Тарноруда (Тернопільський район)
село Тарноруда | |
---|---|
Країна | Україна |
Область | Тернопільська область |
Район | Тернопільський район |
Тер. громада | Підволочиська селищна громада |
Код КАТОТТГ | UA61040350180073054 |
Облікова картка | Тарноруда |
Основні дані | |
Засноване | 1547 |
Населення | 24 |
Територія | 0.411 км² |
Густота населення | 58.39 осіб/км² |
Поштовий індекс | 47862 |
Телефонний код | +380 3543 |
Географічні дані | |
Географічні координати | 49°24′24″ пн. ш. 26°13′3″ сх. д. / 49.40667° пн. ш. 26.21750° сх. д. |
Водойми | Збруч |
Відстань до районного центру |
20 км |
Найближча залізнична станція | Гримайлів |
Відстань до залізничної станції |
10 км |
Місцева влада | |
Адреса ради | 47800, Тернопільська обл, Тернопільський р-н, смт Підволочиськ, вул. Шептицького А., буд 4 |
Карта | |
Мапа | |
|
Тарнору́да — село в Україні, у Підволочиській селищній громаді Тернопільського району Тернопільської області. Розташоване на річці Збруч, на сході району. Раніше підпорядковувалось Турівській сільській раді.
Від вересня 2015 року ввійшло у склад Підволочиської селищної громади.
Населення — 18 осіб (2007).
Поблизу Тарноруди виявлено археологічні пам'ятки черняхівської культури.
Перша писемна згадка — 1578 р. як власницьке містечко родини польських шляхтичів Одровонжів; пізніше (17 - 18 ст.) належало родині Сєнявських. Входило до складу Червоногородського повіту.
На початку 18 ст. містечко належало до Гримайлівського ключа.
У 19 ст. належало до Скалатського повіту Королівства Галичини.
Користувалося власною символікою — печаткою з зображенням жіночої постаті з хрестом у руці (імовірно — Святої Маргарити), відбиток якої (датований 1870-ми рр.) зберігся в колекції документів відомого львівського краєзнавця Антонія Шнайдера (Львівська наукова бібліотека ім. В.Стефаника. — Відділ рукописів. — Ф. 144. — Оп. 3. — Спр. 18(1). — Арк. 17).
Станом на 2020 рік у селі Тарноруда проживає приблизно 20 осіб[1].
12 червня 2020 року, відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України № 724-р «Про визначення адміністративних центрів та затвердження територій територіальних громад Тернопільської області», увійшло до складу Підволочиської селищної громади[2].
19 липня 2020 року, в результаті адміністративно-територіальної реформи та ліквідації Підволочиського району, село увійшло до складу новоствореного Тернопільського району[3].
На лазуровому полі посередині срібна троянда з вісьмома пелюстками[4].
Костел св. Станіслава (1816 р.)
[ред. | ред. код]Святиню ділить дві парафії: римо-католицька та греко-католицька. Історія будівлі сягає мінімум до 1800-их рр. До того періоду існують лише легенди про походження костелу. Капеланія закладена 1717 року. Храм освятили у 1827 р., коли налічувалося 1,5 - 2 тисячі парафіян. Під час Першої та Другої Світових воєн у костелі організовували склади для зерна, магазини, танцювальні зали. У 2020 р. всередині збереглися деякі ікони, надписи на стінах, книги латинською мовою, частина органу. Біля костелу стоїть статуя святого Яна Непомука (Непомуцена) 1805 року. [1]
- ↑ а б Католицька сторона Тернопільщини: стародавній костел в області потребує реставрації. ternopil-future.com.ua (укр.). Процитовано 17 листопада 2020.
- ↑ Кабінет Міністрів України «Про визначення адміністративних центрів та затвердження територій територіальних громад Тернопільської області». kmu.gov.ua (ua) . Архів оригіналу за 23 січня 2022. Процитовано 9 жовтня 2021.
- ↑ Постанова Верховної Ради України від 17 липня 2020 року № 807-IX «Про утворення та ліквідацію районів»
- ↑ Українська геральдика
- Уніят В., Щавінський В. Тарноруда // Тернопільщина. Історія міст і сіл : у 3 т. — Тернопіль : ТзОВ «Терно-граф», 2014. — T. 3 : М — Ш. — С. 149—150. — ISBN 978-966-457-246-7.
- Бігус М., Хаварівський Б. Тарноруда // Тернопільський енциклопедичний словник : у 4 т. / редкол.: Г. Яворський та ін. — Тернопіль : Видавничо-поліграфічний комбінат «Збруч», 2008. — Т. 3 : П — Я. — С. 386. — ISBN 978-966-528-279-2.
- Tarnorudam mko, powiat skałacki // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego. — Warszawa : Druk «Wieku», 1892. — Т. XII. — S. 195—196. (пол.)