ТЕС Трино
 | ||||
| 45°15′07″ пн. ш. 8°11′38″ сх. д. / 45.25206° пн. ш. 8.19393° сх. д. | ||||
| Країна |  Італія  | |||
|---|---|---|---|---|
| Розташування | Італія, Верчеллі, Трино | |||
| Введення в експлуатацію | 1996—1997 | |||
| Вид палива | природний газ | |||
| Енергоблоки | 2х373 | |||
| Котельні агрегати | котли-утилізатори Ansaldo | |||
| Турбіни | 2 газові Fiat TG50D5S + 1 парова Ansaldo (у кожному блоці) | |||
| Електрогенератори | Ansaldo | |||
| Встановлена електрична потужність | 746 | |||
| Материнська компанія | ENEL | |||
| ідентифікатори і посилання | ||||
  ТЕС Трино | ||||
 | ||||
 ТЕС Трино у Вікісховищі | ||||
ТЕС Трино — колишня теплова електростанція на північному заході Італії у регіоні П'ємонт, провінція Верчеллі. Споруджена з використанням технології комбінованого парогазового циклу.
На майданчику в Трино повинна була з'явитися друга італійська атомна електростанція. Проте після аварії на Чорнобильській АЕС у 1987 році провели референдум, котрий заборонив спорудження АЕС в Італії.
Щоб використати майданчик, тут у 1996 та 1997 роках ввели в експлуатацію два парогазові блоки. Кожен з них мав дві газові турбіни потужністю по 128 МВт, які через котли-утилізатори живили одну парову турбіну з показником 120 МВт. Паливна ефективність такої схеми становила 47 %.
Як паливо станція використовувала природний газ.
Для видалення продуктів згоряння призначались два димарі висотою по 100 метрів, встановлені всередині градирень, споруджених в межах проекту для атомної станції.
У зв'язку з розвитком відновлюваної енергетики потреби в продукції ТЕС Трино зменшились, як наслідок, у 2013 вона була закрита.[1][2][3]
- ↑ ENEL Galileo Ferraris (Trino) CCGT Power Plant Italy - GEO. globalenergyobservatory.org. Процитовано 17 квітня 2020.
- ↑ Centrale Galileo Ferraris: termoelettrica, non nucleare. Arpa Piemonte (італ.). Процитовано 17 квітня 2020.
- ↑ Anche l’energia in crisi: Enel taglia Leri Cavour. lastampa.it (it-IT) . 8 червня 2013. Процитовано 17 квітня 2020.