Перейти до вмісту

Уно Лагт

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Уно Лагт
Uno Laht
ПсевдонімОну Таль, Onu Thal
Народився30 квітня 1924(1924-04-30)
Валга, Естонія[1]
Помер24 вересня 2008(2008-09-24) (84 роки)
Таллінн, Естонія
ПохованняМетсакальмісту
Країна Естонія
Діяльністьпоет, драматург, журналіст, гуморист
Роки активності1946—2008
Жанрсатира
ПартіяКПРС

Уно Лагт (ест. Uno Laht, відомий також під псевдонімом Ону Таль (ест. Onu Thal — 'Дядько Таль'; 30 квітня 1924(1924квітня30), Валга, Естонія[2] — 24 вересня 2008, Таллінн, Естонія) — естонський поет, прозаїк і публіцист.

Біографія

[ред. | ред. код]

Навчався у початковій школі та в прогімназії міста Валга, з 1937 року жив у Локсі та продовжував навчання у 5-й реальній та 7-й середній школах Таллінна.

Восени 1940 року вступив в естонський комсомол. З початком Великої Вітчизняної війни вступив до винищувального батальйону та згодом був евакуйований разом з ним. У 1942 році був мобілізований в Естонський стрілецький корпус, воював командиром мінометного взводу у званні молодшого лейтенанта. Під Великими Луками зазнав тяжкого поранення, був евакуйований у тил. Після одужання працював у Казані та навчався у Казанському університеті, де вивчив англійську мову. Звідти Лагта направили на курси комсомольських працівників у Пушкін. З 1944 до 1946 року Лагт працював оперативним працівником НКДБ Естонської РСР[3] і брав участь в операціях проти «лісових братів».

З 1946 до 1951 року працював у редакції газети «Ноорте Гяель», з 1951 до 1953 року був кореспондентом «Рагва Гяель», пізніше консультантом з поезії Союзу письменників. Під час роботи журналістом почав публікувати фейлетони, нариси, оповідання та вірші. У 1953 році вступив до КПРС, вийшов із партії у 1986 році та знову вступив у 1992 році. Жив у Таллінні. Помер у 2008 році після тривалої хвороби[4].

Творчість

[ред. | ред. код]

Постійною темою творчості Лагта була внутрішньополітична сатира, висловлювання неприємної правди про становище в Естонії, про її керівництво та функціонерів. Він вказував на розбещуючий вплив суспільства споживання, що народжується, а також на руйнування ідеалів соціальної справедливості. Для прози Лагта часто характерний великоваговий чи відточений до барокового образний й інтелектуальний стиль. Крім того, він написав лібрето опери Ейно Тамберга «Залізний дім».

Займався перекладами віршів і прози з англійської та російської мов.

Лауреат Літературної премії Естонської РСР імені Югана Смуула (1974). Здобув премію Тугласа 1975 року.

Зібрання творів

[ред. | ред. код]
  • «Piimahambad» (1954)
  • «Piimahambad (plombeeritud)» (1956)
  • «Sinelitaskust seanahkse portfellini» (1958)
  • «Selle suve värsid» (1960)
  • «Suitsuangerjad ja kastemärjad roosid» (1960)
  • «Kümne küüne laulud» (1962)
  • «Ingel läheb apteeki … korralikus seltskonnas» (1967)
  • «Mu kallis koduvillane provints» (1973, премія імені Смуула 1974)
  • «Roosa müra» (1981)

Завдяки популярності Уно Лагта було видано зібрання вибраних творів:

  • «Linnupesa teraskiivris» (1961)
  • «Luuletused 1954—1964» (1967)
  • «Küürakas kaissukippuja» (1983)
  • Katastroika ehk Impeerium imendub Musta Auku … (1990)

Діяльність у НКДБ Естонської РСР у 1944—1946 роках

[ред. | ред. код]
  • У 1944 році проводив розслідування злочинів проти людяності, які відбувалися під час німецької окупації з 1941 до 1944 році у збірному таборі військовополонених, який знаходився на площі Няйтус у Тарту. Одним із матеріалів слідства у справі проти членів Омакайтсе за період з червня до грудня 1941 року став протокол свідчень Олава Карікоски (протокол Карікоски).
  • У 1945 році керував операцією затримання Фрідріха Курга, коменданта Тарту під час гітлерівської окупації: у процесі операції Курга вбили під час збройного опору. 16-річна дочка Курга отримала поранення.

Після звільнення у запас продовжував активну співпрацю з КДБ, брав участь у спеціальних операціях, зокрема за кордоном. За свідченням Ейнара Сандена, його постійним партнером у КДБ був майор Рандар Гійр[5].

Діяльність після виходу Естонії зі складу СРСР

[ред. | ред. код]

Був членом керівництва Естонського союзу проти неонацизму та розпалювання міжнаціональної ворожнечі. У 2004 і 2005 році публікував статті на російському інтернет-порталі REGNUM про одностороннє висвітлення історії в Естонії та про злочини проти людяності, які вчиняли члени організації Омакайтсе у 1941 році у тартуському концтаборі та у танковому рву поблизу міста(так званому Jalaka liin — 'Лінія Ялака'), учасником розслідування яких він був під час роботи у НКДБ Естонської РСР.

18 березня 2005 року Уно Лагт разом з Арнольдом Мері виступив із лекцією у середній школі міста Маарду, де стверджував, що ніякої окупації Естонії Радянським Союзом у 1940 році не було й Естонія сама просила про входження до СРСР[6].

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ Лахт Уно // Большая советская энциклопедия: [в 30 т.] / под ред. А. М. Прохорова — 3-е изд. — Москва: Советская энциклопедия, 1969.
  2. ↑ Suri kirjanik Uno Laht — Eesti Päevaleht. Архів оригіналу за 26 лютого 2011. Процитовано 20 лютого 2009. [Архівовано 2011-02-26 у Wayback Machine.]
  3. ↑ Laar, Mart (1992). War in the Woods: Estonia's Struggle for Survival, 1944-1956. Howells House. с. 238, 249. ISBN 9780929590080.
  4. ↑ Suri kirjanik Uno Laht, Eesti Päevaleht, 26. september 2008
  5. ↑ Kultuur ja Elu — kultuuriajakiri. Архів оригіналу за 15 лютого 2008. Процитовано 20 лютого 2009.
  6. ↑ Postimees: Kapo: vene antifašist teeb Eesti-vastast propagandat. Архів оригіналу за 27 грудня 2007. Процитовано 20 лютого 2009. [Архівовано 2007-12-27 у Wayback Machine.]

Посилання

[ред. | ред. код]
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Уно_Лагт&oldid=43910438