Тиснява у «Сокольниках»
| Тиснява після хокейного матчу в Сокольниках | |
|---|---|
 | |
| Причина | Тиснява |
| Країна |  СРСР |
| Місце | Москва |
| Дата | 10 березня 1975 року |
| Загиблих | 21 |
| Постраждалих | 25 |
  Москва | |
Тиснява після хокейного матчу в «Сокольниках», також «Тиснява через жуйку» — тиснява, що сталася 10 березня 1975 року в Палаці спорту «Сокольники» в Москві, після того, як завершився товариський матч між юніорською збірною СРСР і канадською юніорською командою «Беррі Кап».
Причиною тисняви стало те, що велика кількість людей хотіли отримати жуйку, на той момент заборонену в СРСР, від канадських гравців, і керівництво Палацу спорту саме тоді вимкнуло світло у приміщенні.
У тисняві загинула 21 особа, з них 13 жертвам не виповнилося 16 років, 25 осіб зазнали травм. Радянські ЗМІ замовчували інформацію про трагедію, проте її широко обговорювали в Москві на рівні чуток.
На початку 1975 року канадська хокейна юнацька команда «Беррі Кап» із провінції Онтаріо приїхала в СРСР для проведення товариських матчів з радянськими юніорами віком близько сімнадцяти років. Всього планували провести п'ять матчів: по дві гри з юнацькою збірною СРСР, дві з московським «Спартаком» і одну з командою «Крила Совєтов». Спонсором поїздки був світовий лідер із виробництва жувальної гумки Wrigley. За умовами контракту канадські гравці отримали по 15-кілограмовій коробці жувальної гумки цієї фірми, яку вони зобов'язані були безкоштовно роздавати. Саме ці подарунки зіграли фатальну роль у трагедії. У складі делегації були й представники фірми-спонсора. За численними свідченнями, канадці розкидали жуйку мало не під час гри, а потім у рекламних цілях фотографували та знімали на кінокамеру, як юрби московських дітей, які збожеволіли від щастя дотику до забороненого західного продукту, кидалися її збирати.[1]
Імпортна жуйка була бажаним предметом для радянських школярів. Діти нерідко випрошували жувальну гумку в іноземних туристів. Вчителі та вожаті сварили за жування гумки: змушували публічно випльовувати, лякали виразкою та гастритом, вичитували на зборах і класних годинах, викликали до школи батьків.
Матч 10 березня був третім у серії, і чутки про добрих канадців, що роздають жадані ласощі, вже облетіли московські школи. Саме підлітки становили більшу частину глядачів.
|
Мені пощастило: разом із двома однокласниками ми сіли на першому ярусі в третьому ряду — якраз навпроти лавки канадців. Всю гру канадці оберталися і кидали дітям жуйку і наклейки. У залі сиділи солдати і міліція — і вони багатьом не дозволяли все це підбирати. У дев'ятому ряду сиділи іноземці, але до них нам не дозволяли наближатися.
Матч закінчився 3:3, і як пролунала сирена, ми кинулися до виходу, щоб встигнути до посадки іноземців в автобуси — там ще щось можна було схопити. Якби ми знали, що через цю жуйку наш друг Вовка загине!» — з показань свідка А. Назарова (15 років)[1]. |
|
На матч у палаці спорту зібралися 4,5 тисячі глядачів. Залу заповнили повністю, але тим не менше у вечір матчу директор «Сокольників» був відсутній. Його заступниця також покинула ковзанку. З персоналу ковзанки залишилися лише черговий адміністратор, який перебував біля службового входу, та електрик, який перебував у стані алкогольного сп'яніння. За офіційною версією, саме він припустив, що усі глядачі вже покинули трибуни та передчасно погасив освітлення палацу спорту, переплутавши рубильники[2]. За іншою версією, світло вимкнули свідомо для того, аби в західні ЗМІ не потрапили фотографії збору жувальної гумки[3].
|
|
… вийшов справжній живий прес. Напираючи зверху веселі молоді хлопці кричали: «Давай, іди!» Але йти було нікуди. Нагорі ж цього ніхто не розумів, і люди, що були там, більшість з яких було 15—16-річного віку, продовжували тиснути на натовп. А ті, що стояли біля дверей уже не могли розмовляти, бо стали задихатися[2]. |
|
21 особа загинула, з них 13 жертвам не виповнилося 16 років, 25 осіб зазнали травм[4]. У радянських ЗМІ про трагедію в Сокольниках не було ні слова, проте на рівні чуток подію обговорювали в Москві дуже широко[3].
Суд засудив директора палацу спорту Олександра Борисова до трьох років позбавлення волі, його заступника засудили до умовного терміну, начальника 79-го відділу міліції та начальника відділу ППС Сокольницького РУВС — до трьох років позбавлення волі кожного (максимальне на той час покарання за статтею 172 КК РРФСР про відповідальність за халатне виконання своїх службових обов'язків), але вже в грудні того ж 1975 року всі засуджені були амністовані, а Олександра Борисова призначили на посаду директора БСА «Лужники»[5].
Зняли з посади завідувача відділу спортивних споруд Московського міського спорткомітету Миколу Козиріна, який перебував у той день в закордонному відрядженні в Гамбурзі, ФРН[6].
Після трагедії палац спорту «Сокольники» закрили на тривалу реконструкцію. Усередині арени розширили проходи, зменшили кут нахилу сходів та покращили освітлення на входах. З чотирьох до десяти збільшили кількість сходів для входу і виходу[5].
Беручи до уваги, що наближалася Олімпіада-80[5], керівництво країни ухвалило рішення налагодити виробництво жувальної гумки в СРСР. У 1976—1977 роках запрацювали лінії з випуску першої радянської жуйки в Бійську, Єревані, Ростові-на-Дону, Таллінні, а пізніше — і в інших містах[7].
У квітні 2013 року на стадіоні з'явилася меморіальна табличка на згадку про жертв трагедії[8].
- ↑ а б Удавили за жвачку - Свободная Пресса. svpressa.ru (рос.). 6 січня 2011. Архів оригіналу за 5 серпня 2020. Процитовано 23 березня 2021.
- ↑ а б «Щасливе» життя в СРСР: 21 людина загинула на стадіоні у тисняві за канадську жуйку. @bastion_tv (укр.). 11 липня 2020. Архів оригіналу за 28 січня 2021. Процитовано 23 березня 2021.
- ↑ а б Жуйка у СРСР: чому її спочатку забороняли і коли дозволили. OBOZREVATEL NEWS (укр.). 7 лютого 2021. Архів оригіналу за 22 лютого 2021. Процитовано 24 березня 2021.
- ↑ Gazeta.ua (24 грудня 2009). Під час давки за жуйкою загинула 21 людина. Gazeta.ua (укр.). Архів оригіналу за 8 червня 2013. Процитовано 23 березня 2021.
- ↑ а б в 45 лет назад на матче СССР и Канады погиб 21 человек. Давка началась из-за бесплатной жвачки. Eurosport (рос.). 10 березня 2020. Архів оригіналу за 21 січня 2021. Процитовано 23 березня 2021.
- ↑ Смерть из-за жвачки. Советский спорт (рос.). Архів оригіналу за 12 жовтня 2021. Процитовано 23 березня 2021.
- ↑ Куимова, Полина. «Футбольные» жвачки из 90-х. Собрали вкладыши нашего детства. www.championat.com (рос.). Архів оригіналу за 24 березня 2020. Процитовано 23 березня 2021.
- ↑ В Сокольниках открыли табличку в память о трагедии 1975 года. Прессбол. Процитовано 23 березня 2021.