Тишівці
| Тишівці Tyszowce | ||||
|---|---|---|---|---|
| ||||
_-_DSC02950_v1.jpg) | ||||
| Основні дані | ||||
| 50°37′ пн. ш. 23°42′ сх. д. / 50.617° пн. ш. 23.700° сх. д. | ||||
| Країна |
 Польща | |||
| Регіон | Люблінське воєводство | |||
| Площа | 18,52 км² | |||
| Населення | ▼ 2 091 (01.01.2020) | |||
| · густота | 117 (2008[1]) осіб/км² | |||
| Міста-побратими | Б'яш-Сен-Вааст (2007) | |||
| Телефонний код | (48) 84 | |||
| Часовий пояс | UTC+1 і UTC+2 | |||
| Номери автомобілів | LTM | |||
| GeoNames | 756438 | |||
| OSM | ↑3108437 ·R (Тишівці) | |||
| SIMC | 0903676 | |||
| Поштові індекси | 22-630 | |||
| Міська влада | ||||
| Вебсайт | tyszowce.bip.lublin.pl | |||
| Мапа | ||||
 | ||||
|
| ||||
|
| ||||
 Тишівці у Вікісховищі | ||||
Тишівці[2][3] (Тишовце, пол. Tyszowce) — місто у східній Польщі. Належить до Томашівського повіту Люблінського воєводства.
Історично Тишівці мало два передмістя — Замлиння (сьогодні окреме село) та Дубина (нині частина міста)[4].
У 1921 році міське поселення Тишівці входило до складу гміни Тишівці Венгрівський повіту Люблінського воєводства Польської Республіки[5]. За даними перепису населення Польщі 1921 року в містечку налічувалося 678 будинків та 4420 мешканців, з них[5]:
- 2101 чоловік та 2319 жінок;
- 377 православних, 1592 римо-католики, 2451 юдей;
- 86 українців («русинів»), 3439 поляків, 887 євреїв, 8 осіб іншої національності.
За німецької окупації у місті діяла філія Замістського Українського допомогового комітету та українська школа[6]. У 1943—1944 роках польські шовіністи вбили в Тишівцях 11 українців[7].
Демографічна структура станом на 31 березня 2011 року[8][9]:
| Загалом | Допрацездатний вік |
Працездатний вік |
Постпрацездатний вік | |
|---|---|---|---|---|
| Чоловіки | 1097 | 248 | 738 | 111 |
| Жінки | 1131 | 218 | 650 | 263 |
| Разом | 2228 | 466 | 1388 | 374 |
.jpg)
У місті були три трибанні церкви, спочатку православні, котрі після Берестейської унії, ймовірно, стали унійними. Одна із них, парафіяльна, стояла в середмісті й була присвячена святій Параски П'ятниці, друга в передмісті Замлиння — святого Микити, третя була в передмісті Дубині — Пречистої Діви Марії (Пресвятої Богородиці)[10][11][3].
Перша згадка про православну церкву в Тишівцях датується 1531 роком[2]. Перший відомий опис тишовецьких церков походить з 1660 року і був виконаний в ході візитації, проведеної після військових дій середини XVII століття. Всі три споруди були дерев'яними, а церква на Замлинні згадується як новозбудована (ймовірно відбудована після військових дій). Стан церков визнаний як «добрий». Коло всіх храмів були кладовища, які в передмісті Дубині і у середмісті були обгороджені, а коло Замлинської не огороджені. В записі, з 1660 року сказано, що вони описані в звітах в попередніх візитацій, котрі, однак, до нас не дійшли.[11] 1872 року до місцевої греко-католицької церкви належало 1220 вірян[3].
У часи панування Російської імперії у 1871 році була побудована у московському стилі із каменю церква святої Параски / святого Миколи поруч зі старою церквою у середмісті, яку потім російська влада розібрала[10][12][3]. 1875 року усі три греко-католицькі церкви перетворено на православні[3]. Поруч з церквою святої Параски у 1920-ті роки стояло приміщення українського просвітного товариства «Рідна Хата»[12].
17 червня 1938 року польська влада розібрала інші дві українські церкви — Пречистої Діви у передмісті на Дубині та святої П'ятниці на Замлинні[2][10]. Архітектор Леонід Маслов подавав такий опис вигляду цих церков до їхнього руйнування[10]:
|
Особливо прегарна своїми пропорціями та шляхотними зарисами бань була церква св. Микити на "Замлинні". Була це чудова памятка старовинної української деревяної архітектури; ще цікавіша вона є тим, що збереглася аж до свої останніх днів без всяких перебудов, у свойому первісному вигляді. Коли вона збудована — невідомо, але можливо що ще в кінці XVI століття. Була це тризрубна церква, з середнім зрубом більшим і вищим від інших. Східній мав зрізані два зовнішні кути; над кожним зрубом були восьмибічні бані, вміщені на невисоких, теж восьмибічних бідбанниках. Вхід був від заходу. Вікна мала вона лише з південної сторони, а з північної було лише одне кругле віконце в середньому підбаннику. Церква ця мала колись навколо стін опоясення, сперте на вистаючих із стін зрубів кінцях брусів; над опоясенням стіни були зашальовані доземими дошками, під опоясенням — голі, нешальовані; бані були покриті ґонтою.
Церква Пречистої на "Дубині" була дуже подібна до вище описаної церкви св. Микити; мала вона від заходу ґаночок у вигляді дашка, спертого на двох стовпчиках, а при східньому зрубі з північної сторони мала прибудовану "ризницю". Церква була покрита бляхою, якою заступлено попереднє, мабуть ґонтове, покриття. Час збудовання цієї церкви є також незнаний, відомо тільки, що існувала вона вже в 1641 році. |
|
- Галина Вишневська (нар. 1930) — українська філологиня[13].
- Василь Криницький (1888-?) — український громадський діяч[14].
- Іван Левчук (1867—1947) — український церковний діяч[15].
- Семен Любарський (1878—1944) — український громадський і політичний діяч.
- ↑ Населення, площа та густота за даними Центрального статистичного офісу Польщі. Powierzchnia i ludność w przekroju terytorialnym w 2007. [1].
- ↑ а б в Крип'якевич І., Крип'якевич Р. Матеріали до історії церков Холмщини і Підляшшя // Холмщина і Підляшшя : іст.-етногр. дослідж. — Київ : Родовід, 1997. — С. 150.
- ↑ а б в г д Saładiak A. Pamiątki i zabytki kultury ukraińskiej w Polsce. — Warszawa, 1993. — С. 330. (пол.)
- ↑ а б Tyszowce // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego. — Warszawa : Druk «Wieku», 1892. — Т. XII. — S. 727—728. (пол.)
- ↑ а б Skorowidz miejscowości Rzeczypospolitej Polskiej opracowany na podstawie wyników pierwszego powszechnego spisu ludności z dn. 30 września 1921 r. i innych źródeł urzędowych. Т. Tom IV, Województwo Lubelskie. Warszawa: Główny Urząd Statystyczny. 1924. с. 110. (пол.)
- ↑ Макар Ю., Горний М., Макар В., Салюк А. Від депортації до депортації. Суспільно-політичне життя холмсько-підляських українців (1915—1947). Дослідження. Спогади. Документи: У трьох томах. — Чернівці : Букрек, 2011. — Т. 1. Дослідження. — С. 415, 418.
- ↑ Карта вбивств українців польськими партизанськими відділами на Холмщині (1942–1944 роки). Наше слово. 2 жовтня 2014. Процитовано 27 грудня 2022.
- ↑ GUS. Ludność w miejscowościach statystycznych według ekonomicznych grup wieku. Stan w dniu 31.03.2011 r. [Населення статистичних місцевостей за економічними групами віку. Стан на 31.03.2011]. Процитовано 12 серпня 2018.
- ↑ Згідно з методологією GUS працездатний вік для чоловіків становить 18-64 років, для жінок — 18-59 років GUS. Pojęcia stosowane w statystyce publicznej [Терміни, які використовуються в публічній статистиці]. Процитовано 14 серпня 2018.
- ↑ а б в г Маслов Л. Деревяні церкви Холмщини та Підляшшя. — Краків : Українське Видавництво, 1941. — С. 11. — (Минуле і сучасне ч. 15)
- ↑ а б Frykowski J (2012) Parafi e prawosławne i unickie w Tyszowcach XVI—XVIII wieku RADZYŃSKI ROCZNIK HUMANISTYCZNY. tom 10. — S.36
- ↑ а б Парнікоза, Іван. Тишівці. Прадідівська слава. Українські пам’ятки (українська) . Микола Жарких.
- ↑ Макар Ю., Горний М., Макар В. Від депортації до депортації. Суспільно-політичне життя холмсько-підляських українців (1915—1947). Дослідження. Спогади. Документи: У трьох томах. — Чернівці : Букрек, 2014. — Т. 2. — С. 138-139.
- ↑ Ільїн О. Л. Криницький Василь Гнатович // Енциклопедія сучасної України / ред. кол.: І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ. — К. : Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2014. — Т. 15 : Кот — Куз. — 711 с. — ISBN 978-966-02-7305-4.
- ↑ Гаврилюк Ю. Левчук Іван // Енциклопедія сучасної України / ред. кол.: І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ. — К. : Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2016. — Т. 16 : Куз — Лев. — 712 с. — ISBN 978-966-02-7998-8.
- Tyszowce // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego. — Warszawa : Druk «Wieku», 1892. — Т. XII. — S. 727—728. (пол.)
- Тишівці м. www.pslava.info. Прадідівська слава.
 | |
|---|---|
| Нормативний контроль |