Тіуанако (культура)
Тіуанако (айм. Tiwanaku) — доколумбова культура, що існувала на території сучасних західної Болівії, південного Перу та північної Чилі. Центром цієї культури було місто Тіуанако, що існувала в період від 1500 року до н. е. до 500 року н. е. Назва культури походить саме від назви міста, оскільки мова цього народу не мала писемності і самоназва не збереглася. Саме слово тіуанако — це спотворене центральный камень на мові аймара. У середині XX ст. пропонувалося визнати за Тіауанако аймарську самоназву Віньаймарка (Вічне місто), але наукових доказів на користь такого перейменування не знайшлося.
Держава Тіуанако в період свого світанку (700 — 900) займала значну частину Альтіплано і розповсюджувалася до узбережжя Тихого океану. Торгові і культурні зв'язки Тіуанако розповсюджувалися на більшу частину Південної Америки. Представники культури Тіуанако побудували грандіозну систему іригаційних споруд в районі озера Тітікака.
Виділяють чотири періоди розвитку культури Тіуанако:
- Формування: 1600 до н. е. — 800 до н. е.
- Доміський: 800 до н. е. — 45 н. е.
- Класичний: 45 — 700
- Імперський: 700 — 1200.
Відповідно до записів перших іспанських хроністів, першим відомим володарем Тіауанако Піруа Пакарі Манко (датуючи його правління II—III ст. н. е.). Наступним був Аяр Такко Капак (зійшов на престол у 275 році). Серед їхніх спадкоємців виокремлюють володаря-завойовника на ім'я Тупах (Тупак), видатного правителя-просвітника на ім'я Корпа (започаткував календар), а також героїчного Тіту Юпанкі Пачакуті, котрий мужньо боронив землі Тіауанако від зазіхань чужоземців (варварів первісної периферії) і за гинув у битві з дикунами десь у X ст.
Вважається, що господарську кризу в державі спричинили витрати на нескінченні війни із сусідами та виснажлива будівельна гігантоманія. Для втілення у життя амбіційних архітектурних проектів потрібні були кошти і робоча сила. Кошти здобували, грабуючи сусідів, а робітників — або мобілізовуючи власних підданих (тобто відриваючи їх від продуктивного виробництва), або використовуючи працю невільників з числа бранців. Крім того, бездумні витрати й агресивна зовнішня політика призводили до конфліктів із завойованими та незалежними сусідами.
Іншою причиною ослаблення «імперії Тіауанако» називають екологічні негаразди, пов'язані з істотним падінням рівня води в озері Тітікака, яке добре фіксується геологами. Згідно з їхніми висновками, місто Тіауанако колись стояло на березі озера, а нині воно віддалене від Тітікаки на кілька кілометрів, що однозначно свідчить про істотне зниження рівня води в озері за цей історичний період. Такий природний катаклізм мав обов'язково боляче вдарити по аграрному комплексу Тіауанако, але співвіднести ці два явища (занепад цивілізації Тіауанако і зниження рівня озера Тітікака) у плані хроно логії поки що важко.
Наприкінці XII ст. тіауанакці, втративши провідні позиції в економіці та політиці, регіону назавжди залишили свою столицю, а регіональне домінування перейшло відтоді до аймаромовних індіанців, насамперед лупака, колья, омасую, пакаса.
Дискусійним залишається питання точної лінгвістичної ідентифікації народу (чи народів), що створив цивілізацію Тіауанако, оскільки, за переконанням самих індіанців Анд, саме у Тіауанако бог-творець дав початок усім тамтешнім племенам.
Тривалий час вважалося, що ними були індіанці аймара, чиє мовне домінування фіксувалося в регіоні напередодні власне інкського завоювання. Проте самі аймара зберегли у своїх легендах свідчення, що грандіозне «Вічне місто» було збудоване ще задовго до моменту, коли боги створили народ аймара, а археологічні знахідки переконують, що матеріальна культура тіауанакців істотно відрізнялася від аймарських канонів.
Загальну кількість населення, шо проживало в межах Тіауанако та підконтрольної йому аграрної периферії, оцінюють від 115 до 3 65 тис. осіб.
Представники культури Тіуанако розмовляли мовою пукіна або мовою урукілья.
Розводили лам і альпак, на родючих вулканічних ґрунтах навчилися ефективно вирощувати кукурудзу, квасолю, картоплю, гарбузи та кіноа (перуанський рис), культивували своєрідну бульбову трав'янисту рослину оку, котру ще називають кислицею бульбоносною.
У водах розташованих неподалік озер Тітікака й Поопо, з'єднаних в одну аквасистему річкою Десагуадеро, ловили рибу за допомогою спеціально навчених бакланів, або мережами, з очеретяних човнів і бальсових плотів, полювали в заростях тотори (місцева болотяно-приозерна тростина) на озерну качку, той же очерет-тотору використовували як паливо і будівельний матеріал.
Свої потреби в білковій їжі задовольняли насамперед за рахунок мисливства, проте м'ясо лам, альпак і делікатесних морських свинок. Із м'яса навчилися виробляти своєрідні"консерви — чаркі (м'ясо, засушене для тривалого зберігання).
Високого рівня розвитку досягла й обмінна торгівля тіауанакців. В околицях Тіауанако знайдено листя коки й тютюну, котрі могли потрапити до цього високогір'я лише із тропічної зони східних схилів Анд; морські мушлі, батьківщиною яких було Тихоокеанське узбережжя; рідкісні сорти базальту, доставлені сюди з району Оруро, та чимало інших предметів, що засвідчували масштабні міжнародні зв'язки носіїв культури Тіауанако.
Міфи Тіуанако були передані через перекази інків та записані іспанцями, вони захопили цю частину Південної Америки. Тіуанаку поклонялися багатьом богам, одним з найголовніших з яких був Віракоча, бог дії, творець і руйнівник багатьох світів. Разом з двома помічниками він створив людей з каменя на великому шматку скелі. Потім він поділив скелю на райони та послав своїх посмічників, щоб назвати племена, що мешкали в тих областях. Тіуанаку вважали, що Віракоча створив гігантів, щоб перемістити масивний камень, ця ідея лежить в остнові багатьох мифів, однак потім гіганти йому не сподобалися і він викливав повінь, щоб знищити їх. Зображення Віракочі можна побачити на Брамі Сонця в місті Тіуанаку, де він оглядає своїх людей і землі.
|
Це незавершена стаття з археології. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |