Тардов Михайло Семенович
Михайло Семенович Тардов | ||||
---|---|---|---|---|
![]() | ||||
Народився | 16 (28) липня 1892 ![]() Гуляйполе, Гуляйпільська волость, Олександрівський повіт, Катеринославська губернія, Російська імперія ![]() | |||
Помер | 31 жовтня 1948 (56 років) ![]() Київ, Українська РСР, СРСР ![]() | |||
Поховання | Байкове кладовище ![]() | |||
Громадянство | ![]() | |||
Діяльність | письменник, журналіст ![]() | |||
Alma mater | Літературний інститут імені Горького і Дніпровський національний університет імені Олеся Гончара ![]() | |||
Мова творів | російська | |||
Членство | СП СРСР ![]() | |||
Партія | КПРС ![]() | |||
Нагороди |
| |||
Премії | Премія імені Миколи Ушакова | |||
| ||||
Михайло Семенович Тардов (16 (28) липня 1892, Гуляйполе — 31 жовтня 1948, Київ) — російський радянський письменник, прозаїк, член Спілки письменників СРСР.
Народився 16 (28 липня) 1892 року у місті Гуляйполі (тепер Запорізької області). Член РКП(б) з 1919 року. Воював у Першій світовій війні у 43-му піхотному полку Луцької 11-ої піхотної дивізії генерал-лейтенанта Бачинського (9-а армія). Після революції перейшов на бік большевиків. Брав участь у громадянській війні в Росії.
В середині 20-х років був редактором газети «Кочегарка».
Навчався в гірничому інституті. Закінчив Дніпропетровський державний університет та Московський літературний інститут.
Працював в органах Надзвичайної Комісії (ЧК), газеті «Кочегарка». З лютого 1929 року — заступник відповідального керівника і керівник (директор) Радіотелеграфного агентства України. Потім працював редактором «Літературної газети», директором Держлітвидаву. Учасник німецько-радянської війни.
Помер в Києві 31 жовтня 1948 року. Похований на Байковому кладовищі.
Друкувався з 1922 року. У трилогії «Фронт» («Шанці», 1930; «Кінець Охотського полку», 1933; «Перший більшовицький», 1939) показав шлях солдатської маси у революцію. Автор повістей і нарисів про героїв громадянянської війни: Г. І. Котовського, С. Г. Лазо, О. Я. Пархоменка, В. І. Чапаєва, М. О. Щорса. Оповідання «Орлик» (1935), «Альошка Богунець» (1937), «Патріоти» (1938) та інші про героїку громадянської війни. Подіям німецько-радянської війни присвятив книги оповідань та нарисів «Батьківщина кличе» (1942), «Оповідання про війну» (1943), «Оповідання Юхима Пушкаря» (І944). Писав твори для дітей, п'єси, кіносценарії.
Нагороджений орденами Червоної Зірки, «Знак Пошани», медалями. Лауреат премії імені М. Ушакова.
- Українська радянська енциклопедія : у 12 т. / гол. ред. М. П. Бажан ; редкол.: О. К. Антонов та ін. — 2-ге вид. — К. : Головна редакція УРЕ, 1974–1985.;
- Літературне Запоріжжя: бібліографічний довідник. Запоріжжя. 2002. стор. 49;
- Письменники України бібліографічний довідник. Київ. 2006. стор. 410.
- Народились 28 липня
- Народились 1892
- Уродженці Гуляйполя
- Померли 31 жовтня
- Померли 1948
- Померли в Києві
- Поховані на Байковому кладовищі
- Випускники Літературного інституту
- Випускники Дніпровського університету
- Члени Спілки письменників СРСР
- Члени КПРС
- Кавалери ордена Червоної Зірки
- Кавалери ордена «Знак Пошани»
- Російські письменники
- Радянські письменники
- Учасники Громадянської війни в Росії
- Учасники Другої світової війни з СРСР
- Кореспонденти РАТАУ