Перейти до вмісту

Фадєєв Анатолій Всеволодович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Фадєєв Анатолій Всеволодович
Народився9 (22) квітня 1908 або 1908[1] Редагувати інформацію у Вікіданих
Іркутськ, Російська імперія Редагувати інформацію у Вікіданих
Помер4 жовтня 1965(1965-10-04) Редагувати інформацію у Вікіданих
Москва, СРСР Редагувати інформацію у Вікіданих
Країна Російська імперія
 СРСР Редагувати інформацію у Вікіданих
Діяльністьнауковець Редагувати інформацію у Вікіданих
Alma materРосійський державний педагогічний університет імені О. І. Герцена Редагувати інформацію у Вікіданих
ЗакладGulia Abkhaz Institute of Humanitarian Studiesd
ОНУ ім. І. І. Мечникова
Ростовський державний університетd
Історичний факультет МДУ
Інститут історії АН СРСР Редагувати інформацію у Вікіданих
Науковий ступіньдоктор історичних наук
Нагороди
орден Червоної Зірки орден «Знак Пошани»

Анатолій Всеволодович Фадєєв (1908—1965) — радянський історик Росії, кавказознавець

Життєпис

[ред. | ред. код]

Народився 22.05.1908 в Іркутську.

Після закінчення 1929 гуманітарно-економічного відділення Ленінградського держ. педагогічного ін.-ту ім. О. І. Герцена працював викладачем суспільствознавства в сухумській середній школі. У 1929—1931 проходив службу в червоній армії. Від 1931 працював науковим співробітником Абхазького ін-ту мови та історії Грузинського філіалу АН СРСР. 1934 під керівництвом академіка В. Волгіна брав участь у підготовки публікації документів з історії народів Кавказу. 1935 присуджено вчений ступінь кандидата історичних наук. У другий половині 1930-х переведено на посаду доцента історичного ф-ту ОДУ. Наприкінці 1930-х став завідувачем кафедри історії СРСР ОДУ. У числі перших викладачів ОДУ добровільно пішов на фронт. Брав участь в обороні Одеси, нагороджений орденом Червоної Зірки та медалями. Після закінчення війни чотири роки працював заступником начальника кафедри військової історії Московського Військово-педагогічного ін-ту радянської армії, а потім два роки на посаді доцента кафедри історії СРСР у Ростовському держ. ун-ті. Від 1951 до 1959 доцент, а згодом проф. МДУ. Від 1953 співробітник ін-ут історії АН СРСР, де у квітні 1954 захистив докторську дисертацію на тему «Россия и восточный кризис 20-х годов XIX в.», 1958 отримав звання проф-а. Був автором підручників з історії СРСР для вищих навчальних закладів та середньої школи. Від часу створення журналу «История СССР» входив до його редакційної колегії. Помер 4.10.1965 у Москві.

Науковий доробок

[ред. | ред. код]

Написав понад 150 наукових праць, у тому числі 18 книжок, серед яких — 5 монографій. В силу загальної концепції радянській історіографії у перші десятиліття — викриття колоніальної політики самодержавства, основний масив досліджень вченого був присвячений вивченню насильницького підкорення народів Кавказу. Наслідком чого стало видання праць з історії абхазького, осетинського і балкарського народів у ХІХ ст. У фундаментальній роботі «Россия и Кавказ в первой трети XIX в.» показав значення кавказької проблеми у системі зовнішньої політики Росії, відношення до цієї проблеми різних верств російського суспільства та участь в її вирішенні самих народів Кавказу. «Очерки экономического развития Степного Предкавказья в дореформенный период» уперше в історичній літературі розглянув економічне освоєння краю в контексті боротьби феодально-кріпацьких та буржуазних тенденцій соціально-економічно розвитку, що мало велике значення для пояснення особливостей генезису капіталізму на південних окраїнах Росії. Ще одним вектором наукових інтересів історика була військово-патріотична тема. У науково-популярній книжки «Отечественная война 1812 года» виклав події, розкрив морально-політичну перевагу російської армії та відмітив значення перемоги Росії у цій війні для подальшої історії Європи й Азії. Книжка «Подвиг Одессы» витримала три видання — 1958, 1960, 1963. Подвигу героїв, що відстоювали плацдарм поблизу Новоросійська у 1943 присвятив книжку «Герои Малой Земли». Останнім вагомим внеском у розвиток історичної науки стала участь у роботі над виданням багатотомної «Истории СССР с древнейших времён до наших дней» — завідувач сектору дожовтневого періоду. Близько 40 статей історика увійшли до «БСЭ».

Праці

[ред. | ред. код]
  • Русский царизм и крестьянская реформа в Абхазии. — Сухуми, 1932; Абхазия в первой четверти ХІХ в. // Труды ОГУ. Т. І. — Одесса, 1939;
  • Одесский университет за 75 лет (1865—1940). — Одесса, 1940 (член колективу авторів);
  • Декабристы на Дону и на Кавказе. Исторический очерк. — Ростов-на-Дону, 1950;
  • Суворов на Дону и в Приазовье. — Ростов-на-Дону, 1950;
  • Героическая оборона Одессы в 1941 г. — М., 1955;
  • Герои Малой Земли. — М., 1957;
  • Очерки экономического развития Степного Предкавказья в дореформенный период. — М., 1957;
  • Россия и восточный кризис 20-х годов XIX в. — М., 1958;
  • Подвиг Одессы. — М., 1958;
  • Россия и Кавказ в первой трети XIX в. — М., 1960;
  • Отечественная война 1812 года. — М., 1962;
  • Эхо революции 1905 года. — М., 1965;
  • Россия и народы Северной Азии. Вклад русского народа в экономическое и культурное развитие Сибири. — М., 1965;
  • Идейные связи и культурная жизнь народов дореформенной России. — М., 1966.

Література

[ред. | ред. код]
  • Анатолий Всеволодович Фадеев // История СССР. — 1965. — № 6. — С. 229—232;
  • Історія Одеського університету за 100 років. — К., 1968. — С. 336;
  • Исмаил-Заде Д. Фадеев А. В. // СИЭ. — Т. 14. — М., 1973. — С. 946;
  • Петровський Е. П. Кадрова ситуація на історичному факультеті Одеського державного університету в 1930-х роках // Проблеми історії України: факти, судження, пошуки. — Вип. 13. — К., 2005. — С. 261, 264.
  1. Identifiants et RéférentielsABES, 2011.