Очікує на перевірку

Україна — не Росія

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
«Україна — не Росія»
Обкладинка українського видання
АвторЛеонід Кучма
Моваросійська
Жанрісторія
ВидавництвоВидавничий дім «Время» (Москва)
Видано2003 р.
Видано українськоюМосква: Видавництво "Время", 2004 рік, ISBN 5-94117-087-4
Сторінок560

«Україна — не Росія» — книга другого президента України Леоніда Кучми. Вийшла з друку в 2003 році в період його президентства. У зв'язку з деякими суперечливими твердженнями автора, книга викликала неоднозначну реакцію читачів і піддавалася критиці.

Книга складається з передмови, 14 розділів, післямови і приміток.

Зміст

[ред. | ред. код]

Анотація

[ред. | ред. код]

Автор ділиться своїми поглядами на історію України, на події XX століття та останніх років, викладає свою точку зору, чому Україна не може бути Росією, про відмінності в українських і російських національних характерах, про різні погляди на культурно-історичне минуле і взаємні претензії.

На презентації книги в Москві Леонід Кучма сказав:

У нас на порядку денному стоїть завдання, про яке в цій книзі я сказав, перефразовуючи вислів відомого італійця: «створити українця». Небезпека не повернутися до свого українства актуальна для мільйонів громадян України. Російські інтелігенти діляться на тих, хто бажає нам удачі у відновленні і розвитку українства, і на тих, хто не бажає нам цього. Про таких було колись сказано, що російський демократ закінчується там, де починається розмова про Україну[1].

Кучма про українців і росіян

[ред. | ред. код]

«Серед росіян я частіше, ніж серед українців, зустрічав людей, які тяготилися своєю справою й тому робили її погано, — пише президент України, який багато років був директором „Південмашу“, флагмана ракетобудування СРСР, — не від невміння робити добре, а від огиди». Росіяни більше живуть «по понятіям», тоді як українці в масі своїй віддають перевагу закону й порядку. Довге життя під дахом однієї імперії, де русскій чоловік жив з відчуттям, що вся вона його батьківщина, призвела до сумного фіналу: з усіх націй колишнього СРСР титульна виявилася самою «необщінною». А в кінцевому рахунку і менш оптимістичною, ніж ті ж українці.

Кучма про Хмельницького й Мазепу

[ред. | ред. код]

«Якщо Хмельницький — символ тяглості української державності від Київської Русі до наших днів, то Іван Мазепа уособлює для нас Альтернативу. В очах багатьох він врівноважує Хмельницького, виправляє крен. Ставлення до Мазепи як зрадника в наші дні — це анахронізм. Це може свідчити про деяку душевну незрілість. Добре, що наш Національний банк, з яким я часто буваю не згоден з інших приводів, помістив портрети двох цих людей на гривні. У нас люди все ще ведуть боротьбу проти пам'ятників і портретів. Але гроші ніхто рвати на знак протесту не буде. Бачачи Мазепу й Хмельницького в своїх гаманцях разом, наші люди звикають терпиміше ставитися до своєї історії, до її творців. Та, мабуть, і один до одного».

Кучма про російську мову і церковні проблеми

[ред. | ред. код]

Автор детально зупиняється на питанні про двомовність в Україні, наводячи аргументи про несвоєчасність надання російській мові статусу офіційної. Кучма також не обходить увагою вкрай складну й заплутану ситуацію, що склалася навколо міжконфесійних відносин в Україні. Майбутнє церкви він бачить у створенні Української Помісної православної церкви.

Післямова

[ред. | ред. код]

Підбиваючи підсумки, Леонід Кучма стверджує, що у двох країн різні історичні долі, різний національний досвід, різне самовідчуття, несхожі культурно-мовні ситуації, принципово різні відносини з географічним та геополітичним простором, неоднакова ресурсна база, різна політична вага у світі, несумірні можливості для взаємовпливу[2].

Критика

[ред. | ред. код]

Книга «Україна — не Росія» неодноразово піддавалася критиці з боку незалежних авторів як в Росії, так і в Україні з різних аспектів. Негативні рецензії почали з'являтися навіть ще до видання твору. Так, гуморист Віктор Шендерович назвав заголовок книги «вульгарним», а політолог Сергій Маркедонов заявив, що «Українські політики керуються перш за все тим, що нас розрізняє і розділяє. І роблять все, щоб цих відмінностей було якомога більше»[3].

Авторство книги також було поставлено під питання. Директор Інституту країн СНД Костянтин Затулін припустив, що книгу написав академік Анатолій Гальчинський[3]. А на думку директора Інституту політики Миколи Томенко, книга писалася двома групами вчених: російськими й українськими. Результатом з'явилися протиріччя у книзі, що представляє одночасно два протилежних погляди на одні й ті ж проблеми, а також історичні неточності і підтасування. При цьому «В авторському колективі інколи відчувається й присутність Леоніда Кучми, щоправда, незначна і здебільшого автобіографічна»[4]. Втім, те, що в написанні книги брали участь фахівці, не заперечує і сам Кучма, він назвав фахівців, які виконали історичні, літературні та інші редагування, своїми співавторами[5]. У тому, що книга написана не самим Кучмою, впевнені також міністр уряду Москви Олександр Музикантський, культуролог Ігор Яковенко і журналіст Вадим Нестеров. Цю ж точку зору підтримує журналіст Віктор Бакланов, який вважає, що в написанні книги брали участь понад півсотні різних авторів. Бакланов також ставить у провину Кучмі те, що «Всю розвернуту глибину своїх знань і спостережень Леонід Данилович присвятив єдиній і головній меті: доведення всім, хто сумнівається, що український народ не має ніякого відношення до російського, українці незрівнянно кращі, здібніші, талановитіші росіян»[3]. Опосередковано підтримує цю думку про книгу історик Марк Шкундін[6].

Петро Дейниченко в рецензії на книгу написав: «У передмові він люто доводить, що ні про який колоніальний статус України не могло бути й мови. У кінці книги говорить, по суті, прямо протилежне: Україна протягом трьох з половиною століть давала Росії „Потужне людське підживлення“, і „одного цього чинника досить, щоб визнати: Росія — наша боржниця“. І „підживлення“ зараз триває — ось українські робітники працюють на будівництвах Москви. Соромно писати таке. Їдуть адже від безнадійності, від безладу життя»[7].

У фразі «Україна — не Росія» бачить основний напрям української національної ідеї історик і публіцист Михайло Смолін. Він також упевнений, що книга написана колективом авторів, і вважає, що «український погляд на російський світ», викладений у книзі, є русофобським, розкольницьким і сепаратистським. Смолін вважає, що з поставленим завданням — «вловити і сформулювати різницю» між українцями і росіянами Кучма так і не впорався, а в його спробах довести, що українці і росіяни — це різні народи, вчувається невпевненість і образлива впертість[8].

Видання

[ред. | ред. код]

Оригінал книжки вийшов друком у 2003 році російською мовою у московському видавництві «Время». Перший переклад українською мовою вийшов у тому ж видавництві у 2004 році.

  • Л. Кучма: Україна — не Росія. Переклад з рос. на укр. Ірина Пащенко, Олександр Руденко-Десняк. Фото Ю. Буслінскій, В. Солов'йов. — М.: Время, 2004. 560 стор. + фото. ISBN 5-94117-087-4
  • Л. Кучма: Украина — не Россия. Фото Ю. Буслинский, В. Соловьев. — М.: Время, 2004. 560 стор. + фото. ISBN 5-94117-086-6
  • Л. Кучма: Украина — не Россия. М.: Время, 2003. — 560 стор + фото. ISBN 5-94117-075-0

Наклад

[ред. | ред. код]

Наклад книги становить 10 000 примірників[9]. Вартість книги становила 67 гривень в книжковому магазині в 2007 році.

Перевидання

[ред. | ред. код]

20 листопада 2023 року у Києві презентували книгу експрезидента України Леоніда Кучми "Україна — не Росія. Двадцять років потому". Це оновлена версія книжки 2003 року. Про це повідомила Дарка Оліфер, прессекретарка Президентського фонду Леоніда Кучми "Україна". За словами речниці, Кучма остаточно вирішив написати нову версію "України — не Росії" 14 січня 2023 року, тоді Росія вдарила ракетами по Дніпру. При розборі завалів на руїнах багатоповерхівки знайшли напівобгорілу книжку Кучми "Україна — не Росія".[10]

Див. також

[ред. | ред. код]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ Виступ Президента України Леоніда Кучми на презентації книги «Україна — не Росія» в Москві. Архів оригіналу за 5 червня 2010. Процитовано 14 червня 2011.
  2. ↑ Л. Д. Кучма. Україна — не Росія. — М: «Время», 2003. — С. 489. — ISBN 5941170750.
  3. ↑ а б в Олександр Горянин. Непрочитане послання Леоніда Кучми. Архів оригіналу за 16 жовтня 2011. Процитовано 14 червня 2011.
  4. ↑ Микола Томенко. Помилка Леоніда Кучми, або таємниця авторства книги «Україна — не Росія». Архів оригіналу за 16 липня 2007. Процитовано 16 липня 2007.
  5. ↑ Олександр Сабов. Леонід Кучма: Україна — не філія Росії. Архів оригіналу за 13 листопада 2011. Процитовано 14 червня 2011.
  6. ↑ М. Шкундін . Леонід Кучма. Україна — не Росія. Архів оригіналу за 16 квітня 2014. Процитовано 14 червня 2011.
  7. ↑ Архівована копія. Архів оригіналу за 16 квітня 2016. Процитовано 14 червня 2011.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)
  8. ↑ Михайло Смолін. «Украйна» — не Росія, «Украйна» — це хвороба. [Архівовано 15 жовтня 2012 у Wayback Machine.] (рос.)
  9. ↑ OZON.ru — Книги | Україна — не Росія | Леонід Кучма | Купити книги: інтернет-магазин / ISBN 5-94117-075-0. Архів оригіналу за 14 серпня 2011. Процитовано 14 червня 2011.
  10. ↑ Леонід Кучма видав книгу "Україна — не Росія. Двадцять років потому" (укр.). Процитовано 29 вересня 2024.

Посилання

[ред. | ред. код]
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Україна_—_не_Росія&oldid=43594563