Очікує на перевірку

Сюзанна Коркін

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Сюзанна Коркін (Хаммонд)
Народилася18 травня 1937 року
Хартфорд, Коннектикут, США
Померла24 травня 2016 (79 років)
Денверс, Массачусетс, США
·рак печінки[1]
Країнаамериканка
Діяльністьнейронауковиця, психологиня
Alma materSmith College (B.A.)
McGill University (M.Sc., Ph.D.)
Галузь

нейронаука

Психологія
ЗакладМассачусетський технологічний інститут
Аспіранти, докторантиJohn Gabrieli
Christopher I. Moore
Діти3

Сюзанна Коркін (18 травня 1937 — 24 травня 2016) — американська професорка нейронаук на кафедрі дослідження мозку та когнітивних наук Массачусетського технологічного інституту[2]. Вона була провідним вченим у галузі нейропсихології та когнітивної нейронауки. Вона відома завдяки своїм дослідженням людської пам'яті, які вона вивчала у пацієнтів з хворобою Альцгеймера, хворобою Паркінсона та амнезією. Вона також добре відзначилась тим, що вивчала Генрі Молейсона, чоловіка з втратою пам'яті, якого вона зустріла в 1962 році та вивчала до його смерті у 2008 році.

Молодість і освіта

[ред. | ред. код]

Коркін, Сюзанна Джанет Хаммонд народилася у Хартфорді, штат Коннектикут, вона була єдиною дитиною Лестера та Мабелл Доулінг Хаммонд[3][2]. Вона вивчала психологію в Сміт-коледжі в Массачусетсі та здобула ступінь доктора філософії в Університеті Макгілла в Монреалі, Канада, під керівництвом Бренди Мілнер. Мілнер досліджувала чоловіка, на ім'я Генрі Молейсон, у якого була серйозна втрата пам'яті в результаті операції на мозку з приводу неконтрольованих епілептичних нападів. Коркін познайомилася з ним у 1962 році та перевірила його пам'ять, пов'язану з його відчуттям дотику «Сомететична функція після пошкодження головного мозку», яка стала темою її докторської дисертації[4].

Кар'єра

[ред. | ред. код]

Після того як вона здобула ступінь доктора філософії в 1964 році, вона переїхала до Массачусетського технологічного інституту США (MIT), щоб приєднатися до лабораторії Ганса-Лукаса Тойбера. У 1977 році, коли Теубер помер, Коркін стала директором лабораторії нейропсихології людини, а в 1981 році її підвищили безпосередньо з посади головного наукового співробітника до доцента з безстроковою посадою.

З цього моменту Коркін керувала Лабораторією поведінкової нейронауки, зробивши фундаментальний внесок у багато різних областей когнітивної нейронауки. Ці внески включали подальше розмежування систем пам'яті, необхідних для різних форм недекларативного навчання, з'ясування дефіциту пам'яті, що виникає при хворобі Паркінсона, хвороби Альцгеймера, а також внесок у теоретичні дебати щодо ролі медіальної скроневої частки у відновленні віддалених спогадів.

Коркін, була також одною із перших, хто застосував методи нейровізуалізації людини та використовувала ці методи для з'ясування нейронних основ різних форм людської пам'яті та вікових і хворобливих змін у мережах пам'яті[4]. Використовувала як функціональні, так і структурні методи МРТ. Деякі з останніх публікацій її лабораторії повідомляли про переваги методу мультиспектральної структурної магнітно-резонансної томографії для вимірювання об'ємів чорної субстанції та базального переднього мозку у пацієнтів із хворобою Паркінсона (Ziegler and Corkin, 2013; Ziegler et al., 2013).

Коркін продовжувала працювати з хворим на амнезію Г.М, захищаючи його особу до його смерті у 2008 році, коли виявилося, що це Генрі Молейсон[5]. Вона обговорювала його історію у своїй книзі 2013 року Permanent Present Tense[6].

Публікації та нагороди

[ред. | ред. код]

Вона опублікувала понад 150 наукових статей і була автором або співавтором 10 книг[7]. Вона отримала численні нагороди за свої дослідження, у тому числі нагороду MERIT від Національного інституту здоров'я та нагороду Балтса за видатні досягнення в наукових дослідженнях від Американської психологічної асоціації, відділ старіння.

Наставництво

[ред. | ред. код]

Коркін отримала широке визнання за свою підтримку жінок і меншин у науці[8]. Під час навчання в Массачусетському технологічному інституті вона протягом 17-ти років була радником першокурсників і працювала в низці комітетів інститутів і департаментів. У 2011 році вона отримала нагороду за консультування бакалаврів у галузі дослідження мозку та когнітивних наук Массачусетського технологічного інституту[3].

Конфлікт у статті New York Times

[ред. | ред. код]

Стаття Люка Діттріха в New York Times опублікована 7 серпня 2016 року викликала суперечки, коли поставила під сумнів етику Коркін у її відносинах з Генрі Молесоном. Цей звіт припустив, що Коркін намагалася приховати результати досліджень про те, що у Генрі Молейсона вже існувало ураження лобової частки; не знайшли генетично найближчого живого родича Г. M, від якого потрібно отримати згоду (судовий процес натомість призначив опікуном дальнього родича); і намагалася подрібнити її оригінальний вихідний матеріал і неопубліковані дані, оскільки це потенційно могло призвести до перегляду її висновків протягом десятиліть її досліджень на Г.M (Це останнє твердження походить із запису інтерв'ю, яке Дітріх провів з Коркін. У ньому, хоча вона й обговорює матеріали для подрібнення[9], вона також заявляє: «Ми зберігали речі Г. M»)[10].

Щодо статті Дітріха точаться суперечки. Понад 200 неврологів підписали лист до New York Times, в якому стверджували, що стаття була упередженою та вводить в оману[11], і станом на 21 серпня 2016 року Массачусетський технологічний інститут і Дітріх продовжували опубліковувати зворотні заяви[12][13]. Оскільки між Діттріхом і Коркіним протягом багатьох років існувала добре відома напруженість, деякі рецензенти назвали книгу Діттріха «особистою помстою»[14], а інші схвально відгукнулися про його книгу «Пацієнт Г. M: історія пам'яті, божевілля і сімейних таємниць»[15][16].

Особисте життя

[ред. | ред. код]

Її шлюб із Чарльзом Коркіним закінчився розлученням. Вона померла від раку печінки в Денверсі, штат Массачусетс, 24 травня 2016 року, через шість днів після свого 79-го дня народження. У неї залишилося троє дорослих дітей, Деймон, Дж. Закарі та Джоселін Коркін, а також семеро онуків[2][4].

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ http://news.mit.edu/2016/professor-emerita-suzanne-corkin-dies-0601
  2. ↑ а б в Suzanne Corkin, Who Helped Pinpoint Nature of Memory, Dies at 79. New York Times. 27 травня 2016.
  3. ↑ а б Professor Emerita Suzanne Corkin Dies at 79. MIT News. 1 червня 2016. Процитовано 12 жовтня 2017.
  4. ↑ а б в Geoff Watts (2016). Obituary Suzanne Corkin. The Lancet. 388 (10042): 336. doi:10.1016/S0140-6736(16)31114-X. PMID 27482591.
  5. ↑ Benedict Carey (4 грудня 2008). H. M., an Unforgettable Amnesiac, Dies at 82. The New York Times. Архів оригіналу за 15 липня 2014. Процитовано 21 червня 2013.
  6. ↑ Corkin, Suzanne (15 травня 2013). Permanent Present Tense: The man with no memory, and what he taught the world (англ.). Penguin Books Limited. ISBN 978-0-14-193156-2.
  7. ↑ Suzanne Corkin (Massachusetts Institute of Technology, Cambridge). Процитовано 27 листопада 2016.
  8. ↑ Cronin-Golomb, Alice (2013). The Elements of Style: A Tribute to Suzanne Corkin. Journal of Cognitive Neuroscience. MIT Press Journals. 25 (1): 143—155. doi:10.1162/jocn_a_00297. PMID 23198895.
  9. ↑ Dittrich, Luke (3 серпня 2016). The Brain That Couldn't Remember. The New York Times. Процитовано 26 березня 2018.
  10. ↑ Additional information as of August 20, 2016, further rebutting Luke Dittrich's allegations against Professor Corkin | Brain and Cognitive Sciences. bcs.mit.edu. Архів оригіналу за 2 березня 2021. Процитовано 23 березня 2021.
  11. ↑ Letter to the Editor of the New York Times Magazine | Brain and Cognitive Sciences. bcs.mit.edu. Архів оригіналу за 15 травня 2021. Процитовано 23 березня 2021.
  12. ↑ Letters/Statement Submitted to the New York Times on August 9, 2016 from Prof. James J. Dicarlo, Head, Department of Brain and Cognitive Sciences at MIT. Department of Brain and Cognitive Sciences. Brain and Cognitive Sciences. 9 серпня 2016. Архів оригіналу за 15 січня 2020. Процитовано 26 березня 2018.
  13. ↑ Dittrich, Luke (10 серпня 2016). Questions & Answers about "Patient H.M." Medium. Процитовано 12 серпня 2016.
  14. ↑ Stark, Laura (19 серпня 2016). Memory lane. Science. 353 (6301): 757. Bibcode:2016Sci...353..757S. doi:10.1126/science.aag2904. Процитовано 26 березня 2018.
  15. ↑ Book Review: "Patient H.M." Neuroskeptic. Discover Magazine. 2 липня 2016. Архів оригіналу за 7 липня 2018. Процитовано 26 березня 2018.
  16. ↑ Begley, Sharon (10 серпня 2016). MIT Challenges The New York Times over Book on Famous Brain Patient. Scientific American. Процитовано 12 жовтня 2017.

Посилання

[ред. | ред. код]
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Сюзанна_Коркін&oldid=42968284