Сюґен-но
Сюґен-но (яп. 修 験 能, сюґенно:) — танцювальна вистава з елементами драми, виконувана гірськими ченцями-відлюдниками ямабусі і сформована до середини XIII століття. Назва вистави походить від назви вчення сюгендо.
Найчастіше вистави сюґен-но виконувалися в святилищах в залах для поклоніння, рідше — у вітальні тоя в будинках чиновників. Вистави проходили без використання декорацій; на сцені був присутній хор з кількох людей, що співав під час дії. У виставах актори використовували маски інших театральних вистав — каґура, денґаку, Кьоґену. Основними музичними інструментами, які використовувались в сюген-но, були великий барабан, флейта, цимбали і тріскачка сасара.
Спектакль сюген-но тривав з раннього вечора до півночі і включав в себе десять танцювальних п'єс з невеликою кількістю діалогів середньою тривалістю 30 хвилин. Кожна така п'єса ділилася на п'ять частин: вона починалася з музичного вступу Сінка («початкова пісня») і пісні макуде («підйом завіси»). Після підняття завіси з'являвся танцівник і виконував джі-маї — танець, за допомогою якого персонаж представляв себе. Слідом під звуки пісні самадате («опис»), в якій містився основний зміст п'єси, він виконував танець і пантоміму, відповідні тексту пісні. Потім виконувався заключний танець сі-маї .
Танці сюґен-но поділяються на чотири категорії:
- Танці ритуального характеру ґірей-маї (儀礼 舞);
- Молитовні і заклинальні танці кіто-маї (祈祷 舞), що показували фізичну силу ямабусі або їх здатність виганяти демонів;
- Військові танці бусі-маї (武士 舞), що зображували легендарні сцени битв;
- «Блазнівські танці» доке-маї (道 化 舞), в основі яких лежали комічні і гротескні історії з життя простого народу.
- Російською мовою
- Анарина Н. Г. История японского театра. Древность и средневековье: сквозь века в XXI столетие. — Москва : Наталис. — 336 с. — 1000 прим. — ISBN 978-5-8062-0290-2.
- Англійською мовою
- Asai S. M. Nōmai dance drama: a surviving spirit of medieval Japan. — Greenwood Press, 1999. — P. 31-33. — ISBN 978-0-3133-0698-3.