Троїцький Браїлівський жіночий монастир УПЦ МП
| Троїцький Браїлівський жіночий монастир УПЦ МП | |
|---|---|
 | |
49°06′23″ пн. ш. 28°10′06″ сх. д. / 49.10639° пн. ш. 28.16833° сх. д. | |
| Статус | діючий |
| Країна |  Україна |
| Розташування | Браїлів, Жмеринський район, Вінницька область |
| Конфесія | УПЦ МП |
| Єпархія | Вінницька |
| Засновано | 1635 |
| Будівництво | 1767 — 1778 |
| Реліквії | ікони Браїлівської Почаївської Божої Матері, Браїлівської Ченстоховської Божої Матері, Божої Матері Троєручиці; ковчежець з мощами святих |
| Стан | діючий |
| Адреса | вулиця Монастирська, 1 |
  Троїцький Браїлівський жіночий монастир УПЦ МП (Україна) | |
 | |
 Троїцький Браїлівський жіночий монастир УПЦ МП у Вікісховищі | |
Троїцький Браїлівський жіночий монастир — жіночий монастир під контролем РПЦвУ, що розташований у смт Браїлів, (Жмеринський район, Вінницька область). Комплекс пам'яток архітектури і містобудування національного значення.[1] Діє у приміщенні колишнього монастиря тринітаріїв.
Заснований у 1635 р. у Вінниці за клопотанням Брацлавського підсудка і королівського секретаря Михайла Кропивницького, згодом сенатора польського.
Теперішня будівля монастиря почала зводитися у 1767 р. у Браїлові коштом польського магната Францішека Салезія Потоцького як монастир католицького ордену тринітаріїв. Завершене будівництво було 1778 р. за сприяння його сина Станіслава Щенсного.
Після анексії Поділля Російською імперією в будівлю закритого внаслідок польського повстання 1830—1831 рр. монастиря тринітаріїв у 1845 р. перемістився православний жіночий монастир з Вінниці. Той був закритий уже більшовицькою владою 1932 р. після того, як у монастирі більшовики знайшли збіжжя, приховане під час Голодомору селянами Москалівки і Козачівки. Під час нацистської окупації монастир з дозволу румунської адміністрації відновився у 1942 р., але знову був закритий радянською владою у 1962 р. До 1989 р., коли монастир знову відкрився в цій будівлі, там функціонували Браїлівське профтехучилище, а згодом туристична база. Зараз монастир є діючим Російської православної церкви.[2]. У 90-ті роки ХХ ст. проведено реставрацію всього комплексу будинків і монастирського подвір'я.[3]
З 25 квітня 1895 р. по 1 червня 1898 р. в монастирі служив Старший Священник Ігнатій Олександрович Лотоцький (1834—1898). За час служби він вивчив історію монастиря і написав брошуру «Виннице-Браиловский женский монастырь и его святыни»[4]. Твір був виданий після смерті автора упорядником Євгеном Червінським та сином о. Ігнатія- Олександром Лотоцьким.[5]
Первісно до обителі належали будинок костелу з приєднаним до нього з боку хору корпусом келій, що виконані в стилі бароко. Келії монастиря двоповерхові, цегляні. У ХІХ ст. була зведена брама зі службовими приміщеннями. Брама також відноситься до пам'яток архітектури як окремий об'єкт.
Храм з його складною багатоплановістю об'ємів відрізняється досить стриманим декором фасаду. Це тринавна базиліка, перекрита склепіннями з люкарнами у середньому наві.
Окрасою храму є двоярусна дзвіниця, також побудована у стилів бароко з багатою пластикою та великими проймами. За переказами, дзвони тут лунали по-особливому завдяки овальним отворам на перекриттях склепінь. На другому ярусі дзвіниці в центрі є зображення хреста з двома однаковими двораменними і однією однораменною поперечинами та короною вгорі — герб Пилява родини Потоцьких, який був у ХІХ ст. перероблений у восьмипроменевий старообрядницький хрест.[6]
.jpg)
Інтер'єр розписав у 1787 р. віденський художник-чернець Йозеф Прехтль. Щоб подивитися на стінопис, до храму в 1787 р. навідався поцінувач творчості художника — польський король Станіслав Август Понятовський. Сюжетні та декоративно-орнаментальні мотиви були виконані у стилі рококо. Ці розписи темперою по сухій штукатурці не збереглися. Коли монастир став православним, розписи у стінних нішах виконав Є. Осмоловський. Ті були зіпсовані вже за радянські часи. Рештки стінопису остаточно були забілені наприкінці ХХ ст. У монастирі є свої шановані реліквії:
- ікона Браїлівської Ченстоховської Божої Матері, яка є списком з Ченстоховської і пожертвувана, за переказами, Михайлом Кропивницьким Вінницькому Благовіщенському монастирю в 1635 р.;
- ікона Браїлівської Почаївської Божої Матері, що походить з Почаївської лаври. Її в 1887 р. знайшов у Лаврі професор А. Хойнацький, який довів, що вона є копією чудотворного образу з Браїлова, котрий зник після захоплення містечка турками 1672 р. 1890 р. на цю ікону покладено срібно-позолочені шати, які разом з іншими цінностями зникли після 1917 р. Ікона ж досі зберігається у монастирі;
- ікона Божої Матері Троєручиці, написана на початку ХІХ ст. в Афоні;
- ковчежець з мощами святих.[7]
За переказами місцевих жителів, монастир колись прикрашала статуя Ісуса Христа-Назарея в ріст людини, яку привіз з Туреччини один поляк-католик (За іншим відомостями, реліквію привезено з Мадрида). Це була скульптура Ісуса в багряній туніці із зав'язаними на грудях руками — символічна згадка про християнських невільників, котрих тринітарії викупали з неволі. В одному з тамтешніх міст подолянин став свідком того, як турки розпоряджалися награбованим в Європі майном. Серед вивезених ними цінностей була й статуя Христа. Бідному подолянину чудом вдалося викупити статую у турка і привезти до Браїлова. Нею пишалися як католики, так і православні. Статуя вважалася чудотворною. Згодом її перенесли до нового католицького костелу, звідки вона зникла у вирі подій після 1917 р. Теперішнє її місцезнаходження невідомо.[8]
У 2007 р. проект «Браїлівська скарбниця» був визнаний серед переможців обласного конкурсу «Сім чудес Вінниччини». Проект включив до себе Свято-Троїцький жіночий монастир XVIII ст. УПЦ МП та Державний музей П. І. Чайковського і Н. Ф. фон Мекк, пам'ятку архітектури ХІХ ст. (смт Браїлів, Жмеринський район).[9]
Із Києва можна дістатися будь-якою електричкою жмеринського напрямку до ст. Браїлів, а ще краще — до з.п. Козачівка. Із Вінниці щопівтори години курсує електропоїзд «Козятин-Жмеринка».
-
Троїцький собор. Ракурс -
Монастирські келії -
Свято-Троїцький монастир за річкою Рів -
Вигляд з вулиці Монастирської -
Архітектурний декор дзвіниці -
Ракурс
.jpg)
_DSCF2914.JPG)
.JPG)
- ↑ Пам'ятки історії та культури Вінницької області: словникова частина / Упоряд. Ю. А. Зінько, М. Р. Мудрак та ін. — Вінниця : ДП «Державна картографічна фабрика», 2011. — С. 332.
- ↑ Браїлівський Свято-Троїцький жіночий монастир на сайті Вінницької єпархії УПЦ. Архів оригіналу за 28 серпня 2016. Процитовано 30 березня 2015.
- ↑ Історія Свято-Троїцького жіночого монастиря - vinnychanka.info (укр.). 12 листопада 2022. Процитовано 16 листопада 2022.
- ↑ Лотоцкий И. А. Виннице-Браиловский женский монастырь и его святыни (1900). irbis-nbuv.gov.ua. Процитовано 2 лютого 2019.
- ↑ Diasporiana Електронна бібліотека | Лотоцький О. Сторінки минулого. Ч. 1. diasporiana.org.ua. Процитовано 2 лютого 2019.
- ↑ Визначні пам'ятки Вінниччини: Альбом / Вінниц. обл. краєзн. музей; відп. за випуск К. Висоцька. — Вінниця, 2011. — С. 137—138.
- ↑ Сім чудес Вінниччини: Альбом / Вінницький обласний краєзнавчий музей; відп. за випуск К. Висоцька. — 2-ге вид. — Вінниця, 2011. — С. 6.
- ↑ Вінниччина туристична: краєзн. довід. / упоряд. О. Кізян; ред. М. Спиця; дизайн Н. Спиця; відп. за вип. Н. Морозова; управління культури і туризму Вінниц. облдержадм.; Вінниц. ОУНБ ім. К. А. Тімірязєва. — Вінниця: ДП «Державна картографічна фабрика», 2009. — С. 99-100.
- ↑ Рішення Вінницької обласної ради № 449 від 18 грудня 2007 р. //Цит. по: Сім чудес Вінниччини: Альбом / Вінницький обласний краєзнавчий музей; відп. за випуск К. Висоцька. — 2-ге вид. — Вінниця, 2011. — С. 3.
- Визначні пам'ятки Вінниччини: Альбом / Вінниц. обл. краєзн. музей; відп. за випуск К. Висоцька. — Вінниця, 2011. — С. 136—139.
- Чотирнадцять мандрівок Вінниччиною / Уклад. Д. Антонюк. — К. : Грані-Т, 2009. — С. 66—67.
- Игнатий Лотоцкий. Виннице-Браиловский женский монастырь и его святыни. Немиров: Тип. Р. Б. Шерра, 1900.