Перейти до вмісту

Тома Пікетті

Очікує на перевірку
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Тома Пікетті
фр. Thomas Piketty
Народився7 травня 1971(1971-05-07)[1][2][…] (53 роки)
Кліші[1]
Країна Франція
Діяльністьекономіст, науковий співробітник, письменник, сценарист
Alma materЛондонська школа економіки та політичних наук (1993)[4]
Вища нормальна школа (1993)[5][6]
Вища школа соціальних наук (1993)[4][7][8]
ліцей Людовика Великого (1989)[4]
Lycée Descartesd[4]
ГалузьНаціональна економіка і економіка
ЗакладPSEd[9]
Вища школа соціальних наук[9]
Массачусетський технологічний інститут
Національний центр наукових досліджень[4]
Посадаdirecteur d'étudesd[4] і професор[4]
Науковий керівникRoger Guesneried[8]
Аспіранти, докторантиAntoine Boziod[8]
Mathieu Valdenaired[8]
Julien Grenetd[8]
Gabriel Zucmand[8]
Christine Siegwarth Meyerd[10]
Jonathan Goupille-Lebretd[10]
Thomas Bossuroyd[10]
Gabrielle Fackd[10]
Amory Gethind[11]
Facundo Alvaredod[12]
Camille Landaisd[13]
Nicolas Frémeauxd[14]
Lucas Chanceld[15]
ЧленствоЕконометричне товариство[16]
У шлюбі зJulia Cagéd
Нагороди
Особ. сторінкаpiketty.pse.ens.fr
CMNS: Тома Пікетті у Вікісховищі

Тома́ Пікетті́ (фр. Thomas Piketty, [tɔˈma pikɛˈti]; нар. 7 травня 1971) — французький економіст, працює над нерівністю достатку і доходів. Професор (directeur d'études) Школи вищих досліджень у галузі соціальних наук (École des hautes études en sciences sociales, EHESS), професор Паризької школи економіки, почесний професор (centennial professor) Лондонської школи економіки.[17][18]

Автор бестселера «Капітал у двадцять першому столітті» (Capital in the Twenty-First Century, 2013),[19] у якому підкреслюються теми його роботи над концентрацією та розподілом достатку за останні 250 років. Книга стверджує, що рівень повернення капіталу у розвинених країнах постійно вищий, ніж рівень економічного зростання, що спричинить збільшення нерівності достатку у майбутньому. Він вважає це проблемою, з якою можна боротися перерозподілом через прогресивний глобальний податок на достаток.[20][21]

Біографія

[ред. | ред. код]

Пікетті народився 7 травня 1971 року у паризькому передмісті Кліші. Отримав диплом про завершення середньої освіти (baccalauréat) наукового профілю і після підготовчих класів вступив до Вищої нормальної школи (ENS) у віці 18 років, де вивчав математику та економіку.[22] У 22 роки Пікетті отримав ступінь PhD за дисертацію на тему розподілу достатку, яку він написав у EHESS та Лондонській школі економіки під керівництвом Роже Ґеснері[23] й отримав премію Французької економічної асоціації за найкращу дисертацію року.[24]

Після отримання PhD Пікетті з 1993 по 1995 рік викладав на департаменті економіки у Массачусетський технологічному інституті. У 1995 році приєднався до франузького Національного центру наукових досліджень (CNRS) як дослідник, а у 2000 році став професором (directeur d'études) EHESS.[22]

У 2002 році Пікетті отримав премію як найкращий молодий економіст Франції і станом на 11 листопада 2003 року був членом наукової ради асоціації À gauche, en Europe, заснованої Мішелем Рокаром і Домініком Стросс-Каном.[25]

У 2006 році став першим головою Паризької школи економіки, яку допомагав організовувати.[26] Через кілька місяців залишив цей пост на користь посади економічного радника Сеголен Руаяль, кандидата від Соціалістичної партії на президентських виборах 2007 року.[27][28] Продовжив викладати у EHESS та Паризькій школі економіки у 2007.[29]

Веде колонку у францзькій газеті Libération, інколи пише авторські коментарі для Le Monde.

У квітні 2012 року Пікетті та 42 його колег написали спільного відкритого листа на підтримку Франсуа Олланда.[30] У травні Олланд виграв президентські вибори, змінивши Ніколя Саркозі.

У 2013 році Пікетті отримав дворічну Yrjö Jahnsson Award як економіст до 45 років, який «зробив внесок у теоретичне і прикладне дослідження, що є визначним для вивчення економіки у Європі».[31]

У січні 2015 він відмовився від французького Ордену Почесного легіону, яким був нагороджений за рішенням президента Франсуа Олланда. «Я не вважаю, що уряд повинен вирішувати, хто заслуговує такі нагороди», - заявив Пікетті. Він висловив думку, що владі було б краще активізувати роботу по відновленню зростання економіки Франції, ніж присуджувати такі нагороди.[32][33]

У жовтні 2021 року Томас Пікетті заявив про вживану валюту у франкомовній Західній Африці та у франкомовній Центральній Африці "Продовжувати говорити у 2021 році про франк КФА, це є формою аномалії". Франк КФА є дуже поганою валютою.[34]

Дослідження

[ред. | ред. код]

Пікетті спеціалізується на економічній нерівності, застосовуючи історичний та статистичний підхід.[35][36] У своїх роботах він розглядає рівень накопичення капіталу порівняно з економічним зростанням впродовж двохсот років — від XIX століття до сьогодні. Його оригінальне використання податкової статистики дозволило зібрати дані щодо економічних еліт, які раніше не вивчалися докладно, і встановити їх рівень акумуляції достатку, у тому числі порівняно з рештою суспільства та економікою.

Остання його книга, Капітал у XXI столітті (книга), спирається на економічні дані за 250 років і показує, що постійне зростання концентрації доходів не є саморегульованим. Він пропонує перерозподіл через прогресивний глобальний податок на достаток.[20][37] У своїй книзі Пікетті на прикладі Європи і США він розглядає концепції розвитку капіталу від XVIII століття й до сьогодні. Усі свої ідеї підкріплює розрахунками, елементарними та усім зрозумілими формулами, навіть прикладами з класичного та сучасного мистецтва.

«Капітал у XXI столітті» названо книгою року за версією Financial Times (2014), бестселером New York Times, а у світі станом на 2015 рік продано уже понад два мільйони примірників. Питання, які піднімає автор, зрозумілі читачеві, не знайомому з економічною абеткою. Українською книга вийшла 2016-го року у київському видавництві Наш Формат у серії ICU Business books.

Бібліографія

[ред. | ред. код]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ а б Thomas Piketty, curriculum Vitae, septembre 2013
  2. ↑ White M. L. Encyclopædia Britannica
  3. ↑ Енциклопедія Брокгауз
  4. ↑ а б в г д е ж http://piketty.pse.ens.fr/fr/cv-fr
  5. ↑ http://www.archicubes.ens.fr/lannuaire#annuaire_chercher?identite=Piketty+Thomas
  6. ↑ Piketty T. Thomas Piketty - September 2013 Curriculum vitae — 2013.
  7. ↑ Agence bibliographique de l'enseignement supérieur (France) Système universitaire de documentation — Montpellier: ABES, 2001.
  8. ↑ а б в г д е FCT
  9. ↑ а б Thomas Piketty
  10. ↑ а б в г Математичний генеалогічний проєкт — 1997.
  11. ↑ https://www.parisschoolofeconomics.eu/en/gethin-amory/
  12. ↑ https://www.theses.fr/2008EHES0122
  13. ↑ https://www.theses.fr/2008EHES0022
  14. ↑ https://www.theses.fr/2013EHES0065
  15. ↑ https://www.theses.fr/2018PSLEH063
  16. ↑ https://web.archive.org/web/20140114102155/http://www.econometricsociety.org/news1.asp?ref=102
  17. ↑ Piketty, Thomas. CV. Процитовано 1 травня 2014.
  18. ↑ Thomas Piketty joins LSE as Centennial Professor. London School of Economics and Political Science. Архів оригіналу за 6 березня 2016. Процитовано 16 травня 2015.
  19. ↑ Paris School of Economics. Архів оригіналу за 9 травня 2014. Процитовано 19 травня 2014. [Архівовано 9 травня 2014 у Wayback Machine.]
  20. ↑ а б Krugman, Paul (8 травня 2014). Why We're in a New Gilded Age. The New York Review of Books.
  21. ↑ Tanenhaus, Sam (25 квітня 2014). Hey, Big Thinker: Thomas Piketty, the Economist Behind ‘Capital in the Twenty-First Century’ Is the Latest Overnight Intellectual Sensation. New York Times. Процитовано 26 квітня 2014.
  22. ↑ а б Curriculum vitae. pse.ens.fr. Процитовано 11 січня 2014.
  23. ↑ John Cassidy, "Forces of Divergence", The New Yorker, 31 March 2014.
  24. ↑ Thomas Piketty, a Not-So-Radical French Thinker. The Wall Street Journal. Процитовано 8 грудня 2014.
  25. ↑ Thomas Piketty / France Inter. Franceinter.fr. 20 жовтня 2013. Процитовано 16 червня 2014.
  26. ↑ Annie Kahn and Virginie Malingre (22 лютого 2007). Les " French economists " font école. Le Monde. Процитовано 28 вересня 2010.[недоступне посилання з травня 2019]
  27. ↑ Pourquoi Thomas Piketty quitte la direction de l'École d'économie de Paris. Observatoire Boivigny. 3 березня 2007. {{cite web}}: |access-date= вимагає |url= (довідка); Пропущений або порожній |url= (довідка)
  28. ↑ Avant qu'il ne soit trop tard. Nouvel Observateur. 3 березня 2007. Архів оригіналу за 12 травня 2008. Процитовано 28 вересня 2010. [Архівовано 2008-05-12 у Wayback Machine.]
  29. ↑ Thomas Piketty. Paris School of Economics. Процитовано 13 березня 2014.
  30. ↑ " Nous, économistes, soutenons François Hollande " 17 Apr 2012. lemonde.fr. 17 квітня 2012. Процитовано 16 червня 2014.
  31. ↑ Yrjö Jahnsson Award in Economics. Yrjö Jahnsson Foundation. Архів оригіналу за 3 березня 2016. Процитовано 23 травня 2015. [Архівовано 2016-03-03 у Wayback Machine.]
  32. ↑ Piketty rejects Légion d'Honneur award. Financial Times.
  33. ↑ BBC News – France economist Thomas Piketty rejects Legion D'Honneur. BBC News.
  34. ↑ Thomas Piketty : « Continuer à parler en 2021 de Franc CFA, c’est une forme d’anomalie ». Jeune Afrique.
  35. ↑ Daniel Henninger (12 березня 2009). The Obama Rosetta Stone. The Wall Street Journal. Архів оригіналу за 17 травня 2009. Процитовано 28 вересня 2010. [Архівовано 2009-05-17 у Wayback Machine.]
  36. ↑ Див. його Introduction à la théorie de la redistribution des richesses, Economica, 1994.
  37. ↑ Глибинний огляд Роберта Боєра, лідера French Régulation school у Régulation Review

Посилання

[ред. | ред. код]


П'єр-Симон Лаплас Це незавершена стаття про французького науковця чи науковицю.
Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Тома_Пікетті&oldid=43897582