеніті, що становить приблизно 260 (~24 дБ), еквівалентна ізотропно випромінювана потужність (англ. EIRP, Equivalent Isotropically Radiated Power) установки складає 190 МВт (~83 дБВт).

Аналогічні наукові проєкти

[ред. | ред. код]

Подібним проєктом є «УРАН-1» в 5 км від Зміїва Харківської області (Україна)[3]. Іншим аналогом є радіотехнічна система «Горизонт» в Душанбе (Таджикистан), яка складається з 2 вертикальних прямокутних антен. У США є дві аналогічні станції — HAARP і обсерваторія HIPAS. Також США належить комплекс неподалік від обсерваторії Аресібо в Пуерто-Рико[1]. У Європі є два комплекси з дослідження іоносфери, обидва в Норвегії: потужніший радар EISCAT біля Тромсе і менш потужний SPEAR на архіпелазі Шпіцберген. Аналогічний комплекс[es] розташований у Хікамарці в Перу. Метою побудови всіх цих систем було вивчення іоносфери. Більшість з них має можливість стимулювати локальні ділянки іоносфери. Серед усіх цих приладів за випромінюваною потужністю з «Сурою» можна порівняти HAARP, Arecibo та EISCAT[1].

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. а б в г д е ж и Фишман, Роман. Совершенно не секретно. — Популярная механика. — 2019. — № 6.
  2. Отдел мониторинга верхней атмосферы Земли на основе контролируемых воздействий. Научно-исследовательский радиофизический институт (рос.). Архів оригіналу за 21 травня 2014. Процитовано 25 серпня 2019.
  3. Радиоастрономический комплекс УРАН-2 [Архівовано 2012-02-03 у Wayback Machine.]

Посилання

[ред. | ред. код]