Тверезість – норма життя
Тверезість – норма життя | |
Дата створення / заснування |
18 травня 1985 ![]() |
---|---|
![]() Поштова марка СРСР, 1985. "Тверезість - норма життя" | |
Країна |
![]() ![]() |

«Тверезість — норма життя» (рос. Трезвость — норма жизни) — політичне гасло, яке стало символом антиалкогольної кампанії в СРСР 1985.
17 травня 1985 року ЦК КПРС і Рада Міністрів СРСР ухвалили постанову «Про заходи щодо подолання пияцтва та алкоголізму та викорінення самогоноваріння». Наступного дня у «Правді» вийшла передовиця під заголовком «Тверезість – норма життя».[1]
Хоча початок широкому використанню гасла в рамках кампанії започаткувала саме ця передовиця, гасло було частиною антиалкогольної пропаганди і до цього. Так у 1984 у Москві вийшла озаглавлена так збірка оповідань [1], а за місяць до квітневого пленуму ЦК КПРС, 23 березня 1985 в тій же «Правді» опубліковано озаглавлене аналогічним чином, і лист саратовської робочої Раїси Горюн, що містить схожі тези.
У 2000 кореспондент тижневика Коммерсант-Влада знайшла автора листа і співробітника «Правди», хто допомагав їй у публікації.[2]
- Рок-гурт «Зоопарк» на 5-му фестивалі Ленінградського рок-клубу (1987) виконав сатиричну пісню «Тверезість — норма життя». Сатиричний ефект посилювало побудову пісні, що перегукується з іншою піснею «Зоопарку» «Ром і Пепсі-кола».
- Панк-рок гурт «Бригадний поспіль» на своєму однойменному альбомі випустив пісню «Тверезість — норма життя», сенс який зводився до можливих проблем із правоохоронними структурами («сірими дядьками») під час розпивання алкогольної продукції.
- Також пісня з такою назвою є у барда Тимура Шаова.
- ↑ а б Душенко, 2005.
- ↑ Марина Широкова. Она замахнулась на самое святое // Коммерсантъ-Власть. — 2000. — № 12. — Число 28 (03). — С. 48—49. Архівовано з джерела 18 жовтня 2016.
- Константин Душенко. Трезвость — норма жизни // Цитаты из русской истории. От призвания варягов до наших дней. Справочник. — Эксмо-Пресс, 2005. — 742 с. — ISBN 5-699-12902-2.