Фон Анреп Василь Костянтинович

Фон Анреп Василь Костянтинович
Народився	29 вересня 1852(1852-09-29) Санкт-Петербург, Російська імперія
Помер	1 жовтня 1927(1927-10-01) (75 років) Париж, Франція
Поховання	Пер-Лашез
Країна	Російська імперія
Діяльність	лікар, політик, фармаколог, фізіолог
Заклад	ХНУ ім. В. Н. Каразіна
Посада	депутат Державної думи Російської імперії
Рід	Anrep familyd
Батько	Konstantin Joseph von Anrepd
Діти	Gleb Anrepd і Boris Anrepd
Автограф
Нагороди
Медіафайли у Вікісховищі

Василь Костянтинович фон Анреп (11 жовтня, Санкт-Петербург — 1 жовтня 1927, Париж) — російський лікар, фізіолог і фармаколог, професор медицини, який увійшов в історію як піонер місцевого анестезування. Член III Державної думи .

Біографія

В. К. Анреп народився в Санкт-Петербурзі в православній дворянській родині Анрепів. Він закінчив Катеринославську гімназію (1870) і Медико-хірургічну академію (1876, з відзнакою). Брав участь в російсько-турецькій війні. У 1878–1881 роках вивчав фізіологію і фармакологію в Німеччині в лабораторіях професорів Россбаха в Вюрцбурзі, Розенталя в Ерлангені і Людвіга в Лейпцигу. Доктор медицини (1881, тема дисертації: «Вплив кристалічного аконітина на організм тварин»).

Дослідження в галузі місцевого анестезування

Василь Костянтинович фон Анреп

Під час стажування у Вюрцбурзі (1879) В. К. Анреп, проводячи на собі експерименти з кокаїном, встановив, що введений під шкіру слабкий розчин кокаїну викликає спочатку відчуття потепління, а потім втрату чутливості в місці уколу. Першим в світі експериментально обгрунтував місцеву анестезуючу дію кокаїну, дозування і методику його застосування, в 1879 опублікував результати своїх дослідів в німецькому журналі Archiv fur Physiologie.

У зарубіжній літературі першовідкривачем методу використання кокаїну для місцевої анестезії довгий час вважався австрійський офтальмолог К. Коллер, який оприлюднив результати своїх досліджень в 1884 році. Пізніше західні наукові джерела визнали Анрепа «забутим піонером» місцевої анестезії. У 1884 році фон Анреп опублікував у російському тижневику «Лікар» статтю «Кокаїн як місцевоанестезуючий засіб», в якій, грунтуючись на власному п'ятирічному клінічному досвіді, конкретизував рекомендації до застосування кокаїну при запальних захворюваннях, в офтальмології, оториноларингології, неврології, пульмонології. Тоді ж його учень І. Н. Кацауров описав кілька офтальмологічних операцій під місцевим наркозом кокаїном.

Викладацька і адміністративна діяльність

• З 1882 — приват-доцент фармакології Медико-хірургічної академії.
• У 1884—1887 — професор судової медицини Харківського університету.
• У 1887—1889 — професор судової медицини Училища правознавства в Петербурзі.
• У 1887—1889, одночасно, професор фізіології Єленинського клінічного інституту.

У 1889 був одним з організаторів Інституту експериментальної медицини. У 1892 виконував доручення щодо організації боротьби з холерою в Поволжі і в Північному Причорномор'ї.

Засновник Жіночого медичного інституту в Петербурзі. За призначенням міністра народної освіти очолив роботу по складанню кошторису, розробці проекту, а потім і по будівництву цього навчального закладу (до його відкриття в 1897 були побудовані Головна будівля, Патологоанатомічний інститут і власна електростанція). У 1897–1899 був першим директором інституту.

• У 1899—1901 — попечитель Харківського навчального округу.
• У 1901—1902 — попечитель Петербурзького навчального округу. Покинув навчальний відомство після конфлікту з прихильниками класичної освіти.
• У 1902—1904 — директор Медичного департаменту Міністерства внутрішніх справ.
• У 1904—1907 — головний лікарський інспектор. Таємний радник.

Участь у політиці

Фон Анреп, 1910

Член Центрального комітету партії «Союз 17 октября». У 1907–1912 — член III Державної думи (від Петербурга), голова комісії з народної освіти, член бюджетної комісії.

Належав до помірно-ліберального крила фракції октябристів, активно критикував діяльність Міністерства народної освіти, разом з О. І. Гучковим домігся у П. А. Столипіна дозволу прийнятим в університети студенткам закінчити навчання (в міністерстві вважали, що жінки були зараховані до вищих навчальних закладів незаконно і підлягали виключенню).

З питання про автономію Фінляндії займав яскраво виражену русифікаторську позицію.

Балотувався в IV Державну думу, але не був обраний у зв'язку зі зниженням популярності партії октябристів.

Був головою ради Російсько-Французького комерційного банку та Петербурзького міського кредитного товариства .

Перша світова війна

У роки Першої світової війни був головою Мобілізаційної ради при Головному управлінні Російського Товариства Червоного Хреста і був членом Ради складів того ж суспільства.

У 1915—1917 — консультант при Верховному начальнику санітарної та евакуаційної частини діючої армії принца Олександра Ольденбурзького.

22 липня 1916 року був «поза правилами» удостоєний ордена Святого Олександра Невського.

Еміграція

З 1921 року В. К. Анреп жив в еміграції: у Великій Британії, потім у Франції.

Праці

Автор близько 50 наукових робіт з фізіології, фармакології, судової медицини, в тому числі:

• Серцеві волокна блукаючих нервів у новонароджених.
• Перерізка блукаючих нервів у птахів.
• Фізіологічні дослідження в області дихання і судинно-рухових нервів.

Посилання

• Анреп Василий Константинович // Энциклопедический словарь Брокгауза и Ефрона : в 86 т. (82 т. и 4 доп. т.). — СПб., 1890—1907. (рос. дореф.)
• В. К. Анреп — основоположник місцевої анестезії
• біографія
• Історія однієї невдачі: консервативні ліберали на початку XX століття