Тадеуш Віктор

Тадеуш Віктор
Тадеуш Віктор
Tadeusz Wiktor
Народився	27 липня 1859; Свірж, Львівська область, Україна
Помер	3 лютого 1922 (62 роки); Краків, Польща
Поховання	Раковицький цвинтар, Польща
Країна	Республіка Польща
Діяльність	офіцер
Відомий завдяки	генерал-поручник Війська Польського, командир інженерної роти, командир піхотного батальйону, комендант району, дільничний інспектор, начальник відділу, начальник департаменту, голова правління
Знання мов	польська
Учасник	Перша світова війна
Військове звання	генерал-лейтенант
Рід	Q63531836?
	; ; ;

|посади= |головні війни=

Тадеуш Віктор з Вятровця (пол. Wiatrowiec) (народився 27 липня 1859 року в селі Свіржі Львівської області — помер 3 лютого 1922 року у польському місті Кракові) — представник шляхетного гербу Брохвич, генерал-лейтенант Війська Польського (пол. Wojsko Polskie).^[1]

Походження

Походив із родини Вікторів, які проживали на території Польщі (Сяноцька земля)^[2]. Народився 27 липня 1859 року в селі Свіржі, що розташоване неподалік Львова, у родині Тадеуша Миколая Яна Віктора з Вятровця гербу Брохвич (нар. 1822) та Ізабелли Теофіли, до шлюбу Ярошинська (1836—1899). Тадеуш був молодшим братом Мечислава (1855—1926), відомого полковника піхоти Війська Польського.

Освіта

Закінчив середню школу в Швейцарії та інженерні студії у Відні^[2]. Закінчив Віденську військово-технічну академію 18 серпня 1897 року. У 1885—1887 рр. він був студентом Вищого інженерного курсу у Відні. У другій половині 19 ст., був призначений камергером (придворний чин високого рангу у багатьох європейських монархіях)^[3].

Військова діяльність

Після навчання у Відні отримав звання підпоручника і почав службу в цісарсько-королівській армії. Був призначений до 1-го саперного полку. У 1896—1898 роках служив у штабі IV корпусу в Будапешті. У 1901 році він отримав звання підполковника і призначений на посаду командира батальйону 58-го піхотного полку в Станіславові. У 1907 році він був звільнений і в 1908 році вийшов у відставку^[2].

Після виходу на пенсію оселився в Україні, у місті Львові^[2]. Разом з капітаном Юзефом Галлером відповідав за розробку плану мілітаризації «Сокола»^[2].

Після початку Першої світової війни його було активовано. Спочатку служив в Угорщині^[2]. З жовтня 1914 р. по травень 1915 р. командував на фронті батальйоном 5-го піхотного полку. 16 червня 1915 р. переведений до складу військово-окупаційної адміністрації на території Королівства Польського — Цісарсько-Королівської військової адміністрації в Польщі (з серпня 1915 р. — цісарсько-королівського генерального військового уряду для окупованої австро-угорської території в Польщі). Спочатку він був районним комендантом в Опочно. У травні 1917 року його перевели до Пйотркува начальником господарської інспекції. 7 липня 1917 р. призначений районним комендантом у Пйотркуві, а 20 листопада 1917 р. — генерал-майором^[4].

4 листопада 1918 р. був прийнятий до Війська Польського бригадним генералом. 10 листопада 1918 р. став працівником місцевої інспекції в Пйотркуві^[5]. 21 листопада 1918 року генерал-майор Станіслав Шептицький доручив йому керівництво Департаментом кадрів у Генеральному штабі Війська Польського^[5]. У січні 1919 р. він став начальником IX відділу кадрів Генерального штабу, а в квітні того ж року — начальником відділу кадрових справ Міністерства військових справ. Після чергової реорганізації став начальником 4-го управління кадрів Міністерства військ. У липні 1919 року став військово-технічним інспектором фронтів. У січні 1920 р. переведений до Краківського гарнізону, де обійняв посаду голови Військово-будівельної управи при Командуванні Генерального округу «Краків». У травні 1920 р. переведений на аналогічну посаду при командуванні генерального округу «Люблін» у польському місті Любліні. Причиною залишення Краківського гарнізону називали конфлікт із керівництвом. 1 квітня 1921 року був відправлений у відставку зі званням генерал-лейтенанта.

Особисте життя

12 березня 1893 року у Львові одружився з Марією Людвікою, княгинею Понінською з Горинця гербу Лодзя (нар. 1867). Із княгинею Понінською в шлюбі він мав сина Людвіка та двох доньок: Ізабеллу та Паулу^[6].

Смерть

Помер у п'ятницю 3 лютого 1922 р. у Кракові^[2]. У неділю 5 лютого 1922 р. його поховали на Раковицькому цвинтарі. Командувачем похоронної процесії був генерал-лейтенант Ігнацій Казімеж Ледоховський. У процесії були ескадрон 3-го Сілезького полку уланів з хоругвою, рота й оркестр 20-го Краківського ландпіхотного полку та рота 1-го полку залізничних військ^[7].

Посади

підпоручник (лейтенант) — 1879 р.
лейтенант (оберлейтенант) — 1883 р.
капітан (гауптман другого класу) — 01.05.1891 р.
капітан (гауптман першого класу) — 1893 р.
майор — 01.11.1897 р.
підполковник (оберстлейтенант) — 1901р
полковник (оберст) — 1904 р.
бригадний генерал (генерал-майор) — 20.11.1917 р.
генерал-лейтенант — 01.04.1921 р.

Коментарі

В імператорських і королівських армійських записах він значився як «Thaddäus Ritter Viktor von Wiatrowicze».

Примітки

↑ Stefański, Krzysztof (2013). Duch bushidō armii cesarskiej, czyli tragedia pomyłek. W kręgu wartości kultury Japonii. W 140. rocznicę urodzin Nishidy Kitarō (1870-1945). Warsaw University Press.
↑ ^а ^б ^в ^г ^д ^е ^ж Chmiel, Jerzy (30 червня 2002). Z kroniki żałobnej. Ruch Biblijny i Liturgiczny. Т. 55, № 2. с. 167. doi:10.21906/rbl.1743. ISSN 2391-8497. Процитовано 1 листопада 2024.
↑ Dietz, Heirich (1907). 30. Die Kriminalstatistik für das Deutsche Heer und die kaiserlische Marine. Zeitschrift für die gesamte Strafrechtswissenschaft. Т. 27, № 1. doi:10.1515/zstw.1907.27.1.516. ISSN 0084-5310. Процитовано 1 листопада 2024.
↑ Euler, Friedrich Wilhelm (31 грудня 1980). DIE DEUTSCHE GENERALITÄT UND ADMIRALITÄT BIS 1918. Das deutsche Offizierkorps 1860–1960. De Gruyter. с. 175—210.
↑ ^а ^б Oświadczenie Ministerstwa Spraw Zagranicznych Republiki Azerbejdżanu z okazji 8 listopada – Dnia Zwycięstwa w Republice Azerbejdżanu. Nowa Polityka Wschodnia. Т. 31, № 4. 31 грудня 2021. с. 222—224. doi:10.15804/npw20213115. ISSN 2084-3291. Процитовано 1 листопада 2024.
↑ Minakowski, Marek (2018). Genealogia masowa – metodologia tworzenia i publikacji bazy danych. Edytorstwo wobec masowości źródeł najnowszych. Warsaw University Press.
↑ Charczuk, Wiesław (27 квітня 2016). Mariusz Bechta, Pogrom czy odwet? Akcja zbrojna Zrzeszenia „Wolność i Niezawisłość” w Parczewie 5 lutego 1946 r., Wyd. Zysk i S-ka, Poznań 2014, ss. 512. Res Historica. № 40. с. 348. doi:10.17951/rh.2015.40.348. ISSN 2082-6060. Процитовано 1 листопада 2024.

[1] Stefański, Krzysztof (2013). Duch bushidō armii cesarskiej, czyli tragedia pomyłek. W kręgu wartości kultury Japonii. W 140. rocznicę urodzin Nishidy Kitarō (1870-1945). Warsaw University Press.

[:0-2] а ^б ^в ^г ^д ^е ^ж Chmiel, Jerzy (30 червня 2002). Z kroniki żałobnej. Ruch Biblijny i Liturgiczny. Т. 55, № 2. с. 167. doi:10.21906/rbl.1743. ISSN 2391-8497. Процитовано 1 листопада 2024.

[3] Dietz, Heirich (1907). 30. Die Kriminalstatistik für das Deutsche Heer und die kaiserlische Marine. Zeitschrift für die gesamte Strafrechtswissenschaft. Т. 27, № 1. doi:10.1515/zstw.1907.27.1.516. ISSN 0084-5310. Процитовано 1 листопада 2024.

[4] Euler, Friedrich Wilhelm (31 грудня 1980). DIE DEUTSCHE GENERALITÄT UND ADMIRALITÄT BIS 1918. Das deutsche Offizierkorps 1860–1960. De Gruyter. с. 175—210.

[:1-5] а ^б Oświadczenie Ministerstwa Spraw Zagranicznych Republiki Azerbejdżanu z okazji 8 listopada – Dnia Zwycięstwa w Republice Azerbejdżanu. Nowa Polityka Wschodnia. Т. 31, № 4. 31 грудня 2021. с. 222—224. doi:10.15804/npw20213115. ISSN 2084-3291. Процитовано 1 листопада 2024.

[6] Minakowski, Marek (2018). Genealogia masowa – metodologia tworzenia i publikacji bazy danych. Edytorstwo wobec masowości źródeł najnowszych. Warsaw University Press.

[7] Charczuk, Wiesław (27 квітня 2016). Mariusz Bechta, Pogrom czy odwet? Akcja zbrojna Zrzeszenia „Wolność i Niezawisłość” w Parczewie 5 lutego 1946 r., Wyd. Zysk i S-ka, Poznań 2014, ss. 512. Res Historica. № 40. с. 348. doi:10.17951/rh.2015.40.348. ISSN 2082-6060. Процитовано 1 листопада 2024.

[1]

[2]

[3]

[4]

[5]

[6]

[7]