ТЕС Вадо-Лігуре

ТЕС Вадо-Лігуре
	44°16′33″ пн. ш. 8°25′51″ сх. д. / 44.2758371° пн. ш. 8.4308229° сх. д.
Країна	Італія
Розташування	Італія, Савона, Вадо-Лігуре
Введення в експлуатацію	1971 – 1972 (блоки 1 – 4)
Модернізація	2007 (модернізація блоку 1 у парогазовий блок 5)
Вид палива	природний газ
Водозабір	морська вода
Енергоблоки	1х793 (блок 5)
Котельні агрегати	2 котли-утилізатори Ansaldo (блок 5)
Турбіни	2 газові Ansaldo AE94.3A + 1 парова Ansaldo (блок 5)
Електрогенератори	2 Ansaldo WY23Z-109 + 1 Ansaldo ATH 370000/2 (блок 5)
Встановлена електрична; потужність	793
Материнська компанія	Tirreno Power
Сайт	centralevadoligure.it
ідентифікатори і посилання
	ТЕС Вадо-Лігуре
	ТЕС Вадо-Лігуре у Вікісховищі

44°16′32″ пн. ш. 8°25′50″ сх. д. / 44.27556° пн. ш. 8.43056° сх. д. / 44.27556; 8.43056{{#coordinates:}}: не можна мати більш ніж один первинний тег на сторінку

ТЕС Вадо-Лігуре – теплова електростанція на північному заході Італії у регіоні Лігурія, провінція Савона. Модернізована з використанням технології комбінованого парогазового циклу.

У 1971 – 1972 роках на майданчику станції ввели в експлуатацію чотири конденсаційні блоки, кожен з яких мав потужність у 320 МВт. Вони розраховувались на споживання нафти, проте в кінці того ж десятиліття внаслідок стрімкого зростання цін на неї були модернізовані під використання вугілля.

Станом на початок 2000-х через нові ліміти на викиди шкідливих речовин два перші блоки вже не мали ліцензії на виробництво електроенергії. З урахуванням цього в 2007 році станцію частково модернізували, застосувавши більш ефективну технологію комбінованого парогазового циклу. Для створення такого блоку, котрий отримав номер 5, використали парову турбіну блоку №1, переноміновану до показника у 267 МВт. Тепер вона отримувала живлення від двох котлів-утилізаторів, куди надходили відпрацьовані гази двох нових газових турбін, кожна з яких мала потужність у 264 МВт. Після модернізації загальна паливна ефективність блоку №5 досягнула 57%. Як паливо новий генеруючий об’єкт став використовувати природний газ. Що стосується вугільних блоків 3 та 4, то станом на середину 2010-х вони були законсервовані та перестали враховуватись при визначенні потужності ТЕС.

Конденсаційні блоки використовували два димарі висотою по 200 метрів. Наразі видалення продуктів згоряння із котлів-утилізаторів через два димарі висотою по 90 метрів.

Для охолодження використовується морська вода, котра відбирається із Генуезької затоки за допомогою чотирьох трубопроводів та відповідної кількості насосів, а повертається в море через бетонний відвідний тунель.

Зв’язок із енергомережею відбувається по ЛЕП, розрахованій на роботу із напругою 380 кВ.^[1]^[2]^[3]^[4]

Примітки

↑ Vado Ligure unit 1 rejuvenated: from sixties coal plant to CCGT - Modern Power Systems. www.modernpowersystems.com. Процитовано 13 квітня 2020. [Архівовано 2022-07-01 у Wayback Machine.]
↑ TirrenoPower Vado Ligure CCGT Power Plant Italy - GEO. globalenergyobservatory.org. Процитовано 13 квітня 2020.
↑ Forecasting, U. S. Atomic Energy Commission Office of Operations Analysis and (1971). Forecast of Growth of Nuclear Power: January 1971 (англ.). U.S. Government Printing Office.
↑ The Role of Gas in the Italian Electric Sector Paris, June 7th 2018 (PDF).

[1] Vado Ligure unit 1 rejuvenated: from sixties coal plant to CCGT - Modern Power Systems. www.modernpowersystems.com. Процитовано 13 квітня 2020. [Архівовано 2022-07-01 у Wayback Machine.]

[2] TirrenoPower Vado Ligure CCGT Power Plant Italy - GEO. globalenergyobservatory.org. Процитовано 13 квітня 2020.

[3] Forecasting, U. S. Atomic Energy Commission Office of Operations Analysis and (1971). Forecast of Growth of Nuclear Power: January 1971 (англ.). U.S. Government Printing Office.

[4] The Role of Gas in the Italian Electric Sector Paris, June 7th 2018 (PDF).

[1]

[2]

[3]

[4]