Перейти до вмісту

Українські енциклопедії

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
(Перенаправлено з Українська енциклопедія)

Українські енциклопедії — енциклопедії українською мовою.

Історія

[ред. | ред. код]

На українських землях першим рукописом, що мав характер енциклопедичного змісту, був переписаний у Києві «Ізборник Святослава» 1073 року, що містив збірку витягів з біблійних книг і творів візантійських богословів та проповідників, відомості з природничих наук, етики, перелік рекомендованих і заборонених Церквою книг тощо. Першим друкованим довідником енциклопедичного змісту став «Лексіконъ славеноросскій и именъ тлъкованіє» Памви Беринди (1627) — старослов'янсько-український словник і алфавітна збірка тлумачень європейських, грецьких та інших власних назв з біблійної історії[1].

Спроби викласти відомості про Україну відносяться до XVII—XVIII століть: Інокентій Гізель «Синопсис» (перше видання 1674 р.). Далі слід назвати праці Петра Симоновського «Краткое описаніе о козацком народе» (1765 р.), Степан Лукомського «Собраніе историческое» (1770 р.), Василя Рубана «Кракая летопись Малой Россіи» (1776 р.), Олександра Рігельмана «Летописное повествованіе о Малой Россіи» (1778 р.). Своє бачення історії України виклали Дмитро Бантиш-Каменський, Пантелеймон Куліш, Микола Костомаров, Володимир Антонович, Іван Франко, Михайло Грушевський.

Енциклопедичний процес в Україні

[ред. | ред. код]

Галичина, Волинь 1930-х років

[ред. | ред. код]

Три томи «Української Загальної Енцикльопедії» побачили світ у Львові під редакцією діяча (в 1935—1940 роках — голови) НТШ Івана Раковського, заходами Василя Микитчука, С. Слюсарчука у 1930—1935 роках.

У XX-му столітті було кілька спроб видати енциклопедію України. 1932—1934 рр. у Харкові було підготовлено матеріали для 3-х томів планованої 20-томної «Української Радянської Енциклопедії» (УРЕ) під редакцією Миколи Скрипника, але робота припинилася через сталінські репресії. Невдачею закінчилася і справа «Енциклопедії Українознавства», започаткованої 1941 року в Кракові. Український Науковий Інститут у Берліні 1942 року видав у Лейпцизі однотомну енциклопедію німецькою мовою «Handbuch der Ukraine» за редакцією Івана Мірчука.

Першою фундаментальною науковою працею, що містить систематизовані знання про Україну, стала «Енциклопедія Українознавства», задумана й реалізована під егідою Наукового товариства ім. Т. Шевченка, підготовлена і видана українськими діаспорними вченими в Сарселі (передмістя Парижа, Франція). Головний редактор видання — Володимир Кубійович, автори статей, зокрема, Анатолій Жуковський, Юрій Шевельов, Василь Маркусь, Олександр Оглоблин, Микола Глобенко, Софія Янів та інші.

У відповідь на видання «Енциклопедії Українознавства» радянський уряд доручає Академії наук УРСР підготувати до друку УРЕ. У Києві створили Головну редакцію УРЕ, яку очолив академік Микола Бажан. Перші томи цієї української енциклопедії побачили світ 1959-го року. Загалом проєкт тривав вісім років. Останній 17-й том УРЕ побачив світ 18 лютого 1966 року.[2] Це була наймасштабніша з усіх виданих українських енциклопедій. У 1974 почали видавати друге видання УРЕ. Воно складалося лише з 12 томів, але мало 50 тисяч реєстрових слів — більше, ніж у першому виданні.

«ЕУ» — це 3-томна енциклопедія (1949—1952 рр.) та 10-томна словникова частина (1955—1984 рр.): 1600 друкованих аркушів, понад 20 тисяч термінів. Здійснено 5-томне англомовне видання «ЕУ» (Encyclopedia of Ukraine, видавництво Торонтського університету, 1984—1993 рр.).

Сучасний енциклопедичний процес в Україні

[ред. | ред. код]

На Всеукраїнській конференції «СловоСвіт» підкреслено, що активність творення словників та енциклопедичних видань в Україні за період від 1991 р. збільшилася у порівнянні з радянським часом у 8-10 разів.

Список українських енциклопедій

[ред. | ред. код]

За даними Книжкової палати України в 2004—2009 видавництва України випустили 569 найменувань книжкових видань, що марковані як енциклопедії чи енциклопедичні словники (довідники). Однак, за змістом, структурою, наповненням, жанровими особливостями ці видання далеко не завжди відповідають заявленому в заголовку типу — «енциклопедія».[7]

Сучасна Україна диспонує десятками енциклопедичних видань, серед яких:

  1. Загальні енциклопедії
  2. Спеціалізовані енциклопедії і словники
    1. Історичні та географічні енциклопедії
    2. Регіональні енциклопедії
    3. Мовознавчі енциклопедії
    4. Літературознавчі енциклопедії
    5. Культурознавчі та мистецтвознавчі енциклопедії
    6. Філософські та політологічні енциклопедії
    7. Соціологічні та психологічні енциклопедії
    8. Економічні енциклопедії
    9. Технічні енциклопедії
    10. Сільськогосподарського профілю
    11. Біологічні енциклопедії
    12. Юриспруденція, правознавство: енциклопедії

Див. також

[ред. | ред. код]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. Ісаєвич Я. Д., Железняк М. Г., Сенькусь Р. Енциклопедія // Енциклопедія сучасної України / ред. кол.: І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ. — К. : Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2001­–2024. — ISBN 966-02-2074-X.
  2. Блог історика: 1966 рік. Нарешті українська енциклопедія!. BBC News. 18 лютого 2016. Архів оригіналу за 22 січня 2021. Процитовано 8 червня 2021.
  3. Указ Президента України «Питання підготовки та видання Великої української енциклопедії» від 12.01.2015 № 7/2015
  4. Наталя Ліщинська (17 сiчня 2013). Борис ПАТОН: «Велика українська енциклопедія сприятиме поступу нашого суспільства». Урядовий кур'єр. Архів оригіналу за 5 березня 2016. Процитовано 5 березня 2016.
  5. Концепція. vue.gov.ua. Архів оригіналу за 6 березня 2016. Процитовано 5 березня 2016. [Архівовано 2016-03-06 у Wayback Machine.]
  6. "Велику українську енциклопедію" повністю надрукують до 2026. Укрінформ. 10 лютого 2016. Архів оригіналу за 8 листопада 2020. Процитовано 8 червня 2021.
  7. http://encyclopedia.kiev.ua/vydaniya/files/Visnuk.pdf [Архівовано 5 березня 2016 у Wayback Machine.] Сторінка 3

Джерела

[ред. | ред. код]