Східне Онтаріо
Східне Онтаріо | |||||
---|---|---|---|---|---|
| |||||
Країна | Канада | ||||
Регіон | Онтаріо | ||||
| |||||
Населення | |||||
- повне | |||||
Площа | |||||
- повна | 35 296 357 967,659 квадратний метр | ||||
| |||||
Схі́дне Онта́ріо — частина області Південне Онтаріо в канадській провінції Онтаріо, розташоване між річкою Оттава та річкою Святого Лаврентія. Воно має спільний водний кордон із провінцією Квебек на півночі та зі штатом Нью-Йорк (США) на півдні та сході.
Французькі дослідники та торговці хутром були першими європейцями, що з'явилися в регіоні. Самюель де Шамплен перетнув річку Оттава 1615 року і попрямував далі до Великих озер[1].
Серед усіх регіонів провінції, Східне Онтаріо зазнало найбільшого впливу лоялістів, американських переселенців у Верхню Канаду після війни за незалежність[2].
У той же час відбувалася сильна міграція шотландців та ірландців, переважно в районі сучасної Оттави. Багато хто з них приїхав за урядовою програмою із заселення територій та заповнення нестачі робочої сили. Разом із франко-онтарійцями вони стали основними будівельниками каналу Рідо та були зайняті в лісозаготівлі[3].
Межі області всередині провінції різні в різних джерелах. Деякі джерела включають до області Гастінгс, Принс-Едвард і навіть Нортумберленд, але за іншими джерелами останні є частиною Центрального Онтаріо[2][4].
Строго кажучи, Східне Онтаріо є частиною провінції, яка лежить на схід від протоки між озером Онтаріо та річкою Святого Лаврентія. Область включає такі регіони: графство Прескотт і Рассел, графство Стормонт, Дандас і Ґленґаррі, графство Ланарк, графство Ренфрю, графство Лідс і Ґренвілл, графство Фронтенак, графство Леннокс та Еддінгтон і Оттава[5].
Найбільшим містом Східного Онтаріо, помітно обганяючи решту міст, є нещодавно об'єднана Оттава, столиця Канади[5]. В Оттаві проживає близько 60 % від населення області. Другим великим містом, що не входить до національного столичного регіону, є Кінгстон, який сам колись був столицею провінції Онтаріо[en].
На сході Східного Онтаріо розташовані переважно поля з невеликими ділянками лісів та боліт. Деякі низовинні ділянки схильні до повеней, особливо на берегах річки Саут-Нейшн[en].
Лаврентійська височина, яка є частиною Канадського щита, розрізає область від верхів'я річки Оттави до річки Святого Лаврентія. Деякі вершини досягають висоти 400 метрів над рівнем річки Оттави. Тут також є дуже багато озер. На кордоні зі штатом Нью-Йорк лежить мальовничий архіпелаг Тисяча островів.
Оттава розташована на злитті річок Рідо та Оттава. На річках є безліч порогів та водоспадів. Основною породою тут є вапняк, який, зокрема, використано при будівництві каналу Рідо, що з'єднує Кінгстон та Оттаву водним шляхом.
У Східному Онтаріо вологий континентальний клімат з великими сезонними коливаннями. В Оттаві за зиму випадає до 250 см снігу, який залишається щонайменше на два місяці. Середня температура січня –6 °C. Літо в долинах річки Оттава та річки Святого Лаврентія тепле та вологе і зазвичай триває довше від зими. Максимальна температура липня становить у середньому 27 °C, але може досягати і 35 °C. У серпні бувають сильні грози.
В області розташовані кілька коледжів та університетів, зокрема, Карлтонський університет, Королівський військовий коледж Канади, університет Квінз, Оттавський університет.
Основу економіки регіону становлять сільське господарство та туризм. Оттава — столиця Канади — найвідвідуваніше канадськими туристами місто країни.
- ↑ Історія Онтаріо: європейські мандрівники й торговці. Офіційний сайт провінції Онтаріо. Архів оригіналу за 10 квітня 2012. [Архівовано 2022-06-05 у Wayback Machine.]
- ↑ а б Східне Онтаріо. Ontario Tourism Marketing Partnership. Архів оригіналу за 11 червня 2010.
{{cite web}}
: Недійсний|deadurl=404
(довідка) [Архівовано 2010-06-11 у Wayback Machine.] - ↑ Історія каналу Рідо. Канал Рідо. Архів оригіналу за 10 квітня 2012.
- ↑ Розташування Східного Онтаріо. Ontario East. Архів оригіналу за 8 листопада 2009.
{{cite web}}
: Недійсний|deadurl=404
(довідка) - ↑ а б Міста Онтаріо. Офіційний сайт провінції Онтаріо. Архів оригіналу за 10 квітня 2012. [Архівовано 2012-03-10 у Wayback Machine.]