Тайфунник білоголовий
| Тайфунник білоголовий | ||||||||||||||||
|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
 | ||||||||||||||||
| Біологічна класифікація | ||||||||||||||||
| ||||||||||||||||
| Pterodroma lessonii (Garnot, 1826) | ||||||||||||||||
 Ареал виду | ||||||||||||||||
| Синоніми | ||||||||||||||||
| Procellaria lessonii Aestrelata lessonii | ||||||||||||||||
Посилання
| ||||||||||||||||
|
Тайфу́нник білоголовий[2] (Pterodroma lessonii) — вид буревісникоподібних птахів родини буревісникових (Procellariidae)[3]. Мешкає в південній частині Тихого, Атлантичного та Індійського океанів. Вид названий на честь французького орнітолога і натураліста Рене Прімевера Лессона (1794–1849).[4]
Білоголовий тайфунник — морський птах середнього розміру, середня довжина якого становить 40-46 см см, розмах крил 109 см, вага 580-810 г. Він вирізняється білою головою і помітними темними плямами навколо очей. Крила у птаха довгі, вузькі, хвіст довгий, загострений. Верхня частина тіла у нього блідо-сіра, верхні покривні пера крил і надхвістя контрастно темно-сірі. Нижня частина тіла переважно біла, нижня сторона крил темно-коричнювато-сіра. Дзьоб товстий, чорний, з великим, гострим гачком на кінці. Лапи рожевуваті або білуваті з чорними плямами на пальцях.
Білоголові тайфунники гніздяться на субантарктичних островах в південній частині Індійського і Тихого океанів, зокрема на острові Маккуорі, на Оклендських островах, на островах Антиподів і Кемпбелл, а також на островах Крозе, Кергелен та, можливо, на островах Принс-Едуард.
Білоголові тайфунники ведуть пелагічний спосіб життя, рідко наближуються до суходолу, за винятком гніздування, однак були зафіксовані поблизу берега під час штормової погоди. Вони живляться переважно кальмарами і ракоподібними, шукають їжу переважно вночі. Гніздування починається в жовтні, гніздяться розрідженими колоніями. Гніздо розміщується в норі, виритій у м'якому ґрунті або осипі, поблизу узбережжя або в глибині острова, на висоті до 300 м над рівнем моря.
МСОП класифікує цей вид як такий, що не потребує особливих заходів зі збереження. За оцінками дослідників, популяція білоголових тайфунників становить приблизно 600 тисяч птахів. Їм загрожує хижацтво з боку інтродукованих хижих ссавців, зокрема кішок, щурів і свиней.
- ↑ BirdLife International (2016). Pterodroma lessonii: інформація на сайті МСОП (версія 2022.1) (англ.) 25 вересня 2022
- ↑ Фесенко Г. В. Вітчизняна номенклатура птахів світу. — Кривий Ріг : ДІОНАТ, 2018. — 580 с. — ISBN 978-617-7553-34-1.
- ↑ Gill, Frank; Donsker, David, ред. (2022). Petrels, albatrosses. IOC World Bird List Version 12.2. International Ornithologists' Union. Процитовано 25 вересня 2022.
- ↑ Jobling, James A. (2010). The Helm Dictionary of Scientific Bird Names. London: Christopher Helm. с. 222. ISBN 978-1-4081-2501-4.
- Brooke, M. (2004): Albatrosses and Petrels Across the World. Oxford University Press, Oxford, UK. ISBN 0-19-850125-0
- Onley, Derek and Paul Scofield (2007) Albatrosses, Petrels and Shearwaters of the World Helm Field Guides ISBN 978-971-36-4332-9
- Harrison, Peter. Seabirds of the World: A Photographic Guide. Princeton University Press, Princeton, New Jersey, 1987, ISBN 0-691-01551-1
- Marchant S, Higgins PJ (1990) Handbook of Australian, New Zealand & Antarctic birds, Volume 1, Part A: Ratites to Petrels, Vol. Oxford University Press, Melbourne
|
Це незавершена стаття з орнітології. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |