Перейти до вмісту

Тіна Ансельмі

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Тіна Ансельмі
італ. Tina Anselmi
Ім'я при народженніітал. Tina Anselmi
Народилася25 березня 1927(1927-03-25)[2]
Кастельфранко-Венето, Тревізо, Венето, Італія[3][4][2]
Померла1 листопада 2016(2016-11-01)[1][2] (89 років)
Кастельфранко-Венето, Тревізо, Венето, Італія[3][4][2]
·хвороба Паркінсона
Країна Італія
 Королівство Італія
Діяльністьписьменниця, вчителька, партизанка, політична діячка, профспілкова діячка
Alma materКатолицький університет Святого Серця
Знання мовіталійська
Посадачлен Палати депутатів Італії[d], Italian Minister of Healthd, Italian Minister of Healthd[4], Italian Minister of Labour and Social Affairsd[4], член Палати депутатів Італії[d], член Палати депутатів Італії[d], член Палати депутатів Італії[d], член Палати депутатів Італії[d] і член Палати депутатів Італії[d]
ПартіяХристиянсько-демократична партія
Автограф
Нагороди
Кавалер Великого хреста ордена «За заслуги перед Італійською Республікою»

Тіна Ансельмі (25 березня 1927 — 1 листопада 2016) — членкиня італійського руху опору під час Другої світової війни, яка стала італійським політиком. Вона стала першою жінкою, яка обіймала міністерську посаду в італійському уряді[6].

Раннє життя

[ред. | ред. код]

Ансельмі народилася у Кастельфранко Венето, Тревізо. Батько був помічником фармацевта, а мати, разом із бабусею, керували корчмою.[7]

Дівчина навчалалася спочатку в місцевій середній школі, а потім у викладацькому інституті в Бассано дель Граппа. У вересні 1944 року нацистські солдати змусили її та групу інших студентів стати свідками повішення групи з 31 молодих партизанів.[8] В результаті, вона приєдналася до італійського руху Опору і ввійшла до складу бригади Чезаре Баттісті. Того ж самого року Тіна також вступила до партії Християнської демократії. Після Другої світової війни вона вивчала літературу в Міланському католицькому університеті та почала працювати вчителем початкової школи.[7]

Тіна Ансельмі — політичний діяч. 1989 рік

Політична кар'єра

[ред. | ред. код]

Працюючи вчителем, Ансельмі займала посади у християнських профспілках, зокрема у профспілці початкових вчителів 1948—55 років.[7] У 1959 році вона приєдналася до національної ради Партії християнської демократії, де була заступником лідера партії в 1968—92 роках.[9] У 1963 році її обрали на посаду віце-президентом Жіночої ради Європейського Союзу. З 1958 по 1964 роки вона очолювала молодіжні програми партії «Християнська демократія».

З 1968 по 1987 роки Тіна Ансельмі була депутатом Палати депутатів Італії. Вона тричі обіймала посаду заступника департаменту праці та соціальних служб, і в 1976 році стала першою жінкою, яка входила до складу італійського кабінету, яку при цьому обрав Джуліо Андреотті — міністр праці та соціального захисту. Цю посаду вона обіймала з 1976 ро 1979 роки.[10] З 1978 по 1979 роки вона обіймала посаду міністра охорони здоров'я.[8]

Ансельмі відома своєю головною прихильністю італійських законів щодо рівних можливостей — справа, яку вона завжди виборювала у своєму політичному житті. Наприклад, у 1977 році вона запровадила законопроєкт, який визнавав батьків первинними вихователями своїх дітей.[10] Того ж року було прийнято основний закон про гендерний паритет в умовах зайнятості, головним прихильником якого стала Ансельмі.[11] Вона очолювала Національну комісію з рівних можливостей до 1994 року і зробила величезний внесок у запровадженні Національної служби охорони здоров'я Італії.[8]

У 1981 році вона очолила Парламентську розслідувальну комісію стосовно незаконної масонської ложі P2: ложа в той час вважалася загрозою для суспільства. Ансельмі скала остаточний звіт комісії, який був затверджений у 1984 році, і діяльність ложі припинилася наступного року.[8][12]

Ансельмі була головою комісії по розслідуванні роботи італійських солдатів у Сомалі та національної комісії з питань наслідків законів для італійської єврейської громади. Тіна стала почесним віце-президентом Національного інституту історії визвольного руху в Італії.[13]

Пізніше вона почала описувати свій досвід в Опорі: у 2003 році вона написала «Zia, cos'è la Resistenza?» (Тітка, що таке опір?) — книга, яка зображує італійський опір для молодих людей.[14][15]

У 2004 році вона написала другу книгу для молоді під назвою «Bella ciao: la resistenza raccontata ai ragazzi» (Хей прекрасні: Опір пояснили для дітей)[16].

У 2006 році вона опублікувала свій спогад разом з Анною Вінчі під назвою «Storia Di Una Passione Politica» (Історія пристрасті до політики).[17]

Смерть

[ред. | ред. код]

Тіна Ансельмі померла вдома в Кастельфранко Венето, Тревізо, 31 жовтня 2016 року, у віці 89 років.[8]

Визнання та нагороди

[ред. | ред. код]

18 червня 1998 року Ансельмі нагородили Великим хрестом лицаря: орденом «За заслуги» Італійської Республіки .[18]

У червні 2016 року Ансельмі був зображена на італійській поштовій марці — єдина людина, яку удостоїли таким чином.[19]

Список літератури

[ред. | ред. код]
  1. ↑ а б http://mattinopadova.gelocal.it/regione/2016/11/01/news/e-morta-tina-anselmi-prima-donna-ministro-italiana-1.14343605
  2. ↑ а б в г д Noce T. Dizionario Biografico degli Italiani — 2020.
  3. ↑ а б Deutsche Nationalbibliothek Record #131963872 // Gemeinsame Normdatei — 2012—2016.
  4. ↑ а б в г OPAC SBN
  5. ↑ http://www.corriere.it/politica/16_novembre_01/morta-tina-anselmi-primo-ministro-donna-italia-66c0340a-a00d-11e6-90f7-78e506adbf1c.shtml
  6. ↑ Zapperi, Cesare. È Morta Tina Anselmi, primo ministro donna in Italia. Corriere della Sera (італ.). Процитовано 19 листопада 2016.
  7. ↑ а б в Morta Tina Anselmi, prima donna ministro. adnkronos.com (італ.). Процитовано 4 листопада 2016.
  8. ↑ а б в г д Obituary: Tina Anselmi, first female minister. italianinsider.it. Процитовано 3 листопада 2016.
  9. ↑ Morta Tina Anselmi, prima donna ministro. italiaoggi.it. Процитовано 4 листопада 2016.
  10. ↑ а б Tambor, Molly (2014). The Lost Wave: Women and Democracy in Postwar Italy. Oxford, England: Oxford University Press.
  11. ↑ Jurado, Teresa (2000). Gender Inequalities in Southern Europe: Women, Work, and Welfare in the 1990s. Psychology Press.
  12. ↑ Report on Parliamentary Commission of Inquiry on the P2 Masonic Lodge (Italian) . Mondo a Colori Media Network s.r.l. Процитовано 19 листопада 2016.
  13. ↑ Tina Anselmi. enciclopedia delle donne (італ.). Процитовано 4 листопада 2016.
  14. ↑ Zia, cos'è la Resistenza?. Goodreads (італ.). Процитовано 4 листопада 2016.
  15. ↑ Zia, cos'è la Resistenza?. mannieditori.it (італ.). Процитовано 4 листопада 2016.
  16. ↑ Polo Bibliotecario Piacentino. opac.biblioteche.piacenza.it. Процитовано 4 листопада 2016. [Архівовано 2016-11-04 у Wayback Machine.]
  17. ↑ Storia Di Una Passione Politica. Goodreads (італ.). Процитовано 4 листопада 2016.
  18. ↑ Le onorificenze della Repubblica Italiana. Quirinale (італ.). Процитовано 4 листопада 2016.
  19. ↑ Garuti, Eri (November 2016). Morta Tina Anselmi, prima donna ministro. euronews.com (італ.). Процитовано 4 листопада 2016.

Посилання

[ред. | ред. код]
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Тіна_Ансельмі&oldid=43906006