Тис гострокінцевий
| Тис гострокінцевий | |
|---|---|
| |
| Тис гострокінцевий | |
| Біологічна класифікація | |
| Царство: | Рослини (Plantae) |
| Клада: | Судинні рослини (Tracheophyta) |
| Клада: | Голонасінні (Gymnosperms) |
| Відділ: | Хвойні (Pinophyta) |
| Клас: | Хвойні (Pinopsida) |
| Порядок: | Соснові (Pinales) |
| Родина: | Тисові (Taxaceae) |
| Рід: | Тис (Taxus) |
| Вид: | Тис гострокінцевий (T. cuspidata)
|
| Біноміальна назва | |
| Taxus cuspidata | |
Тис далекосхідний або тис гострокінцевий, японський (лат. Taxus cuspidata Sieb, et Zuce , англ. Japanese Yew, Spreading Yew, дан. Japansk taks, кит.: 紫杉, кор. 주목, нім. Japanische Eibe, фін. Japaninmarjakuusi, фр. If du Japon) — вічнозелене дерево з родини тисові (лат. Тахасеае). Релікт третинного періоду[1].
Вічнозелене дводомне дерево 10—20 м заввишки. Кора стовбура бурувато-червона, трохи розтріскана. Хвоя цупка, плоска, серпоподібно вигнута, різко загострена, із голчастим вістрям на кінці, темно-зелена зверху та світло-зелена знизу. Мегастробіли поодинокі, розташовані на кінцях дуже коротких пазушних пагонів. Шишкоягоди з соковитою оболонкою-принасінником блідо-рожевого кольору та однією насіниною, яка дозріває у вересні-жовтні. Зимостійкіший, ніж тис ягідний, посухостійкий, невибагливий до родючості ґрунту.
Особливого вигляду надає форма крони. Після стриження добре зберігає форму, особливо у молодому віці. Росте повільно.
Рослина поширена в Південному Приамур'ї, Примор'ї, Кореї, КНДР, Китаї, Японії на о. Сахалін та Курильських островах. Зустрічається рідко в змішаних хвойних і хвойно-листяних широколистяних лісах від низовин до низьких гір, від 100 м до 1600 м над рівнем моря.
В Україні в культурі з XX ст., здебільшого у ботанічних садах, деяких дендраріях та дендропарках.
На Полтавщині зростає в Устимівському дендропарку (одна рослина висотою 1,5 м 1986 p.), ПП СПМ «Дендрарії держсортомережі», а також у Парку радгоспу «Партизан» (Криворудський)[1].
Всі органи тиса: кора, хвоя, молоді пагони — надзвичайно отруйні, бо містять у собі отруйний алкалоїд таксан. І все ж копитні та гризуни охоче поїдають без шкоди для здоров'я молоді паростки тиса (тому відновлення виду на Далекому Сході дуже ускладнене), а для корів і коней вони надзвичайно отруйні. А от соковитий рожевий м'якуш, яким вкрита насінина, токсину не має. Отже, його можна їсти. Сама насінина теж містить токсин, однак є відомості, що насіння іноді використовують у харчуванні[2].
Деревина цього тиса використовується в Китаї для будівництва, виготовлення меблів, різьби по дереву та ін. У Японії вона використовується для побутових меблів, посуду, токарних виробів та скульптур; також у промислових масштабах використовується для виготовлення олівців. На островах Хоккайдо і Сахаліні з тиса роблять ручки мисливських ножів. Серцевина дає коричневий або червоний барвник. Екстракти багатьох частин рослини (коріння, деревини, кори і листя) використовуються в традиційній китайській медицині (лікування діабету), а в наш час фармацевтична промисловість стала дуже зацікавлена протираковими властивостями його алкалоїдів (таксани), назва ліків: Таксол. У садівництві рослина була настільки популярна протягом довгого часу, що вид нині рідко зустрічається в дикій природі, але його вирощують майже повсюдно в урбанізованих районах Японії. Існують численні сорти і вид використовується в культурі бонсай. Японський тис був інтродукований у Європі (Англія) в 1855 році Робертом Фортуне і більше сортів були виведені тут, а також у США. Гібрид між T. baccata та T. cuspidata виник у США в 1900 році і з нього було виведено подальші сорти.
Цей вид був перерахований у Додатку II CITES у зв'язку з промисловим використанням його листя для екстрагування хімічних речовин, які діють як ліки проти раку. Ця експлуатація була локалізована і не призвела до значного зниження чисельності в межах широкого ареалу поширення цього виду. Вид зафіксований на різних охоронних територіях у більшості частин ареалу.
Тис гострокінцевий з'явився на планеті 2,5 мільйона років тому і недаремно називається «Живою скам'янілістю». Цей вид дерев вважається дуже рідкісним, і за твердженням деяких ботаніків, уже перебуває на межі зникнення[3].
Тис гострокінцевий живе до 1500 років, хоча і такий вік для нього далеко не межа. Здавна цей тис японці вирощували біля власних осель як символ довголіття і непорушності зв'язків у родині[2].
З 1966 року тис затверджено деревом-символом японської префектури Ґіфу[4].
- The Gymnosperm Database [Архівовано 13 серпня 2014 у Wayback Machine.] (англ.)
- ↑ а б Варченко Наталія Петрівна. Аутфітосозологічний аналіз і конспект раритетної екзотичної дендрофлори природно-заповідного фонду Полтавської області // Чорноморський ботанічний журнал. — 2009. — Т. 5, вип. 4 (25 грудня). Процитовано 13.12.2011.
- ↑ а б Тис. Зелені ліки. Архів оригіналу за 17 липня 2013. Процитовано 13 грудня 2011. [Архівовано 2014-01-16 у Wayback Machine.]
- ↑ Півторатисячолітнє дерево збереглося у центральному Китаї. 30 грудня 0016. Процитовано 13 грудня 2011.
{{cite web}}: Недійсний|deadurl=404(довідка)[недоступне посилання з липня 2019] - ↑ Символи префектури Ґіфу. Архів оригіналу за 17 липня 2013. Процитовано 13 грудня 2011.
Види роду Тис | ||
|---|---|---|
 | ||
 | |
|---|---|
| Нормативний контроль |