Фелікс Вейнгартнер
| Фелікс Вейнгартнер | |
|---|---|
| нім. Felix Weingartner | |
 | |
| Основна інформація | |
| Дата народження | 2 червня 1863[1][2][…] |
| Місце народження | Задар[4][5] |
| Дата смерті | 7 травня 1942[1][2][…] (78 років) |
| Місце смерті | Вінтертур, Цюрих, Швейцарія[4][5] |
| Роки активності | з 1891 |
| Громадянство | Австрійська імперія, Долитавщина, Австрія і Третій Райх |
| Професії | диригент, композитор класичної музики, піаніст, музикознавець, письменник, композитор |
| Освіта | Лейпцизька вища школа музики й театру імені Фелікса Мендельсона |
| Вчителі | Ференц Ліст і Вільґельм Маєр (композитор)[6] |
| Відомі учні | Анджей Пануфнік, Carl-Olof Anderbergd, Sixten Eckerbergd, Henry Wemand, Marcelle de Manziarlyd, Carmen Studerd[7] і Антіохос Евангелатос |
| Інструменти | фортепіано |
| Мова | німецька |
| Жанри | опера і симфонія |
| Заклад | Віденський університет музики й виконавського мистецтва |
| Лейбли | EMI[d] |
| Нагороди | |
| У шлюбі з | Betty Callishd[7], Lucille Marceld[8][7], Carmen Studerd[7] і Feodora von Dreifusd[7] |
 Файли у Вікісховищі | |
Фелікс Вейнгартнер (нім. Felix Weingartner, 2 червня 1863 — 7 травня 1942) — австрійський диригент, композитор і піаніст.
Фелікс Вейнгартнер народився в Далмації в сім'ї поштового службовця; рано втратив батька. Музикою почав займатися під керівництвом матері, потім в 1873–1881 роках навчався у В. А. Ремі в Граці. У 1881–1883 роках Вейнгартнер був студентом Лейпцизької консерваторії; композицію йому викладав Герман Цопф, фортепіано — Оскар Пауль, диригування — Карл Рейнеке. Після закінчення консерваторії Вейнгартнер продовжив навчання у Ференца Ліста у Веймарі; там же за рекомендацією Ліста в 1884 році була поставлена опера Вейнгартнера «Шакунтала» (за класичною індійською п'єсою Калідаса). Ліст також рекомендував молодого диригента як асистента Гансу фон Бюлову[9].
Як диригент Фелікс Вейнгартнер дебютував у 1883 році в Кенігсберзі. Працював оперним та симфонічним диригентом у Данцигу (Гданську), Гамбурзі та Мангеймі. У 1891 році був призначений першим диригентом королівської опери і симфонічних концертів в Берліні. У столиці Німеччини Вейнгартнер працював до 1898 року, коли був запрошений до Мюнхена. Тут до 1905 року керував симфонічним оркестром Р. Кайма («Кайм-концерти», тепер Мюнхенський філармонічний оркестр).
У 1908 році Фелікс Вейнгартнер став наступником Густава Малера на посаді директора Віденської опери і керівника симфонічних концертів Віденської філармонії. На чолі Віденської опери Вейнгартнер протримався лише до 1911 року, з Віденською філармонією співпрацював до 1927 року. Одночасно працював в Міському театрі Гамбурга (1912–1914) та на посаді музичного керівника Дармштадта (1914–1919).
У 1919 році Вейнгартнер повернувся до Відня, де до 1924 року був директором Народної опери. В подальшому багато гастролював за кордоном, у тому числі в СРСР (1926). У 1927–1933 роках працював в Базелі, викладав диригування в консерваторії і виступав як диригент.
У 1935 році Вейнгартнер знову очолив Віденську державну оперу — після того як її покинув Клеменс Краус. Але дуже скоро розбіжності з музикантами змусили його піти у відставку. Покинувши Віденську оперу в 1936 році, оселився у Швейцарії та продовжував гастролювати різними країнами[9]. Він дав свій останній концерт в Лондоні в 1940 році і помер в Вінтертурі два роки по тому.
Фелікс Вейнгартнер був одним з найвиданіших представників німецької диригентської школи; поряд з Гансом Ріхтером, Феліксом Мотлем, Густавом Малером та Артуром Нікішем він входив у так звану «післявагнерівську п'ятірку». Прославився як інтерпретатор творів Людвіга ван Бетховена та інших композиторів-класиків, Гектора Берліоза, а також Петра Чайковського, Олександра Бородіна. Про диригентську манеру Вейнгартнера дає уявлення зроблений в Парижі в 1932 році відеозапис виконання увертюри до опери Вебера «Вільний стрілець». Критик того часу писав: «Вейнгартнер — класицист за темпераментом та школою, і в класичній літературі він відчуває себе найкраще. Чуттєвість, стриманість і зрілий інтелект надають його виконанню вражаючої шляхетності, і часто кажуть, що велична грандіозність його Бетховена недосяжна для жодного іншого диригента нашого часу … Він здатний зробити чутними найтонші гармонійні поєднання і найбільш крихкі контрасти. Але, можливо, найчудовіша якість Вейнгартнера — це його надзвичайний дар бачити твір як ціле …»[9].
Серед здійснених Вейнгартнером записів центральне місце займають твори віденських класиків. Він став першим у світі диригентом, який записав всі дев'ять симфоній Бетховена, деякі з симфоній — кілька разів (записи здійснені в 1920–30-х роках з Віденським філармонічним, Лондонським філармонічним та іншми оркестрами). Записав також всі симфонії Йоганнеса Брамса.
Серед творів Вейнгартнера — дванадцять опер, сім симфоній, симфонієта, чотири симфонічні поеми, скрипкові та віолончельний концерти, п'ять струнних квартетів, дві скрипкові сонати. Здійснив оркестровку сонати «Хаммерклавір» і «Великої фуги» Бетховена, оркестрову редакцію Незакінченої симфонії Франца Шуберта.
Вейнгартнер також написав книгу «Про диригування» (1895) і статтю «Диригент» (1912).
- ↑ а б Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
- ↑ а б SNAC — 2010.
- ↑ а б International Music Score Library Project — 2006.
- ↑ а б Deutsche Nationalbibliothek Record #11863027X // Gemeinsame Normdatei — 2012—2016.
- ↑ а б Archivio Storico Ricordi — 1808.
- ↑ Österreichisches Musiklexikon Online
- ↑ а б в г д http://www.hberlioz.com/champions/weingartnere.htm
- ↑ https://hls-dhs-dss.ch/de/articles/026980/2012-08-06/
- ↑ а б в Григорьев Л., Платек Я. Современные дирижёры. — М.: Советский композитор, 1969. (рос.)
- Фелікс Вейнгартнер на allmusic.com (англ.)
