Уфімцев Анатолій Георгійович
| Уфімцев Анатолій Георгійович | |
|---|---|
рос. Уфимцев Анатолий Георгиевич  | |
 | |
| Народився | 12 (24) листопада 1880 Курськ, Російська імперія |
| Помер | 10 липня 1936 (55 років) Курськ, РСФРР, СРСР |
| Поховання | Херсонське кладовище Курськаd |
| Країна |  Російська імперія Російська республіка.svg){kind=small} Російська СФРР.svg){kind=small} СРСР |
| Діяльність | винахідник, конструктор |
| Alma mater | Курське реальне училищеd |
Анато́лій Гео́ргійович Уфі́мцев (рос. Анатолий Георгиевич Уфимцев; 24 березня 1880, Курськ — 10 липня 1936, Курськ) — російський радянський винахідник-самоучка, конструктор літальних апаратів і двигунів, підприємець[1].
Народився 12 [24] березня 1880 року в місті Курську (нині Російська Федерація) в сім'ї землеміра. Онук астронома Федора Семенова. З дитинства мав схильність до виготовлення різних виробів, зокрема у 12 років самостійно побудував динамомашину, а у 16 річному віці, співчуваючи своїм революційно налаштованим товаришам, виготовив електричне перо для множинного копіювання та швидкодрукарську машину для роздруківки прокламацій[2]. Навчався у Курському реальному училищі, але після 4 класу покинув навчання[2].
Навесні 1898 року, виражаючи протест проти релігії, разом із трьома товаришами виготовив вибуховий пристрій із годинниковим механізмом, який було підкладено під головний предмет поклоніння — Курську ікону Божої Матері в Знам'янському соборі та підірвано 8 (20) березня. Вибух не завдав людських жертв (так було задумано), а матеріальні збитки виявилися великими. 1901 року його у вина у цьому теракті випадково розкрилася і він був ув'язнений до Петропавлівської фортеці, а потім висланий на п'ять років до Акмолінська[2]. Максим Горький, співчуваючи Анатолію, надав йому своєчасну матеріальну допомогу. На гроші письменника винахідник обладнав у Акмолінську невелику майстерню з ремонту побутової техніки, робота у якій забезпечувала існування. У цій же майстерні він почав виготовляти і продавати гасово-калільні лампи та нафтокалільні ліхтарі оригінальної конструкції: в полум'я гасового ґнота він увів металевий ковпачок, який, розжарюючись, сам починав світитися, у багато разів збільшуючи яскравість звичайного полум'я[3].
Після повернення до Курська у 1906 році, у своїй садибі на Семенівській вулиці, № 13[4] обладнав майстерню з ремонту швейних машин та велосипедів, а також і далі виготовляв гасові ліхтарі, постійно вдосконалюючи їх конструкцію. Ліхтарі його конструкції були встановлені та працювали на вулицях Курська, Севастополя та інших міст Російської імперії[1][3].
У 1909 році зібрав два двоциліндрові, двотактні, ротативні, авіаційні двигуни; у 1909—1910 роках виготовив два зразки незвичайних літальних апаратів з крилом у вигляді частини сферичної поверхні великого радіуса — «сфероплани» [a][2]. У 1910 році почав виготовляти удосконалені двигуни внутрішнього згоряння для молотилок, які за надійністю були найкращими серед аналогічних двигунів того часу, отримав патент на двотактний нафтовий двигун (патент Росії № 28318 від 31 грудня 1915 року). Спроєктував авіаційний двигун, де застосував висунутий ним у 1902 році принцип біротативності. 13 жовтня 1911 року на чотирициліндровий біротативний двигун отримав патент № 19 997[1]. 1912 року, на Міжнародній виставці повітроплавання в Москві, за цей двигун отримав Велику срібну медаль[5][b].
До початку Першої світової війни серійно виготовляв двигуни для молотилок. Під час війни повернувся до виробництва біротативних двигунів для потреб військової авіації. Значний внесок у розвиток техніки зробив вже після закінчення війни, створивши вперше у світі надійно працюючу вітроелектростанцію. Для використання в ній він у 1918 році винайшов інерційний акумулятор-маховик і, за допомогою професора Володимира Ветчинкіна, запропонував перше у світі вітроколесо з поворотними лопатями і змінним кутом атаки. У квітні 1923 року уряд Росії виділив для будівництва вітроелектростанції 5000 рублів. Вона була збудована у дворі садиби винахідника і дала перший струм 4 лютого 1931 року. Вітроелектростанція освітлювала його двоповерховий будинок, а також частину вулиці Семенівської, живила всі верстати його майстерні, яка розміщувалася у підвалі. Завдяки інерційному маховику вагою 360 кілограмів, розміщеному у вакуумній камері (щоб виключити тертя про повітря), вітроелектростанція протягом кількох годин давала струм навіть у безвітряну погоду[2].
Помер у Курську 10 липня 1936 року. Похований у Курську на Херсонському цвинтарі[6].
 Меморіальна дошка Анатолію Уфімцеву. |
 Меморіальна дошка Олексію Горькому. |
10 липня 1936 року у будинку винахідника на вулиці Семенівській, № 13 було відкрито музей. У повоєнні роки будинок та садиба були передані Курській обласній станції юних техніків[3]. На будинку встановлено дві меморіальні дошки. Одна з них повідомляє, що «в цьому будинку жив і працював винахідник вітроелектродвигунів Анатолій Георгійович Уфімцев (1880—1936)», інша, що «7 липня 1928 року великий пролетарський письменник Олексій Максимович Горький відвідав винахідника Анатолія Георгійовича Уфімцева»[4].
- ↑ Обидва варіанти апарату не змогли злетіти[2].
- ↑ В даний час цей двигун під маркою АДУ-4 виставлений у Музеї Військово-повітряних сил Російської Федерації[3]
- ↑ а б в Уфимцев, Анатолий Георгиевич / Курская энциклопедия. (рос.)
- ↑ а б в г д е Уфимцев Анатолий Георгиевич / Авиару.рф. (рос.)
- ↑ а б в г Ш. Гойзман. Уфимцев Анатолий Георгиевич. Изобретатель-самоучка. / Курск дореволюционный. (рос.)
- ↑ а б Левченко В. В., Грива Т. А.. Дом, в котором жил А. Г. Уфимцев. // Встреча с Курском: Путеводитель-справочник. — Курск, 1993. — 175 с. — 25 000 прим. (рос.)
- ↑ Биографический словарь деятелей естествознания и техники, 1959.
- ↑ Левченко В. В., Грива Т. А.. Херсонское (Всехсвятское) кладбище — мемориальный памятник истории и культуры. // Встреча с Курском: Путеводитель-справочник. — Курск, 1993. — 175 с. — 25 000 прим. (рос.)
- Уфимцев, Анатолий Георгиевич // Биографический словарь деятелей естествознания и техники / А. А. Зворыкин. — Москва : Большая советская энциклопедия, 1959. — Т. 2. — С. 295. (рос.);
- Уфимцев, Анатолий Георгиевич // Энциклопедический словарь. В двух томах / Б. А. Введенский (главный редактор). — Москва : «Советская энциклопедия», 1964. — Т. 2. — С. 561. (рос.)
