Тардов Михайло Семенович
Михайло Семенович Тардов | ||||
---|---|---|---|---|
Народився |
16 (28) липня 1892 Гуляйполе, Гуляйпільська волость, Олександрівський повіт, Катеринославська губернія, Російська імперія | |||
Помер |
31 жовтня 1948 (56 років) Київ, Українська РСР, СРСР | |||
Поховання | Байкове кладовище | |||
Громадянство | СРСР | |||
Діяльність | письменник, журналіст | |||
Alma mater | Літературний інститут імені Горького і Дніпровський національний університет імені Олеся Гончара | |||
Мова творів | російська | |||
Членство | СП СРСР | |||
Партія | КПРС | |||
Нагороди |
| |||
Премії | Премія імені Миколи Ушакова | |||
|
Михайло Семенович Тардов (16 (28) липня 1892, Гуляйполе — 31 жовтня 1948, Київ) — російський радянський письменник, прозаїк, член Спілки письменників СРСР.
Біографія[ред. | ред. код]
Народився 16 (28 липня) 1892 року у місті Гуляйполі (тепер Запорізької області). Член РКП(б) з 1919 року. Воював у Першій світовій війні у 43-му піхотному полку Луцької 11-ої піхотної дивізії генерал-лейтенанта Бачинського (9-а армія). Після революції перейшов на бік большевиків. Брав участь у громадянській війні в Росії.
В середині 20-х років був редактором газети «Кочегарка».
Навчався в гірничому інституті. Закінчив Дніпропетровський державний університет та Московський літературний інститут.
Працював в органах Надзвичайної Комісії (ЧК), газеті «Кочегарка». З лютого 1929 року — заступник відповідального керівника і керівник (директор) Радіотелеграфного агентства України. Потім працював редактором «Літературної газети», директором Держлітвидаву. Учасник німецько-радянської війни.
Помер в Києві 31 жовтня 1948 року. Похований на Байковому кладовищі.
Творчість[ред. | ред. код]
Друкувався з 1922 року. У трилогії «Фронт» («Шанці», 1930; «Кінець Охотського полку», 1933; «Перший більшовицький», 1939) показав шлях солдатської маси у революцію. Автор повістей і нарисів про героїв громадянянської війни: Г. І. Котовського, С. Г. Лазо, О. Я. Пархоменка, В. І. Чапаєва, М. О. Щорса. Оповідання «Орлик» (1935), «Альошка Богунець» (1937), «Патріоти» (1938) та інші про героїку громадянської війни. Подіям німецько-радянської війни присвятив книги оповідань та нарисів «Батьківщина кличе» (1942), «Оповідання про війну» (1943), «Оповідання Юхима Пушкаря» (І944). Писав твори для дітей, п'єси, кіносценарії.
Відзнаки[ред. | ред. код]
Нагороджений орденами Червоної Зірки, «Знак Пошани», медалями. Лауреат премії імені М. Ушакова.
Література[ред. | ред. код]
- Українська радянська енциклопедія : у 12 т. / гол. ред. М. П. Бажан ; редкол.: О. К. Антонов та ін. — 2-ге вид. — К. : Головна редакція УРЕ, 1974–1985.;
- Літературне Запоріжжя: бібліографічний довідник. Запоріжжя. 2002. стор. 49;
- Письменники України бібліографічний довідник. Київ. 2006. стор. 410.
|
- Народились 28 липня
- Народились 1892
- Уродженці Гуляйполя
- Померли 31 жовтня
- Померли 1948
- Померли в Києві
- Поховані на Байковому кладовищі
- Випускники Літературного інституту
- Випускники Дніпровського університету
- Члени Спілки письменників СРСР
- Члени КПРС
- Кавалери ордена Червоної Зірки
- Кавалери ордена «Знак Пошани»
- Російські письменники
- Радянські письменники
- Учасники Громадянської війни в Росії
- Учасники Другої світової війни з СРСР
- Кореспонденти РАТАУ