Перейти до вмісту

Удавчик західний

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Удавчик західний
Удавчик західний
Удавчик західний
Біологічна класифікація
Домен: Еукаріоти (Eukaryota)
Царство: Тварини (Animalia)
Тип: Хордові (Chordata)
Підтип: Черепні (Craniata)
Інфратип: Хребетні (Vertebrata)
Клас: Плазуни (Reptilia)
Ряд: Лускаті (Squamata)
Підряд: Змії (Serpentes)
Родина: Удавові (Boidae)
Підродина: Піщані удави (Erycinae)
Рід: Удавчик (Eryx)
Вид: Удавчик західний
Eryx jaculus
(Linnaeus, 1758)
Синоніми
Boa turcica
Anguis Jaculus
Eryx cerastes
Eryx familiaris
Посилання
Вікісховище: Eryx jaculus
Віківиди: Eryx jaculus
EOL: 51507717
ITIS: 634806
МСОП: 157244
NCBI: 51869

Удавчик західний[1] (Eryx jaculus) — неотруйна змія з роду удавчиків родини удавових. Описано 2 підвиди[2].

Інша назва «дротикова піщана змія».

Загальна довжина тіла з хвостом у самиць досягає 87 см, самці — 80 см. Хвіст дуже короткий — 4—6 см, тупо закруглений. Опукла голова не відмежована від тулуба, зверху вкрита численними дрібними щитками неправильної форми. Лоб й верхня поверхня морди зазвичай злегка опуклі. Очі звернені убік. Анальний щиток один, з боків його розташовані рудименти задніх кінцівок. Луска на більшій частині тулуба гладенька, а ближче до хвоста зі слідами реберець. Має 161—205 черевних щитків, підхвостових щитків, розташованих в 1 рядок, у самців — 25—36, у самиць — 15—28. Навколо середини тіла є 40—54 рядків луски.

Верхня сторона тіла коливається від темно-попелястого до жовтувато-коричневого. Уздовж спини розташовуються в 1-2 рядки бурі або чорні витягнуті поперек плями. Дрібні темні крапки проходять рядками з боків тулуба. Голова зверху одноколірна або з темними цяточками. Нижня сторона тіла, включно з нижньою поверхнею голови, світла з темними плямами. У молодих особин черево яскраво-рожеве.

Поширення

[ред. | ред. код]

Мешкає у північно-східній Африці, на півночі Аравійського півострова, у Малій Азії, Сирії, Ірані, Іраку, Палестині, на Балканському півострові, у південній Вірменії, східній Грузії, Азербайджані, кавказькій та передкавказьких частинах Російської Федерації[2][3].

Спосіб життя

[ред. | ред. код]

Полюбляє відкриті сухі степи та напівпустелі. Дотримується глинястих й кам'янистих ґрунтів, рідше зустрічається на слабкозакріплених горбистих пісках, у виноградниках та садах, по долинах річок доходить до висоти 1500—1700 м над рівнем моря. Активна у сутінках та вночі. День проводить під каменями або в норах гризунів, добре заривається в м'який ґрунт. У денний час на поверхні західного удавчика можна зустріти тільки ранньою весною. В активний період линяє 1 раз у 1—2 місяці. Молоді особини линяють частіше. Харчується ящірками, гризунами й птахами.

Вихід після зимівлі відбувається в березні-квітні, активність триває до початку жовтня. Спочатку на поверхні з'являються самці, через 10—15 днів виходять самиці.

Це яйцеживородна змія. Парування повторюється кілька разів. Вагітність триває близько 5 місяців. У серпні-вересні самиця народжує 4—20 дитинчат довжиною 12—15 см.

Систематика

[ред. | ред. код]

Станом на 2024 рік описано 2 підвиди[2][4]:

  • Eryx jaculus jaculus;
  • Eryx jaculus turcicus.

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. Маркевич, О. П. Російсько-українсько-латинський зоологічний словник. Номенклатура. — Київ : Наук. думка, 1983. — С. 257.
  2. а б в The Reptile Database: Eryx jaculus
  3. Eryx jaculus у Червоному списку МСОП
  4. Field Guide to the Amphibians and Reptiles of Britain and Europe / Jeroen Speybroeck, Wouter Beukema, Bobby Bok and Jan Van Der Voort. London-New York: Bloomsbure, 2016. 432 рр. (p. 355—356)

Література

[ред. | ред. код]
  • Атлас пресмыкающихся Северной Евразии / Ананьева Н. Б., Орлов Н. Л., Даревский И. С. и др. — СПб. : Зоолог. ин-т РАН, 2004. — 232 с. (с. 124). — ISBN 5-98092-007-2
  • Дунаев Е. А., Орлова В. Ф. Змеи. Виды фауны России : атлас-определитель — М. : Фитон XXI, 2014. — 120 с. (с. 16—17). — ISBN 978-5-906171-61-0
  • Змеи Кавказа: таксономическої разнообразие, распространение, охрана / Туниев Б. С., Орлов Н. Л., Ананьева Н. Б., Агасян А. Л. — СПб-М. : Тов-во науч. изд. КМК, 2009. — 224 с. (с. 39—41). — ISBN 978-5-87317-594-9
  • Определитель земноводных и пресмыкающихся фауны СССР / А. Г. Банников, И. С. Даревский, В. Г. Ищенко и др. — М. : Просвещение, 1977. — 415 с. (с. 243—244, 373)
  • Field Guide to the Amphibians and Reptiles of Britain and Europe / Jeroen Speybroeck, Wouter Beukema, Bobby Bok and Jan Van Der Voort. London-New York: Bloomsbure, 2016. 432 рр. (p. 355—356). ISBN 978-1-4081-5459-5
  • Jones, C. 2004. Zur Vermehrung eurasischer Sandboas: Eryx jaculus, Eryx miliaris und Eryx tataricus. Reptilia 9 (3): 35-39
  • Machts, Tobias 2010. Die Amphibien und Reptilien der Peloponnes-Halbinsel. Draco 11 (42): 65-72
  • Tokar, A.A. 1991. A revision of the subspecies structure of javelin sand boa, Eryx jaculus (Linnaeus, 1758) (Reptilia, Boidae). Herpetological Researches (1):18-41

Посилання

[ред. | ред. код]