Титаренко Григорій Володимирович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Титаренко Григорій Володимирович
Народився1 серпня 1949(1949-08-01) (74 роки)
с.Чернечий Яр
Громадянствоукраїнське
Національністьукраїнець
ДіяльністьЖурналіст, краєзнавець
Нагородилауреат літературної премії ім. П.Ротача (2019).

Титаренко Григорій Володимирович (01.08.1949, с. Чернечий Яр, Диканський район, Полтавська область) — український журналіст, краєзнавець. Член Національної спілки журналістів України(2017). Лауреат  літературної премії ім. П.Ротача (2019).                                

Життєпис

[ред. | ред. код]

Народився 1 серпня 1949 року у селі Чернечий Яр, Диканського району, Полтавської області. З 1956 по 1964 рік навчався в Чернечеярській 8-річній школі. З 1964 року навчався у Великобудищанській середній школі. У 1968 році поступив до Дніпродзержинського індустріального інституту, який закінчив у 1973 році. За фахом інженер-металург.

Працював на Полтавському автоагрегатному заводі (1973—1986, остання посада — гол. металург заводу), Полтавському НВО "Технологіяˮ (1986—1991, гол. конструктор проектів), очолював підприємство "Проміндустріяˮ (Полтава, 1991—2009).

Друкується з 2009 року. В місцевій, обласній і всеукраїнській періодичній пресі вмістив близько 100 публікацій краєзнавчого змісту. Публікував статті по краєзнавству в газетах «Сільські вісті», «Вчительська газета» і альманасі «Рідний край» та інших газетах і журналах України і США. Автор книг «Планетарний голос Андрія Кикотя» і «Історія села Чернечий Яр 50-х років ХХ століття». З 2017 року член Національної спілки журналістів України.[1]

Журналістська діяльність

[ред. | ред. код]

Статті:

  • "Слава і біль України. Іван Стешенко: квітка ломикаміньˮ ("Сільські вістіˮ, 2009, № 86, 31 лип.)
  • "Еволюція від марксизму до українського патріотизмуˮ (альм. "Рідний крайˮ, Полтава, 2010, № 2, с. 211—215)
  • "Повість "Близнецыˮ Т. Г. Шевченка в перекладі І. М. Стешенкаˮ ("Українська мова та літератураˮ, 2011, № 5-7, лютий, с. 2)[2]
  • "Самородок [про І.Новобранця]ˮ ("Українська доляˮ, 2012, № 41, 12 жовт., с. 6)
  • "У Полтаві Шевченко плакавˮ ("Вечірня Полтаваˮ, 2013, № 11, 13 бер., с. 2)
  • "Згадую Миколу Федосійовича Кагарлицькогоˮ (альм. "Рідний крайˮ, 2016, № 1, с.183-184)
  • "Живий пам᾽ятник гетьману Іванові Мазепіˮ ("Зоря Полтавщиниˮ, 2017, № 41-42, 21 бер., с. 5)
  • "Шевченкове Слово з вівтаря [про гастролі нар. арт. України В.Голуба у США]ˮ ("Час і подіїˮ, США, 2017, № 23, 6 серп.)[3]
  • "Аксакал полтавського цеху художників: Виставка-спомин про майстра [В.Трохимця-Мілютіна]ˮ (альм. "Рідний крайˮ, 2019, № 1, с. 148—152)[4]
  • "ГЕНІЙ: Мої зустрічі і прощання з Іваном Драчемˮ (альм. "Рідний крайˮ, 2019, № 1, с. 211—212)
  •  "Андрій Кикоть повертаєтьсяˮ ("Зоря Полтавщиниˮ, 2019, № 98, 24 груд., с. 4)[5] та ін.

Творчість    

[ред. | ред. код]
  • Упорядник книги "Іван Стешенко: Твори. Переклади. Вибране листуванняˮ (Полтава, 2013, післямова Г. А. Александрової)
  • Автор каталогу-монографії "Іван Новобранець. Заслужений художник Україниˮ (Полтава, 2014)
  • Автор книги "Планетарний голос Андрія Кикотяˮ (Біла Церква, 2017; Полтава, 2018).[6]
  • Автор книги «Історія села Чернечий Яр 50-х років ХХ століття» (Біла церква 2021).

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. Vitaly, Signatulin (1 серпня 2019). «Повний сили та одваги». grinchenko-inform.kubg.edu.ua (укр.). Процитовано 24 березня 2024.
  2. Титаренко, Г. (2013). Повість Близнецы Т. Г. Шевченка в перекладі І. М. Стешенка. Рідний край. № 1. с. 106—108. ISSN 2075-1222. Процитовано 24 березня 2024.
  3. Vitaly, Signatulin (1 червня 2017). Шевченкове Слово з вівтаря. grinchenko-inform.kubg.edu.ua (укр.). Процитовано 24 березня 2024.
  4. Титаренко, Г. (2019). Аксакал полтавського цеху художників Віктор Трохимець-Мілютин: виставка-спомин про Майстра. Процитовано 24 березня 2024.
  5. Андрій Кикоть повертається. Зоря Полтавщини (ru-RU) . 26 грудня 2019. Процитовано 24 березня 2024.
  6. EditorVVS (25 лютого 2019). «Планетарний голос Андрія Кикотя» Григорій Титаренко. www.polinfo.gov.ua (uk-ua) . Процитовано 24 березня 2024.