Українська Далекосхідна Січ

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Українська Далекосхідна Січ — українська воєнізована молодіжна організація, яка діяла у другій половині 1930-х років на території Маньчжурії з ініціативи членів Організації українських націоналістів на основі реорганізованого Союзу української молоді.

Кличем Січі було: «Побіда або смерть». Першим головою УДС став О. Дзигар.

Заснування організації

[ред. | ред. код]

З кінця 1920-х років серед 20-30 тисяч українців Харбіну, більша частина яких входила до російських емігрантських організацій, почали утворювати українські національні організації. Однією з них був Союз української молоді, що працював при Українському національному домі в Харбіні.

За ініціативою членів ОУН 23 січня 1937 року на загальних зборах Союзу української молоді був затверджений новий статут організації, а сама вона перейменована на Українську Далекосхідну Січ (УДС)[1]. Новим головою УДС був обраний скрипаль Олександр Дзигар[2].

Діяльність

[ред. | ред. код]

Метою УДС було проголошено «об'єднання всієї української молоді на Далекому Сході шляхом національного виховання; пропаганду українського визвольного руху на Далекому Сході як серед своїх, так і серед чужинців; пряма мета — організування сил навколо ідеї визволення Зеленого Клину».

Для членів організації був введений однострій, у якому був присутній золотий тризуб на блакитному фоні.

Значне пожвавлення у діяльності організації пов'язують з обранням у 1937 року головою Б. Маркова (Г. Купецького).

Січ проводила культурно-масові та спортивні заходи, мала досить сильну футбольну команду, яка 1937 здобула першість Харбіна. Того ж року УДС послала на навчання до Італії двох своїх членів: Л. Шевченка та О. Дзогія. Був надрукований один номер журналу «Націоналіст» та 3 брошури з українського питання. Одна з цих брошур була написана російською мовою Романом Кордою-Федорівом.

Представник ОУН у Харбіні Микола Митлюк у травні 1936 року пропонував Проводу українських націоналістів організувати військові відділи чисельністю до 20 тисяч осіб, але ці плани не були здійснені[3].

Припинення діяльності

[ред. | ред. код]

У 1939 році японськими окупантами Купецькому було заборонено головування Січчю, а невдовзі під заборону потрапила і сама організація.

Остаточно була ліквідована у 1941 року.

Джерела

[ред. | ред. код]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. М. Посівнич. Українська національна колонія в Манджурії у 1920—1945 рр. // Наукові записки (Національного університету «Острозька академія»). Історичні науки. — 2010. — Вип. 15. — С. 43-54
  2. Сун, Жуй Лун. Камерно-концертне життя Харбіну у 1920–1930-х роках // Наукові збірки Львівської національної музичної академії імені Миколи Лисенка. — 2015. — Вип. 34. — С. 110—116
  3. О. Кучерук Осмислення Організацією Українських Націоналістів в добу Євгена Коновальця проблеми підготовки до збройної боротьби за державне відновлення України / // Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність. — 2014. — Вип. 24. — С. 98-111