Терера обійська
| Терера обійська | ||||||||||||||||
|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
| Біологічна класифікація | ||||||||||||||||
| ||||||||||||||||
| Spizocorys conirostris Whiterby, 1905 | ||||||||||||||||
 Ареал виду | ||||||||||||||||
| Синоніми | ||||||||||||||||
| Calandrella obbiensis | ||||||||||||||||
Посилання
| ||||||||||||||||
|
Тере́ра обійська[2] (Spizocorys obbiensis) — вид горобцеподібних птахів родини жайворонкових (Alaudidae)[3]. Ендемік Сомалі.
Довжина птаха становить 12-13 см, з яких від 3,57 до 3,9 см припадає на хвіст. Довжина дзьоба становить 1,35-1,55 см. Виду не притаманний статевий диморфізм. Лоб і тім'я сіро-коричневі або жовтувато-коричневі, потилиця і задня частина шиї дещо світліші. Бічні сторони шиї сіро-коричневі. Спина охриста, верхні покривні пера хвоста світло-охристі. Навколо очей білі кільця, над очима світлі "брови", під очима темні смуги, скроні і щоки світло-коричневі. Підборіддя і горло білі. Груди, верхня частина живота і боки білі з жовтуватим відтінком, поцятковані темними смужками, решта нижньої частини тіла біла. Махові пера коричневі. стернові пера темно-коричневі. Крайні стернові пера мають білі края, центральні стернові пера мають охристі края. Очі карі, дзьоб рожевувато-коричневий.
Ареал обійських терер обмежений прибережною смугою на сході країни, шириною 2,5 км і довжиною 570 км, від Хобьо[en] на півночі до Могадішо на півдні. Обійські терери живуть на піщаних дюнах, порослих чагарниками. Сезон розмноження триває з травня по липень. Гніздо чашоподібне, зроблене з сухої трави і корінців, розміщується на землі. У кладці 2-3 яйця.
- ↑ BirdLife International (2016). Spizocorys obbiensis. Архів оригіналу за 19 травня 2021. Процитовано 5 березня 2022.
- ↑ Фесенко Г. В. Вітчизняна номенклатура птахів світу. — Кривий Ріг : ДІОНАТ, 2018. — 580 с. — ISBN 978-617-7553-34-1.
- ↑ Gill, Frank; Donsker, David, ред. (2021). Nicators, reedling, larks. World Bird List Version 12.1. International Ornithologists' Union. Архів оригіналу за 8 травня 2014. Процитовано 05 березня 2022.
- Rudolf Pätzold: Die Lerchen der Welt. Westarp Wissenschaften, Magdeburg 1994, ISBN 3-89432-422-8.
- Rudolf Pätzold: Kompendium der Lerchen. Alle Lerchen unserer Erde. Jan-Schimkat-Medienpublikation, Dresden 2003, ISBN 3-00-011219-7.
|
Це незавершена стаття з орнітології. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |