Охримович Володимир Юліанович

д-р Володимир Юліанович Охримович
д-р Володимир Юліанович Охримович
Посол до Австрійського парламенту
17.06.1907 — 06.04.1908
Народився	27 травня 1870(1870-05-27) с. Велдіж, Долинський повіт, Королівство Галичини та Володимирії, Австро-Угорщина
Помер	6 листопада 1931(1931-11-06) (61 рік) м. Львів, Польська республіка
Похований	Личаківський цвинтар
Виборчий округ	58
Відомий як	громадський діяч
Місце роботи	Заліщики і Діло
Громадянство	Австро-Угорщина →  ЗУНР →  Польща
Національність	українець
Alma mater	Львівський університет
Політична партія	Українська радикальна партія, Українська національно-демократична партія, Українська народна трудова партія, УНДО
Рід Охримовичі
Батько	о. Юліан Охримович († 1908)
У шлюбі з	Олена Крушельницька (1900)
Діти	2 доньки (1 померла дитиною)
Професія	правник
Звання	доктор права
Релігія	греко-католик
Роботи у Вікіджерелах
Медіафайли у Вікісховищі

Володи́мир Юліа́нович Охримо́вич (27 травня 1870(18700527), Велдіж, Долинський повіт, Королівство Галичини та Володимирії, Австро-Угорщина, нині: Шевченкове, село Долинського району Івано-Франківської області — 6 листопада 1931, Львів) — український галицький громадсько-політичний діяч, учений, журналіст, правник. З 1899 року дійсний член НТШ і голова його Статистичної комісії, член-кореспондент Петербурзької АН, професор права та декан Правничого факультету Українською таємного університету у Львові (1920—1925).

Життєпис

До 1888 р. навчався у Стрийській гімназії, до 1894 р. вивчав право у Львівському університеті. У 1897 р. отримав звання доктора права (Львівський університет).

Діяч Української радикальної партії, один із засновників Української національно-демократичної партії, співробітник журналів «Народ» (1890) і «Житє і слово» (1895).

З 1902 року довший час був головним редактором газети «Дїло».

Члени делегацій на перемовинах про припинення вогню. Львів, палац Потоцьких, 26.02.1919 рік. Перший ряд (зліва направо): Володимир Темницький, Володимир Охримович, голова французької місії генерал Жозеф Бартелемі, керівник британської місії генерал-майор Адріан Картон де Віарт, італійський майор Джузепе Стабіле, Степан Витвицький; Другий ряд: Альфонс Ерле, отець Франц Ксаверій Бонн, Роберт Говард Лорд (США), Осип Бурачинський, Костянтин Слюсарчук, Теодор Рожанківський; Третій ряд: стоїть третій — отець Антін Калята, четвертий — британський полковник Смайс, шостий — Вільгельм Фідлєр

На початку 1903 року переїхав у Заліщики, де відкрив адвокатську канцелярію.

У 1907—1908 — посол палати депутатів XI каденції австрійського Райхсрату, де користувався загальною пошаною як українців, так і польських освічених кіл. Обраний від двомандатного 58 округу (судові повіти Мельниця, Борщів, Заліщики, Городенка, Товсте, Снятин та село Малі Чорнокінці з Гусятинського судового повіту). У Райхсраті входив до Русинського клубу.

Після приходу російських військ до Галичини у 1914 вивезений у 1915—1917 рр. як заручник у Сибір, де перейшов еволюцію свого філософського світогляду. Написав у 1917 році брошуру «Як я навернувся до Бога. Прилюдна сповідь.»

З 1918 року делегат Української Національної Ради ЗУНР. Наприкінці лютого 1919 року брав участь у складі делегації ЗУНР на переговорах із місією Антанти у Львові.

З 1923 p. — голова Народної трудової партії, з 1925 — в УНДО.

В його оселі були гостями Соломія Крушельницька, Василь Стефаник, Михайло Павлик, Іван Франко.

Автор багатьох цінних праць українською та російською мовами з статистики, етнології, етнографії, мовознавства та антропоніміки, надрукованих в записках НТШ та інших наукових виданнях. У двох своїх статистичних розвідках довів, що території Галичини і Буковини є українськими.

Похований на 52 полі Личаківського цвинтаря.

Пам'ятник на могилі Володимира Охримовича

Праці

• «Звідки взялася ся назва Бойки?» (Житє і слово. Т. 3, Львів, 1895)
• "Знадоби до пізнання народних звичаїв і поглядів правних: Ч. І.; Ч. І—XV. (Житє і слово. Т. 3, Львів, 1895. — С. 296—307; 387—401.)
• «Українсько-руські приповідки правничі систематично впорядковані та юридично пояснені» (1912)
• Галиція; Буковина / «Украинский народ в его прошлом и настоящем» (Т. 2, М., 1916. — С. 407—418; 419—420.)
• «Значение малороссийских свадебных обрядов и песен в истории эволюции семьи». 1. Матриархат. — Этнографическое обозрение, 1891 г., № 4.
• «Рукописні церковні книги в с. Волосянці Стрийського повіту» (ЗНТШ, Т. XIX, 1897)
• «Русини-латинники» (Львів, 1909) та ін.

Джерела

• Ковалевська О. О. Охримович ((Охрімович) Володимир Юліанович // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2010. — Т. 7 : Мл — О. — С. 708. — ISBN 978-966-00-1061-1.
• Косар І. Діяльність Володимира Охримовича в Науковому товаристві ім. Шевченка // Вісник Прикарпатського університету. Історія. — 2011. — Вип. 19.
• Охримович Володимир // Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж — Нью-Йорк : Молоде життя, 1966. — Кн. 2, [т. 5] : Місто (продовження) — Перемиська Єпархія. — С. 1914. — ISBN 5-7707-4049-3.
• Охримович // Юридична енциклопедія : [у 6 т.] / ред. кол.: Ю. С. Шемшученко (відп. ред.) [та ін.]. — К. : Українська енциклопедія ім. М. П. Бажана, 2002. — Т. 4 : Н — П. — С. 397. — ISBN 966-7492-04-4.
• Охримович Володимир // Українська мала енциклопедія : 16 кн. : у 8 т. / проф. Є. Онацький. — Буенос-Айрес, 1962. — Т. 5, кн. X : Літери Ол — Пер. — С. 1265. — 1000 екз.
• Тернопільський Ю. Л., Українська преса з перспективи 150-ліття, Спілка українських журналістів Америки, Джерсі-Сіті, 1974.
• Франко З. Т. Охримович Володимир Юліанович // Українська мова : енциклопедія / НАН України, Інститут мовознавства ім. О. О. Потебні, Інститут української мови ; ред. В. М. Русанівський [та ін.]. — К. : Українська енциклопедія, 2000. — ISBN 966-7492-07-9. — С. 415; — 2-е вид. випр. і доп. — К., 2004. — С. 450.

Посилання

• Володимир Охримович
• Прес-центр^{[недоступне посилання з червня 2019]}