Перейти до вмісту

Теліга Михайло Якович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
(Перенаправлено з Теліга Михайло)
У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Теліга.
Теліга Михайло Якович
Михайло Теліга
Народився1900(1900)
Кубань
Помер1942(1942)
Київ
·розстріляний німцями
ДіяльністьБандурист
Галузьакомпанемент[1]
Знання мовукраїнська[1]
Партія ОУН
БатькоЯків Теліга
У шлюбі зОлена Теліга
Нагороди
Хрест Симона Петлюри
Хрест Симона Петлюри

Миха́йло Я́кович Телі́га (8 (21) листопада 1900(19001121), станиця Охтирська, Темрюцький відділ, Кубанська область — 22 лютого 1942, Київ) — український громадський діяч, інженер-лісівник, бандурист. Чоловік і сподвижник громадської діячки та поетеси Олени Теліги.

Життєпис

[ред. | ред. код]

Кубань

[ред. | ред. код]

Дитинство і родина

[ред. | ред. код]

Народився в родині Якова Теліги — отамана станиці Охтирської на Кубані. Походив із давнього козацького роду.

Після початкової школи навчався у військово-фельдшерській школі.

Читав у домашній бібліотеці Кобзаря Тараса Шевченка, твори Леоніда Глібова, Василя Лиманського та Сергія Єфремова.

Захоплення бандурою

[ред. | ред. код]
Друга кобзарська школа Кубансько-Чорноморського козацького війська. У центрі — Микола Богуславський, внизу другий зліва — Михайло Теліга. Катеринодар, 1916.

Зацікавився бандурою після зустріч із кобзарем Дмитром Байдою-Суховієм у Катеринодарі (пізніше Краснодар) в грудні 1915 року. Один з його однокласників грав на бандурі й познайомив Телігу з Миколою Богуславським, який навчав не тільки грати на бандурі, але й зацікавив історією України.

Згодом навчався у козака станиці Пашківської Якова Дерев'янка, потім Конона Йоржа та інших. Зустрічався із засновником Першої кубанської школи бандуристів Василем Ємцем.

Під час літніх вакацій 1916 року пройшов курс навчання в Другій кубанській кобзарській школі, якою керував Олексій Обабко. Грав Михайло на діатонічній бандурі київського майстра Антонія Паплинського[2].

В Кубанській Народній Республіці

[ред. | ред. код]

Брав участь у подіях Лютневої революції 1917 на Кубані, зокрема поширював інформацію з українськи газет «Нова Рада» та «Просвітянські вісті»[3]. Брав участь у маніфестаціях під українським прапором, займався збором коштів на Кубанський національний фонд.[3]. Став також співзасновником «Українського товариства середньошкільників».

Після окупації Кубані військами Добровольчої армії переїжджає до Києва, щоб не бути мобілізованим до антиукраїнських збройних сил. Сам писав про свій вибір так: «Як маю десь і за щось… покласти своє життя, так подамся я туди, де буде за що вмерти, тобто на Україну, в українське військо»[3].

Київ

[ред. | ред. код]

У серпні 1918 р. залишив Кубань із посвідкою особи від голови Кубанської крайової ради Луки Бича.

У Києві став учасником Кобзарського хору під керівництвом Василя Ємця, який називав його «одним із ліпших членів… київської Капели кобзарів». Відступив з Армією УНР перед приходом більшовиків.

Еміграція

[ред. | ред. код]
Михайло Теліга з бандурою

Перебував у таборі для інтернованих вояків у Каліші до 1925 року, створив за цей час етнографічний ансамбль і викладав гру та майстрування бандури.

З Польщі перебрався до Подєбрад у Чехословаччину, щоб вивчати лісівництво в Українській господарській академії, ректором якої був Іван Шовгенів, батько його майбутньої дружини, відомої української поетеси і громадської діячки Олени Теліги.

Олена разом з Михайлом брала участь у танцювальній групі Василя Авраменка в 1925—1927 рр. Згодом їх повінчав православний священик Євген Погорецький 1 серпня 1926 р. в євангелицькій церкві св. Миколи в Подєбрадах.

У 1923—1927 рр. відомий бандурист Василь Ємець запрошений Українським Громадським Комітетом очолити школу й ансамбль бандуристів у Подєбрадах та Празі, і Теліга у цій школі викладав та грав, а також у меншому квінтеті.

У 1926 в Празі редагує і видає перший в історії збірник творів для бандури накладом 1000 примірників у видавництві «Кобзар».

Після закінчення студій в Українській господарській академії, Теліги переїхали до Польщі в 1929 р., де він згодом дістав працю землеміра в селі Желязна-Жондова. У міжвоєнний період належав до Спілки інженерів і техніків українців-емігрантів у Польщі.

У 1939 переїхав у Краків.

Повернення в Київ

[ред. | ред. код]

У 1941 повернувся до Києва у складі похідних груп Організації Українських Націоналістів разом з дружиною.

У 1942 р. розстріляний німцями разом з членами Спілки письменників.

Творча спадщина

[ред. | ред. код]
  • Збірник нот та відписи з приготовленого до друку другого збірника.
  • У 1938 р. у Варшаві записав 3 платівки для польської фірми — «Syrena Electro».
  • 1) Запорізький марш
  • 2) Гей видно село
  • 3) Ой, літа орел
  • 4) Ой, не ходи Грицю
  • 5) Виклик (Ніч така Господи)
  • 6) Встає хмара
  • 7) Ой на горі вогонь горить

Образ у кінематографі

[ред. | ред. код]

Див. також

[ред. | ред. код]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ а б Чеська національна авторитетна база даних
  2. ↑ Нирко О. Неповний список репресованих кобзарів-бандуристів Кубані / Польовий Р. — Київ: Діокор : Кубанська Україна, 2002. — С. 194.
  3. ↑ а б в ЦДАВО України, ф. 3795, оп. 5, спр. 78, арк. 20 - 29 //
  4. ↑ Танок метелика. dzygamdb.com (укр.). Процитовано 11 вересня 2022.

Література

[ред. | ред. код]
  • Бачинська-Донцова М[арія]. Теліги. // Жданович, О[лег] (ред.). Олена Теліга. Збірник. Детройт-Нью-Йорк-Париж: Український золотий хрест у ЗСА, 1977: 215—226.
  • Жданович О[лег] (псевдонім Олега Штуля) (ред.). Олена Теліга. Збірник. — Детройт-Нью-Йорк-Париж: Український золотий хрест у ЗСА, 1977.
  • Клиновий Юрій (псевдонім Ю. В. Стефаника). «Великий мир Олени Теліги». // Моїм синам, моїм приятелям. — Едмонтон-Торонто: Слово, 1981: С. 379—396.
  • Лащенко Галина. Перша зустріч з Оленою Телігою. // Жданович, О[лег] (ред.). Олена Теліга. Збірник. Детройт-Нью-Йорк-Париж: Український золотий хрест у ЗСА, 1977: С. 284—291.
  • Литвиненко Сергій. Зустріч з Михайлом Телігою. // Жданович, О[лег] (ред.). Олена Теліга. Збірник. Детройт-Нью-Йорк-Париж: Український золотий хрест у ЗСА, 1977: 319—325.
  • Миронець Надія. «І злитись знову зі своїм народом». // Олена Теліга. О краю мій… Твори, документи, біографічний нарис. — К.: Видавництво ім. Олени Теліги, 1999: С. 321—447.
  • Теліга Олена. О краю мій… Твори, документи, біографічний нарис. — К.: Видавництво ім. Олени Теліги, 1999.
  • Чабан Микола. Забытая статья Михаила Телиги //Первые кубанские литературно-исторические чтения /Научный редактор В. Чумаченко. — Краснодар, 1999. — С. 105—106.
  • Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж — Нью-Йорк : Молоде життя, 1955—1995. — ISBN 5-7707-4049-3.

Посилання

[ред. | ред. код]
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Теліга_Михайло_Якович&oldid=43561318