Театр Алжиру
Театр у Алжирі — синтетичне мистецтво в державі Алжир, що поєднує у своїх творах виразні засоби драматургії, акторської гри, режисури, живопису, музики. Слугує важливою ланкою культурної діяльності алжирського соціуму. З'явившись в сиву давнину театралізоване дійство постійно супроводжувало важливі обрядові процеси усіх соціальних верств суспільства. З часом аборигенне мистецтво увібрало в себе найкращі культурні досягнення метрополій, що володіли у різні часи Алжиром — арабського, турецького і західноєвропейського світів. Зародження сучасного національного театрального мистецтва країни припадає на початок XX століття, коли з'являються трупи місцевих акторів, режисери-постановники, п'єси власного оригінального виробництва. Розквіт алжирського театру тісно пов'язаний з національно-визвольною війною алжирського народу. Революційні події надихнули на оригінальну творчість місцевих драматургів. Незалежність країни сприяла як державній підтримці розбудови національних театрів, так і державному контролю за тенденціями розвитку цього виду мистецтва.
Театральне мистецтво Алжиру своїм корінням сягає сивої давнини, до культової обрядовості берберських племен[1]. На розвиток цього виду мистецтва значний вплив мали також релігійні ритуали поширені в добу середньовіччя. До середини XX століття на території сучасного Алжиру театралізовані виступи були приурочені до свят, весілля, похорон. Такі дійства супроводжувалися співами, обрядовими танцями, пантомімою, оповідями гауалі (співаки, оповідачі), зображенням в особах (з перевдяганням) сценок з місцевого життя[1]. У гірських та віддалених районах висувпали меддахи (оповідачі билин), зазвичай свої оповідання, старовинні легенди, казки та перекази вони виконували речитативом з музичним супроводом[1].
Починаючи з XVI століття, в добу османського панування, в прибережних містах і районах набув поширення народний театр тіней гарагуз (турецький карагез), в якому розігрувались різноманітні сатиричні сценки на злободенні теми[1].
Після завоювання Алжиру 1830 року французами, колоніальна влада 1843 року заборонила театр тіней за антиколоніальну спрямованість тем його вистав. Але навіть під забороною такі вистави відбувались по невеликих містечках і селищах[1].
1853 року в місті Алжир французька колоніальна влада відкрила перший театр сучасного європейського типу. Він допоміг не тільки познайомив місцеве населення зі світовим театральним надбанням, алей й сприяв розвитку інтересу до театрального мистецтва взагалі[1].
На початку XX століття досвід французького і східноарабського театрів допоміг створити алжирцям власний національний театр, що поєднав досягнення цих театральних шкіл і їхньої драматургії з алжирським фольклором, обрядами і звичаями[1]. Вже у 1920-ті роки існували аматорські трупи, що мали у власному репертуарі переважно перекладні п'єси. 1926 року в столиці театральна трупа «Захія» поставила п'єсу «Витівки Джехи», що була написана акторами Алі Селалі і Дахмуном[1]. Одним з учасників постановки був Р. Ксентіні, який невдовзі став провідним актором, драматургом і режисером Алжиру, який працював в першій алжирській професійній трупі, що була створена на початку 1930-х років драматургом, відомим співаком, актором і режисером М. Бахтарзі[1]. У п'єсі «Лжевчені» (1927) режисер Р. Ксентіні реформував сценічну мову виступів, поєднавши арабську літературну з народними алжирсько-берберськими діалектами[1].
Трупа Бахтарзі ставила п'єси як визнаних світових класиків Софокла, Мольєра, Шекспіра, Ібсена і Ростана, так і місцевих авторів — Абдаллаха Наклі, Мухаммеда Ульд Шейха, Хасана Дердура[1]. З цієї трупи згодом вийшло багато талановитих акторів, у тому числі Мустафа Катеб, що 1954 року організував власну трупу «Пегас» і Алжирський художній ансамбль, який гастролював по всьому світу[1].
Із здобуттям незалежності повстало питання створення національних закладів культури. На основі Алжирського художнього ансамблю 1962 року був створений Алжирський національний театр[1]. Головним режисером і директором став Мустафа Катеб, який проголосив себе «поборником революційного реалізму». На сцені театру ставилися твори, присвячені алжирській революції — п'єса Абд аль-Халіма Раїса «Діти Касба» (1959); твори одного з провідних письменників, поетів і драматургів А. Ясіна Катеба[1]. Пізніше Мустафу Катеба на його посаді замінив Абд ар-Рахман Бестанджі.
Ясін Катеб, провідний письменників, поет і драматург Алжиру у 1970-х роках очолив невеликий театр в Сіді-Бель-Аббесі, заради розвитку театрального мистецтва не тільки в столиці й головних містах країни, але й в провінції, щоб бути ближчим до народу. Руїшед (Ахмед Айяд), актор, співак, поет, драматург і режисер продовжив сценічні традиції Ксентіні[1].
1973 року в державі була проведена децентралізація театру, були утворені державні театри в Орані (керівник Ульд Абд ар-Рахман Хакі) і в Константіні (де вже функціонувала філія, директор Хамід Хаматі)[1]. Театри на нерегулярній основі в цей час діяли також в Аннабі, Бліді.
Наприкінці 1960-х років в незалежному Алжирі на хвилі підйому національної свідомості й розвитку власної культури масово виникають аматорські трупи. Деякі з них внесли помітний вклад у розвиток алжирського театрального мистецтва. Наприклад, оранська трупа «Театр моря» під керівництвом Каддурі Наймі, що виникла 1968 року; столична трупа «Театр молоді» під керівництвом Сайда Хальмі, що виникла 1969 року.
Щорічно, починаючи з 1968 року, в Тімгаді проводяться театральний фестиваль країн Середземномор'я[1]. У місті Мостаганем проводяться фестивалі самодіяльних колективів. 1982 року в Константині відбувся перший національний фестиваль дитячих театрів, того ж року в Еш-Шеліфі відбувся фестиваль лялькових театрів[1].
Головним часописом, що висвітлює проблеми театру в країні слугує журнал «Альван», заснований 1972 року[1]. Статті про театр, акторів, прем'єри вистав друкуються в центральних газетах, тижневику «Альжері-Актюаліте»[1].
- (рос.) Путинцева T. A. Тысяча и один год арабского театра. — М., 1977.
- (рос.) Культура современного Алжира. — М., 1961.
 Алжир у темах | |
|---|---|
| Політика | |
| Природа | |
| Історія |
|
| Економіка | |
| Населення | |
| Культура | |
